And just like that he was gone....

[stupidbullet]

Мене завжди цікавило питання: "Чому від'їзжаючий потяг навіює такі сумні думки?"... Особливо коли в цьому потязі знаходиться кохана людина. І ти ніби то знаєшь, що це не на довго, всього три тижні. Але ти все одно дивишся на цей клятий потяг і хлюпаєш носом, і торкаєшся своєї шиї там, де щойно були його пальці, ніби намагаючись втримати його дотик. Ти знаєш, що все буде ОК. Що далі будуть безкінечні розмови по мобільнику. "Ну як ти там? - У мене все добре. - Що робиш зараз? Що робитимеш завтра? - Я сумую за тобою! - Я теж...". А потім буде зустріч і обійми, і поцілунки, найсолодші поцілунки в світі...
Але єдине чого тобі зараз хочеться - натиснути на кнопку зворотньої перемотки на пульті долі і побачити, як потяг повертається до перону, як він виходить з вагону і знову торкається твоєї шиї...