Про анотації
Коментувати
"Ця книга - про «стяжання духу», мудрість любові, про пам’ять серця, силу терпіння і високість людської душі. І про те, що кожен наш день - це сходження до чогось і спуск у нікуди…
А ще між рядками цього роману буяє джерельний нурт стихії Карпатського Світу."
Ну тобто книга про патетичне ніщо. Як каже Даша Юргенс, промінчиків духовности авторові. І побільше.
Мене взагалі стрімають ті тексти, якими супроводжуються більшість українських книг. Особливо класична література. Наприклад:
"Така перлина поезії, як «Катерина», безперечно, втілила в собі духовне багатство, притаманне українському народові"
Себто Катерина, яка після народження її сина-байстрюка стає ганьбою для своїх батьків і посміховиськом для чужих людей - постраждала від проявів духовного багатства, притаманного українському народові? Нунафіґ таке багатство, я щітаю.
Враження, що пишуть ці пару абзаців знуджені підстаркуваті вчительки укрліту, ті самі, через яких учні і виплекують у себе ненависть до літераторів, які увійшли до шкільної програми. Єдиний висновок, який можна зробити про анотації - ніколи, ніколи більше їх не читати. Не пам’ятати, що взагалі є і для чогось призначені. Не псувати враження ще й цим.
"Ця книга - про «стяжання духу», мудрість любові, про пам’ять серця, силу терпіння і високість людської душі. І про те, що кожен наш день - це сходження до чогось і спуск у нікуди…
А ще між рядками цього роману буяє джерельний нурт стихії Карпатського Світу."
Ну тобто книга про патетичне ніщо. Як каже Даша Юргенс, промінчиків духовности авторові. І побільше.
Мене взагалі стрімають ті тексти, якими супроводжуються більшість українських книг. Особливо класична література. Наприклад:
"Така перлина поезії, як «Катерина», безперечно, втілила в собі духовне багатство, притаманне українському народові"
Себто Катерина, яка після народження її сина-байстрюка стає ганьбою для своїх батьків і посміховиськом для чужих людей - постраждала від проявів духовного багатства, притаманного українському народові? Нунафіґ таке багатство, я щітаю.
Враження, що пишуть ці пару абзаців знуджені підстаркуваті вчительки укрліту, ті самі, через яких учні і виплекують у себе ненависть до літераторів, які увійшли до шкільної програми. Єдиний висновок, який можна зробити про анотації - ніколи, ніколи більше їх не читати. Не пам’ятати, що взагалі є і для чогось призначені. Не псувати враження ще й цим.