Коли прийшли за Мосійчуком, я промовчав...
Всі знають вислів пастора Німеллера:
«Когда нацисты пришли за коммунистами, я молчал, я же не коммунист.
Потом они пришли за социал-демократами, я молчал, я же не социал-демократ.
Потом они пришли за профсоюзными деятелями, я молчал, я же не член профсоюза.
Потом они пришли за евреями, я молчал, я же не еврей.
А потом они пришли за мной, и уже не было никого, кто бы мог протестовать».
Для мене тяжкі муки: чи робити репости на підтримку заарештованого депутата Мосійчука?
Мосійчук звісно сволота, відвертий расист і активний гомофоб. Але добивають його зовсім не за це. І навіть не за копійковий хабар. А за те, що його фракція вийшла з коаліції.
Здається, я бачив Мосійчука особисто. Він (у футболці з коктейлями Молотова) прийшов у суд захищати хлопця, якого судили за протест проти військового параду.
Звісно, розправу з фракцією почали з найбільш одіозного її представника: так піпл легше схаває, менше буде бажаючих заступитися. А коли заарештують наступного радикала - в нього вже буде захисників на Мосійчука менше, і так далі.
Щоб перемогти сильного ворога - потрібні союзники.
Націоналісти - наші тимчасово-вимушені союзники. Ворог ворога.
Якщо спільний ворог добиває твого союзника - треба його захищати, навіть якщо він тобі не подобається.
Але до якої міри "ворога ворога" слід вважати союзником? Є фріки, які вважають союзником навіть ІГІЛ. Чорно-біле мислення не може осягти, що ворогуючих сторін у світі може бути три і більше.
Вважаю, є межа, після якої ворог Росії і ворог злочинної влади перестає бути моїм союзником.
Якщо влада посадила не дуже поганого опозиціонера - громадянське суспільство стає слабшим: стало менше активістів.
А якщо дуже поганого - громадянське суспільство стає сильнішим: позбулося того, хто заважав.
Громадяньске суспільство України без Мосійчука стає слабшим чи сильнішим?
А взагалі без націоналістів?
Націоналісти, звичайно, мужньо захищають країну. Серед добровольців їх значно більший відсоток, ніж по суспільству в цілому.
Але це вони боряться з проблемою, до створення якої доклали руку.
Російська інтервенція була б значно складнішою, якби серед населення було менше колабораціоністів.
Важливий чинник, що штовхав східняків в російські обійми - жах перед "нацистьким путчем" на майдані.
Дійсно, націоналісти, бувши незначною частиною Майдану, активно піарили там свою ідеологію, засрали весь Майдан кельтськими хрестами та вовчими гаками, а величезний портрет Бандери поставили прямо біля сцени.
Яка в цьому була необхідність? Хіба не розуміли, що ці символи роз'єднують суспільство? Чому не могли задля поточної справи наступити на горло власній пісні (як це робили інші політсили)?
Їх не цікавить Україна, їх цікавить захопити владу над Україною. Вони нашкодили Україні, зато підвищили у суспільстві популярність себе та своєї ідеології.
«Когда нацисты пришли за коммунистами, я молчал, я же не коммунист.
Потом они пришли за социал-демократами, я молчал, я же не социал-демократ.
Потом они пришли за профсоюзными деятелями, я молчал, я же не член профсоюза.
Потом они пришли за евреями, я молчал, я же не еврей.
А потом они пришли за мной, и уже не было никого, кто бы мог протестовать».
Для мене тяжкі муки: чи робити репости на підтримку заарештованого депутата Мосійчука?
Мосійчук звісно сволота, відвертий расист і активний гомофоб. Але добивають його зовсім не за це. І навіть не за копійковий хабар. А за те, що його фракція вийшла з коаліції.
Здається, я бачив Мосійчука особисто. Він (у футболці з коктейлями Молотова) прийшов у суд захищати хлопця, якого судили за протест проти військового параду.
Звісно, розправу з фракцією почали з найбільш одіозного її представника: так піпл легше схаває, менше буде бажаючих заступитися. А коли заарештують наступного радикала - в нього вже буде захисників на Мосійчука менше, і так далі.
Щоб перемогти сильного ворога - потрібні союзники.
Націоналісти - наші тимчасово-вимушені союзники. Ворог ворога.
Якщо спільний ворог добиває твого союзника - треба його захищати, навіть якщо він тобі не подобається.
Але до якої міри "ворога ворога" слід вважати союзником? Є фріки, які вважають союзником навіть ІГІЛ. Чорно-біле мислення не може осягти, що ворогуючих сторін у світі може бути три і більше.
Вважаю, є межа, після якої ворог Росії і ворог злочинної влади перестає бути моїм союзником.
Якщо влада посадила не дуже поганого опозиціонера - громадянське суспільство стає слабшим: стало менше активістів.
А якщо дуже поганого - громадянське суспільство стає сильнішим: позбулося того, хто заважав.
Громадяньске суспільство України без Мосійчука стає слабшим чи сильнішим?
А взагалі без націоналістів?
Націоналісти, звичайно, мужньо захищають країну. Серед добровольців їх значно більший відсоток, ніж по суспільству в цілому.
Але це вони боряться з проблемою, до створення якої доклали руку.
Російська інтервенція була б значно складнішою, якби серед населення було менше колабораціоністів.
Важливий чинник, що штовхав східняків в російські обійми - жах перед "нацистьким путчем" на майдані.
Дійсно, націоналісти, бувши незначною частиною Майдану, активно піарили там свою ідеологію, засрали весь Майдан кельтськими хрестами та вовчими гаками, а величезний портрет Бандери поставили прямо біля сцени.
Яка в цьому була необхідність? Хіба не розуміли, що ці символи роз'єднують суспільство? Чому не могли задля поточної справи наступити на горло власній пісні (як це робили інші політсили)?
Їх не цікавить Україна, їх цікавить захопити владу над Україною. Вони нашкодили Україні, зато підвищили у суспільстві популярність себе та своєї ідеології.