ДВА БОКИ ОДНІЄЇ МЕДАЛІ
1.
Жила собі жінка, що мала чоловіка - убивцю всього прекрасного. Коли на квітку її душі сідав тендітний метелик мрії, чоловік діставав свого кинджала і обрубував метеликові крила. Коли жінка злітала, тримаючи повітряні кульки радості, чоловік устигав ухопити її за ногу і ставив на землю, а кульки зникали в небі, мов бісер під ліжком. Він навертав її у свою віру, де важливо було, щоб сметана не скисла, і зовсім не цікавило, чому скисає її усмішка, де цінувалося вчасно погашене світло у ванній, але не зважалося на згасаючу іскру кохання. І жінка ховалася в свою мушлю, і визирала з маленької шпаринки, щоб подивитися, що буде далі. А далі чоловік витягував її із мушлі, ламав той твердий сховок своїм великим міцним молотком, своїм твердим і сильним голосом. І квітка її душі в’янула й тремтіла від холоду, а він вірив, що робить усе правильно, чоловік - убивця всього прекрасного.
2.
Жив собі маленький хлопчик, що мріяв про велике диво. Про справжнє, а не ілюзію, таке, що зігріватиме й любитиме, чекатиме на нього з далеких доріг. Він зосереджено вдивлявся вдаль. Виріс, став чоловіком, і ось життя дало йому шанс, сказало: бери, оберігай і піклуйся, бо тендітне твоє Диво. Зрадів чоловік і почав піклуватися: різні квіти садив на великому полі, дарував цей квітник Диву, казав: «Дивися, що зміг я для тебе здобути, яку красу створив! Лишень поливай, і будуть тебе звеселяти ці квіти». Та Диво не хотіло поливати, бо жило одним днем. А чоловік здоров’я вкладав, щоб Диво жило і не мало проблем. Диво ж не розуміло його зусиль. Тоді взяв чоловік кнута і почав шмагати своє Диво, бо так хотів до нього достукатися, але воно розлилося рікою сліз, згасло й змарніло. І ось він сидить на лужку зів’ялих квітів, знесилений, побитий і хворий, і мріє, що Диво помітить, оцінить, подякує за всі його зусилля, і нарешті розквітне любов’ю і радістю.
30 серпня 2014 р.
С Стрибуночка
Жила собі жінка, що мала чоловіка - убивцю всього прекрасного. Коли на квітку її душі сідав тендітний метелик мрії, чоловік діставав свого кинджала і обрубував метеликові крила. Коли жінка злітала, тримаючи повітряні кульки радості, чоловік устигав ухопити її за ногу і ставив на землю, а кульки зникали в небі, мов бісер під ліжком. Він навертав її у свою віру, де важливо було, щоб сметана не скисла, і зовсім не цікавило, чому скисає її усмішка, де цінувалося вчасно погашене світло у ванній, але не зважалося на згасаючу іскру кохання. І жінка ховалася в свою мушлю, і визирала з маленької шпаринки, щоб подивитися, що буде далі. А далі чоловік витягував її із мушлі, ламав той твердий сховок своїм великим міцним молотком, своїм твердим і сильним голосом. І квітка її душі в’янула й тремтіла від холоду, а він вірив, що робить усе правильно, чоловік - убивця всього прекрасного.
2.
Жив собі маленький хлопчик, що мріяв про велике диво. Про справжнє, а не ілюзію, таке, що зігріватиме й любитиме, чекатиме на нього з далеких доріг. Він зосереджено вдивлявся вдаль. Виріс, став чоловіком, і ось життя дало йому шанс, сказало: бери, оберігай і піклуйся, бо тендітне твоє Диво. Зрадів чоловік і почав піклуватися: різні квіти садив на великому полі, дарував цей квітник Диву, казав: «Дивися, що зміг я для тебе здобути, яку красу створив! Лишень поливай, і будуть тебе звеселяти ці квіти». Та Диво не хотіло поливати, бо жило одним днем. А чоловік здоров’я вкладав, щоб Диво жило і не мало проблем. Диво ж не розуміло його зусиль. Тоді взяв чоловік кнута і почав шмагати своє Диво, бо так хотів до нього достукатися, але воно розлилося рікою сліз, згасло й змарніло. І ось він сидить на лужку зів’ялих квітів, знесилений, побитий і хворий, і мріє, що Диво помітить, оцінить, подякує за всі його зусилля, і нарешті розквітне любов’ю і радістю.
30 серпня 2014 р.
С Стрибуночка