Про юнацький максималізм
Ще один протест
До двадцяти бунтуємо завзято,
Шукаєм правди, клянемо брехню
І віримо, що нашому огню
Належить всяку нечисть спопеляти.
Тоді ми все бажаємо змінити,
Яка хороша й нерозумна ти,
Наївна, мила юність неумита!
Та пройдуть дні, гарячі й безнадійні,
І ми стаєм холодні та спокійні,
Такі собі чиновники черстві.
Уже в душі нема святого болю,
І розум нам не рветься вже на волю -
Ми раді тим, що ситі і живі.
Я хочу буть несамовитим,
Я хочу в полум'ї згоріть,
Щоб не жаліти за прожитим,
Димком на світі не чадіть.
Щоб не пекли дрібні образи,
Дрібненьку душу день при дні,
Я згоден вибухнуть відразу,
Неначе бомба на війні.
І диву дивному даюся,
Що з того користі катма:
Чомусь не лопаюсь, не рвуся -
Напевне капсуля нема.