Перші дні вересня і спогад про літо
Тимкуськові зараз 1 рік і 10 місяців. Яринці - рівно 5 років (ну, і для повної картини: мені - 32, Андрієві - 30, а нашій сім'ї через місяць виповнюється 10). Ми повернулися до Києва. Влітку жили на дачі із сусідами-лелеками, їжачками, песиками й собачищами. Люди також там були, та небагато. А ще була Десна зі стрибаючою рибою, чайками, рибалками, спокійними човнами з веслами й забіякуватими моторками, що збурювали тихе плесо, даруючи малюкам насолоду - пострибати через хвилі. Сонце тішило своїми поетичними заходами за дерева й у хмари, десь туди, за другий берег, воно, наче попелюшка, вдягало чарівну сукню неймовірних кольорів з інакшими візерунками щоразу й утікало на бал. На тому боці даленіли, немов укриті білим туманом, сірі будівлі (часом, коли мені вдавалося прокинутися на світанні, то чула голос міста - тихий, монотонний гул, здавалося, наче воно довго потягується та позіхає після сну, як колись робив мій дід).
Ще були квіти Клавдії, вражаючі, у кожній жила таємниця, яку відкривав той, хто зупинявся, приглядався і прислухався - тоді він починав розуміти їхню мову - лагідну, тиху, трохи земну, а трохи небесну, адже квітка коріниться в землі, а лине увись, як і ми. Варто словом згадати й Клавині борщі з котлетами, яблучні пироги й млинчики... (добре було біля бабусі моїх дітей і мами мого чоловіка).
Цього літа здійснилася давня мрія - взятися за шиття. У червні-липні, завдяки натхненним передачам Ольги Никишичевої, які знайшла в YouTube, я подолала страх початку, повірила, що шити легко й приємно, і так, у взаємодії з тканинами, ножицями, нитками та швейною машинкою, народилися для Яринки - блузочка й дві сукні, а для мене - три літні спідниці, сукня й піджак-болеро (+ скатерка й подушки для дачі).
Другу половину липня і серпень, окрім турботи про дітей, упорядковувала й редагувала цікаву книжку, а також тримала зв'язок із видавцем та двадцятьма сімома авторами. Це збірник коротких оповідань і замальовок "Теплі історії про дива, коханих і рідних" (вид-во "Брайт Стар Паблишинг", 2013). Одночасно я чекала свого Одісея і злилася, що так довго його немає: здавалося, вже забула його вигляд, голос, поставу, що він виявиться чужим і незнайомим, коли повернеться, вирішила: більше ніколи таких довгих розлук! Ніколи! А коли Андрій приїхав з Байкалу, з походу на катамаранах по гірських річках 5-го рівня складності, виявилося: він рідний, ще рідніший, ніж був. І чоловік сам перший сказав: "Більше ніколи таких довгих розлук! Ніколи!"
До нас на дачу приїжджали мої племінники з Олею. Це був тиждень купання, гуляння, спілкування. Діти були щасливими, як і ми з Олею. Також у серпні я махнула до батьків у Чоповичі на тиждень, де смакувала домашньою городиною, яблуками й змогла вперше поспілкуватися з рідним дядьком Льонею, який навідав тата, приїхавши з Гродно, а дітям пощастило отримати від двоюрідного дідуся коника-гойдалку.
Холодні дощові дні повернули нас у Київ.
...
Тимофій проситься додому на дачу вже кілька днів поспіль. Андрій виходить на роботу, зачиняє двері, а малий стукає своїми кулачками в двері, тупотить ніжками, з очей горохові сльози котяться: "Тато! Їхав! Масьина! Додому!" Так само він учора стукав кулачками в зачинені двері Яринчиної групи, коли ми завели її в садочок: "Нянинка! Нянинка!". І плакав, аж поки я не показала йому на вулиці згайку голубів, що дзьобали крихти на газоні. Це його заспокоїло. Яринка ж у садочок пішла цього разу спокійно. Коли ми з Тимком прийшли її забирати, попросилася ще побути - діти саме вийшли бавитися надвір.
Я відновилася у "FitCurves" - і дуже радію. Щаслива! Завжди мріяла займатися спортом регулярно, можливо, саме тепер настав час здійснення і цієї мрії? Головне - систематичність, чого й прагну. Хочу сили та енергії насамперед (і, звісно, підтягнутої спини, тонкої талії та пружних м'язів живота).
У квартирі ще безлад і пилюка, приборкую цих звірів поступово, бо днями бігаю з дітьми туди й сюди, а на вихідні ми відпочивали поза домом. Але я щаслива сьогодні. Навіть не сподівалася на це. Якось не вірила. З поверненням до Києва очікувала злісних ударів блискавки і громів на мою голову та згущення чорних хмар. А все добре, дуже добре... Боюся сполохати це трепетне почуття затишку й радості. Зостанься зі мною на довго, прошу тебе, моя радосте.