проксіма парада: алькудія, кап де форментор,паленса, монастир люк
коли ми гуляли від готелю до центру порт алькудії, то була вже досить пізня година ранку, десята чи одинадцята, погода була ізюмітільна і щоб якось описати задоволення від навколишнього я дівкам скала, що якщо поститиму ці фотки в жежешечці, то напишу "а вгадайте де всі люди? а нема!" ггг. нема! туризмосів, кагалосів, росіян-поляків, криків-жрачки-срачки...тиша і спокій в порт алькудії. а чому? бо ми в несезон.
початок травня, погода супер, море спокійне і цілком придатне для купання, людей мало - це верх блаженства відпочинку. і ще нам дуже пощастило з готелем: запиляний під дойче і брітіше, хоч і повністю заселений, але враження такого не справляв, комфортний і симпатичний.
старі фортифікаційні споруди, які в наш час використовують далеко не за призначенням
вулиці порт алькудії називаються то венеція, то аргентина, то німецька, чи як римські боги, - наша була амстердам гг
в порт алькудії дуже красиві пляжі. зранку спати хотілось або швидко кудись їхалось, а ввечері холоднувато і вітряно, тому в приймаючому місті ми не скупались. жалію
ринок в самій алькудії. містечко маленьке і компактне. з розваг основних не хитро: церкви, мур 13ст., ресторани, порт і базар. тут колоритні діти африки продають підробки під шкіру та інші сувеніри
"хендмейд, но чайна, но пластік, фламенко стайл"(с) - сказала мені продавець-хіппі і продала симпотне віяло
головний собор алькудії: сан жауме
собсна мур. основний захисник цієї частини побережжя від нападів піратів
вид з муру на дахи міста і шпиль міської ратуші
дроти електричні
дорогою до маяка
в мене є пару відео як ми їдемо серпантинами. той, що на маяк веде то фігня, а от до бухти са калобра - то мощь! морква розривалась між можливістю втратити обличчя і втратити сніданок ггг. тому такої сконцентрованої на підголовнику пасажирського переднього сидіння моркви я ще не бачила
маяк. будівля не є якоюсь історчною і поставили його сюди напевне, щоб туристів возити, але краєвиди там захоплюючі
це якась стара дорога
місцеві кози, дикі і всюдисущі. ці тварини з своїми виводками вилазили на такі скелі, над такими урвищами, що нудило при одній думці, а головне воно скакало на каменюках над дорогами, інколи здавалось, що воно от-от на капот впаде
байкерша
дорогою на люк заїхали откушать в поленсі. маленьке тихе містечко, родом з тої епохи, коли до сієсти відносились з повагою
трішкм пробігли містом і центром, але в кварталах нам сказали, що поїсти ми зможемо тільки в якихось закладах на плаца майор, бо тільки там відчинено
а ми мали плани на цей ресторанчик - такий милий і затишний
поїлка на вході на плацу
монастир люк 13 ст. кажуть збудували його на місці доісторичного язичницько святилища, де поклонялись духам лісу (lucus означає "священий ліс"). також в монастирі є легенди про чудотворну смуглянку - статую чорної Діви Марії - покровительку майорки. сюди ходять паломники, тут є мебльовані кімнати, музей, хор хлопчиків відомий на весь світ, ботанічний сад, оздобою монастирської церкви в свій час займався гауді, і своя хресна дорога якою я, сплутавши напрямок спустилась, а не піднялась
приміщення хостелу в монастирських будівлях
головне подвір'я
ресторанчики і кафетерії там же
на території монастирябагато всяких скульптур з бронзи і каменю, але головне це кафедра з сонячним календарем
це "дорога таїнств"...
одна зі стежок котрої веде сюди
але краєвиди там звичайно божествені
ну і помедитувати можна, ну який це іспанський монастир без медитації ггг
а це пам'ятки хресної дороги, яка тягнеться через ліс
монастирське подвір'я
після піщі духовної можна і в навколишні ресторанчики, благо там їх на вибір
початок травня, погода супер, море спокійне і цілком придатне для купання, людей мало - це верх блаженства відпочинку. і ще нам дуже пощастило з готелем: запиляний під дойче і брітіше, хоч і повністю заселений, але враження такого не справляв, комфортний і симпатичний.
старі фортифікаційні споруди, які в наш час використовують далеко не за призначенням
вулиці порт алькудії називаються то венеція, то аргентина, то німецька, чи як римські боги, - наша була амстердам гг
в порт алькудії дуже красиві пляжі. зранку спати хотілось або швидко кудись їхалось, а ввечері холоднувато і вітряно, тому в приймаючому місті ми не скупались. жалію
ринок в самій алькудії. містечко маленьке і компактне. з розваг основних не хитро: церкви, мур 13ст., ресторани, порт і базар. тут колоритні діти африки продають підробки під шкіру та інші сувеніри
"хендмейд, но чайна, но пластік, фламенко стайл"(с) - сказала мені продавець-хіппі і продала симпотне віяло
головний собор алькудії: сан жауме
собсна мур. основний захисник цієї частини побережжя від нападів піратів
вид з муру на дахи міста і шпиль міської ратуші
дроти електричні
дорогою до маяка
в мене є пару відео як ми їдемо серпантинами. той, що на маяк веде то фігня, а от до бухти са калобра - то мощь! морква розривалась між можливістю втратити обличчя і втратити сніданок ггг. тому такої сконцентрованої на підголовнику пасажирського переднього сидіння моркви я ще не бачила
маяк. будівля не є якоюсь історчною і поставили його сюди напевне, щоб туристів возити, але краєвиди там захоплюючі
це якась стара дорога
місцеві кози, дикі і всюдисущі. ці тварини з своїми виводками вилазили на такі скелі, над такими урвищами, що нудило при одній думці, а головне воно скакало на каменюках над дорогами, інколи здавалось, що воно от-от на капот впаде
байкерша
дорогою на люк заїхали откушать в поленсі. маленьке тихе містечко, родом з тої епохи, коли до сієсти відносились з повагою
трішкм пробігли містом і центром, але в кварталах нам сказали, що поїсти ми зможемо тільки в якихось закладах на плаца майор, бо тільки там відчинено
а ми мали плани на цей ресторанчик - такий милий і затишний
поїлка на вході на плацу
монастир люк 13 ст. кажуть збудували його на місці доісторичного язичницько святилища, де поклонялись духам лісу (lucus означає "священий ліс"). також в монастирі є легенди про чудотворну смуглянку - статую чорної Діви Марії - покровительку майорки. сюди ходять паломники, тут є мебльовані кімнати, музей, хор хлопчиків відомий на весь світ, ботанічний сад, оздобою монастирської церкви в свій час займався гауді, і своя хресна дорога якою я, сплутавши напрямок спустилась, а не піднялась
приміщення хостелу в монастирських будівлях
головне подвір'я
ресторанчики і кафетерії там же
на території монастирябагато всяких скульптур з бронзи і каменю, але головне це кафедра з сонячним календарем
це "дорога таїнств"...
одна зі стежок котрої веде сюди
але краєвиди там звичайно божествені
ну і помедитувати можна, ну який це іспанський монастир без медитації ггг
а це пам'ятки хресної дороги, яка тягнеться через ліс
монастирське подвір'я
після піщі духовної можна і в навколишні ресторанчики, благо там їх на вибір