Португальське містечко Порто швидко забиває памороки (так як і місцеве вино з тією самою назвою). Звісно! Доля ж бо обдарувала його 200 тис. мешканців напрочуд підступно-нескромною кількістю атракцій!
Уявіть собі місто...
...над Атлантичним океаном, а в долині - тече річка Доуро, що мало не посеред міста впадає в цей океан.
У вікнах, немов склеєних, будиночків, що туляться один до одного та ще й обліплені барвистими кольоровими кахлями, сохне прання (часом мешканцям не доплачують за цей колорит?).
А ще червоні дахи - без кінця і без краю.
А ще блакитний залізний міст «Луїса І», що його звела тут, як і так звану Ейфелеву вежу в Парижі, команда Гюстава Ейфеля.
А ще річково-океанічні кораблі і кораблики, старі харизматичні трамвайчики, фунікулер і спритні кабінки «на мотузках» понад містом.
А ще знаний футбольний клуб «Porto» і чорний півень - символ Португалії. А ще славетна і неймовірно ошатна книгарня «Лелло», пов'язана з Джоан Роулінг, бо мешкала вона тут трохи, вигадуючи свого Гаррі Поттера. А ще залізничний вокзал, напівокупований туристами із задертими догори головами. З якого дива? Бо ж кахлі на стінах з неймовірними розписами! А вже на стінах костелів - то й поготів!
А ще... А ще... А ще... Та просто ліниве вештання... Очманілі від теплого травневого сонця і випитого «Porto» туристи вилежуються на берегах Доуро.
І не поспішають до готелів. Бо навіщо? Час тут плине ліниво. Ніхто нікуди не поспішає.
Навіть з ремонтом. Старих пошарпаних кам'яниць у Порто чимало, хоча давній квартал Рібейра й занесено до списку ЮНЕСКО.
Час тут зупинився. Певно, тому хочеться зупинитися й собі. У Порто.