Тепла історія про змову
Свіжа рецензія Яни Дубинянської на книгу Надійки Гербіш (до речі, хтось хвацькіший зробив би уже дослідження, чому всі молоді письменниці в нас Тані, Галі і Ані) порадувала початком, насторожила серединою і обурила кінцівкою. Як і чому «Теплі історії до кави» перебувають в топі продажів книгарні «Є» - ставить собі за мету рецензентка і дає недвозначну відповідь - це змова. Церковно-видавнича змова з метою просування проєкту підігрітих текстів до кофеїновмісних напоїв. Дивує тільки, що безпосереднім учасником змови не названо і книгарню «Є» - це ж вона штучно тримає високовуглеводний продукт у своєму топі. Ден Браун з його «Кодом да Вінчі» і поруч не валявся.
Подив і підозри п. Яни цілком можна зрозуміти - той сеґмент масової літератури, в якому працює Надія Гербіш у нас звикли вважати винятково імпортним. Перед в ньому веде Паоло Коельйо, який у ста мільйонах проданих книжок у 150-ти країнах світу невибагливо переказує Біблію. Можна назвати менш відомі у нас імена Діпака Чопри, Джека Кенфілда чи Рене Бравн. Всі вони продаються багатомільйонними накладами, хоч і, на диво, не мають підтримки церков, за ними не стоять ґенії видавничого маркетинґу (хіба за таких слід визнати самих авторів).
Вони продаються, бо їх купують. Пересічний homo sapiens рідко буває кіношним термінатором бєз страха і упрьока. В нього є маса комплексів, чималий візок життєвих розчарувань і сіра дійсність. Та що там далеко за прикладами ходити, ось ви, в інтернеті - зазирніть у медія поза ним. Візьміть газету, увімкніть телебачення. Отримайте зливу неґативу. Переконайтеся, що приводів для оптимізму нема в принципі. І спробуйте тепер від цього абстраґуватися. Тож із тою самою метою, з якою купуємо тістечка і кладемо мед чи варення у чай, чимала частина світового населення читає присолоджені тексти, від яких світлішає на душі, хоч і нема поживи для розуму. І коли цьому присвячені перші літературні спроби наївних дівчат на реґіональних конкурсах - це означає, що саме такого читання тим дівчатам не вистачає.
Якщо в країні, де більшість населення вдягається у темно-сині, сірі, коричневі та чорні відтінки з’являється попит на українську і - це важливо - україномовну літературу, яка не вантажить, не пригнічує, не розчаровує - це можна тільки вітати. Зрештою, в рецензії Дубинянської не прозвучало ім’я найближчого сусіда текстам Гербіш - Мирослава Дочинця, який останніми роками надійно засів, зокрема, у тому самому топі книгарні «Є». Але до творчости Дочинця претензій мені не траплялося - хто міг би наквецяти, на повчаннях не спеціялізується, а иншим - так, подобається. Знову змова!
Популярність цих імен свідчить, що в дечому, всі инші українські видавці дали маху. Не розпізнали потреби. Не думали на виріст. Не зауважили конкуренції. Симптоматично, що Яна Дубинянська щиро дивується існуванню видавництва «Брайт Стар». Критик мав би стежити за видавничим процесом. Он і «Літакцент» писав про те, що вони видали біографію Джобса - цілком успішний комерційний хід, до речі. Мабуть і в тому, що ця біографія теж стала бестселером, треба шукати слідів змови, цього разу, вочевидь, з боку всемогутньої корпорації Apple, яка доклала зусиль, щоби книжки про її ґуру купувалися в Україні.
Хоча причини подиву п. Яни мені цілком зрозумілі - мати яскраве свідчення можливости успішно працювати зі світовими трендами і робити конкурентоспроможний україномовний продукт у наскрізь прогнилому українському літпроцесі і не запідозрити чого поганого - це так по-нашому.
* текст мався бути на иншому ресурсі, але не склалося.
Подив і підозри п. Яни цілком можна зрозуміти - той сеґмент масової літератури, в якому працює Надія Гербіш у нас звикли вважати винятково імпортним. Перед в ньому веде Паоло Коельйо, який у ста мільйонах проданих книжок у 150-ти країнах світу невибагливо переказує Біблію. Можна назвати менш відомі у нас імена Діпака Чопри, Джека Кенфілда чи Рене Бравн. Всі вони продаються багатомільйонними накладами, хоч і, на диво, не мають підтримки церков, за ними не стоять ґенії видавничого маркетинґу (хіба за таких слід визнати самих авторів).
Вони продаються, бо їх купують. Пересічний homo sapiens рідко буває кіношним термінатором бєз страха і упрьока. В нього є маса комплексів, чималий візок життєвих розчарувань і сіра дійсність. Та що там далеко за прикладами ходити, ось ви, в інтернеті - зазирніть у медія поза ним. Візьміть газету, увімкніть телебачення. Отримайте зливу неґативу. Переконайтеся, що приводів для оптимізму нема в принципі. І спробуйте тепер від цього абстраґуватися. Тож із тою самою метою, з якою купуємо тістечка і кладемо мед чи варення у чай, чимала частина світового населення читає присолоджені тексти, від яких світлішає на душі, хоч і нема поживи для розуму. І коли цьому присвячені перші літературні спроби наївних дівчат на реґіональних конкурсах - це означає, що саме такого читання тим дівчатам не вистачає.
Якщо в країні, де більшість населення вдягається у темно-сині, сірі, коричневі та чорні відтінки з’являється попит на українську і - це важливо - україномовну літературу, яка не вантажить, не пригнічує, не розчаровує - це можна тільки вітати. Зрештою, в рецензії Дубинянської не прозвучало ім’я найближчого сусіда текстам Гербіш - Мирослава Дочинця, який останніми роками надійно засів, зокрема, у тому самому топі книгарні «Є». Але до творчости Дочинця претензій мені не траплялося - хто міг би наквецяти, на повчаннях не спеціялізується, а иншим - так, подобається. Знову змова!
Популярність цих імен свідчить, що в дечому, всі инші українські видавці дали маху. Не розпізнали потреби. Не думали на виріст. Не зауважили конкуренції. Симптоматично, що Яна Дубинянська щиро дивується існуванню видавництва «Брайт Стар». Критик мав би стежити за видавничим процесом. Он і «Літакцент» писав про те, що вони видали біографію Джобса - цілком успішний комерційний хід, до речі. Мабуть і в тому, що ця біографія теж стала бестселером, треба шукати слідів змови, цього разу, вочевидь, з боку всемогутньої корпорації Apple, яка доклала зусиль, щоби книжки про її ґуру купувалися в Україні.
Хоча причини подиву п. Яни мені цілком зрозумілі - мати яскраве свідчення можливости успішно працювати зі світовими трендами і робити конкурентоспроможний україномовний продукт у наскрізь прогнилому українському літпроцесі і не запідозрити чого поганого - це так по-нашому.
* текст мався бути на иншому ресурсі, але не склалося.