проксіма парада: барселона непопсова
вкотре переконуюсь - шаблонний відпочинок або подорож нам не світить і барса виправдала себе. ні, ми все таки люди зі слабкостями, а я так взагалі фанатка гауді, тому (мені язик не повернеться назвати його мейнстрімом чи попсою) дещо ми повторили за більшістю тих, хто приїжджає в барселону.
до нас на перекур прийшла місцева хазяйка жизні - дора)
але сьогодні про непопсове.
барса зустріла нас змучених від тисячі попередніх локацій і перельотів-переїздів післяобідньо сонною, дуже великою, метро-бесподобною і вже рідною. жили ми в районі грасія, про який встигли взнати, що це район артистичних і творчих особистостей, тому ми не сильно здивувались побачивши в брамі нашого будинку два словянські прізвища на почтових скриньках і стовб марьіванного диму. кайф я спіймала вже на другому поверсі...тут я відступлюсь, бо мушу сказати - цей бляха стовп марьіванного диму переслідував нас всією нашою іспанією, ситуація коли хтось курить, а ми ржем стала майже буденною. селила нас в апарти сусідка власника нашого житла і коли вона прочинила двері на сходову клітку, то мені здалось, що частина дурі виносилась з її квартири. ми люди ліберальні, нікого не засуджуємо і нам було по приколу попасти в чужий побут грасії.
кинули речі і потопали шукати супермеркадо - дуже пива хотілось. а потім вирішили оглянути район. знайшли якийсь парк і запхались туди читати карту, планувати завтрашню прогулянку і пити естрею.
на парку була табличка що він працює до 22:00 і ми виріши що за дві години встигнемо там насидітись, тим більше по дорозі додому ми ще раз планували зробити наліт на супермеркадо. але того разу щось у всесвіті сталось і парк попав під вплив цього здвигу. не буду вдаватись у подробиці, но в парку нас закрили, на годину раніше встановленого орднунгу. три кози стояли і дивились на ворота поза два метри як вівці. варіантів було мало - вирішили перелазити.
собсна в парку злощасному
umchenia перша: тільки наш доброволець взяв висоту, то одразу з перешкоди почулись неприємні факти про те, що паркан для перелазання не передбачений, ноги нема куди діти, а от частокол так і проситься полоскотати нерви в районі тазу. green_carrot на це сказала: не полізу! я ржала, я завжди ржу коли незнаю, що робити. рятуючи дупу від декоративної чавунної піки паркану умка тицьнула на мене пальцем і строго повідомила: ти наступна.
і тут раптом небо, гауді і пресвята естрея змилувались над нами, пославши нам на допомогу місцевого кабальєро, що здійснював поруч свій вечірній джогінг. він побачив великі очі умки, що нагадувала античну паркову статую, невідомо яким хуліганом вивішану на паркан, підставив плече та коліно і щось прекрасно-іспанське напевне означало "стрибай до мене". umchenia не стидалась, вчепившись всіма руками в кабальєро, успішно подолала перешкоду.
в районі частоколу, проаналізувавши характерний звук, я зрозуміла, що втратила гідність штани, була освічена фарами мимо проїжджавшої машини і, тільки відчувши під ногами землю, знов почала ржати. цього разу напевно від щастя.
green_carrot одразу нас повідомила, що не лазила по парканах років з шести, а ще вона ніколи не спала в парках - це і було причиною, чому вона вирішила нагадати собі дитячі подвиги. і вже на паркані вона чомусь вирішила, що ідея спати в парку не така вже погана, а може навіть і не в парку, а прям тут, на паркані буде окей. вона почала лягати на частокол і потім коротко повідомила нас, що падає. umchenia гавкнула на обмякшу моркву, що нище падати вже нема куди, що ми вже спозорились вишекриши, що я вже і так репнула штанами в присутності іспанького кабальєро. green_carrot кокетливо хіхікала, віднєкувалась, боялась лоскоток але з часом, як і будь-яка романтична натура з веснянками на носі, віддалась гарячому і спортивному іспанцю - була успішно перетягнута на тротуар.
а далі кабальєро після всяких там "грасіасів" коротко сказав шось типу "ола, чікас", вдягнув навушники і поджогав далі. прекрасні люди ті кабальєро іспанці.
вдома виявилось, що морква теж втратила гідність штани, правда без характерного звуку:)
ці три музичні треки між фотками теж не просто так - це вуличні музиканти, які вразили мене. одні з багатьох, яких ми бачили і одні з небагатьох, біля яких ми зупинились послухати. в числі сувенірів, які я привезла собі на згадку про іспанію є диск, куплений в барселонеті (район барси) прямо на вулиці в музичного гурту Recicla. 10 ойро і 8 запальних треків тепер мені завжди нагадуватимуть про отжиг на набережній:), де всі танцювали, плескали, курили марьіванну, пили напої, знімали, фотографували і отримували задоволення. це та барселона, яку запам'ятаю назавжди і диск місцевих музик крутіше за магніт - він завжди може бути з тобою в твоєму плеєрі!
обіцяю більше ніколи таких довгих постів не писати