Араби Ізраіля
Наблюдения моего друга, отца Константина Холодова. Может быть в некоторых деталях мои наблюдения об арабах Израиля и отличаются, но в целом согласен.
Араби Ізраіля. Різнорелігійні світоглядні спостереження.
Як відомо, у Ізраілі мешкає приблизно 20% арабів громадян держави Ізраіль. Який відсоток з них християни, важко сказати. Як людина допитлива і певною мірою спостережлива, намагався говорити з усіма. Початок спілкування почався ще під час польоту з моім сусідом по кріслу, студентом Харківського медуніверстету Юзефом, навіть прізвище запам'ятав - Хамада. По нашому Йосип Хамадюк, - саме так я його і називав. Він не ображався.
Наш водій по прибуттю теж був араб років п'ятидесяти, теж Юзеф - дуже спокійна і ввічлива особа. Пишався своєю великою родиною і тим, що ні разу в житті не випив жодноі чарки спиртного і не викурив жодноі цигарки. Похвально, чо.
Решта араби були статистами у величезній ізраільській туристичній індустріі. Постійно щось пропонували або віднести, або відвезти, чи донести, та частіш за все - щось у них купити. При чому процес торгівлі, як мені здалося, був важливіший за результат. Ціни іноді знижалися удесятеро. Гамірні, темпераментні, імпульсивні, часто експресивні люди. Ізмаіліти, одним словом. Торгівля, торгівля і ще раз торгівля. Мені іноді здавалося, що ці люди створені тільки для того щоб щось продавати і торгуватися.
Якось, сидячи з моім другом отцем Вадимом за столиком біля арабського кафе, смакуючи незабутню арабську запашну каву з кардамоном, під солодкий спів місцевого муедзіна, спостерігав за молодим арабом продавцем іконноі крамниці. Він уміло кружляв навколо туристів, розпізнаючи іхнє походження, та говорив до них іхніми мовами, пропонуючи свій нехитрий крам. За коротку зустріч в півгодини з отцем Вадимом я почув від цього араба щонайменше п'ять мов. Він умовляв ними, запрошував, закликав, торгувався і, зрештою, щось впарював. Молодому арабу це надзвичайно подобалось, він не приховував свого задоволення. Я теж пишався ним.
Пізніше я познайомився з арабами християнами. Що сказати, це інакші люди, інакші араби. Вони теж торгують (в Ізраілі лише ледачі не торгують, там навіть в пустелі торгують), але більш спокійно, без того завзяття і азарту. Без куражу. Це люди переважно спокійні, стійкі, виважені, привітні та досить приязні. Я це відчував, коли одягав вишиванку, чи рясу з хрестом. Особливо в Палестині. Деякі речі (дрібнички) мені просто дарували та просили молитися за палестинських християн. Як повів мені один з них, християн-арабів у Палестині залишилось менше одного відсотка. Там справжні гоніння.
Але була і інша категорія арабів. Політизовані араби. Це мусульмани. Якось, завітавши до одного з таких у крамницю перед вильотом у КиІв, хотів зробити закупи ладану, оливи, сувенірів тощо, звісно, розраховуючи на славетне арабстке торгування та істотне зниження ціни. Не вийшло. Це був надмірний такий хлоп на своій хвилі. Мені здавалось, що він мене не чує і не бачить. Після довгих моіх розповідей про Майдан, революцію гідности, Небесну Сотню та розпочату на той час анексію Криму, я сподівався, що він мене зрозуміє, адже араби теж революціонери як не як. Віковічні. Ні. Не сталося. Після моєі гарячоі розповіді ламаною англійською, його лице скривилося у якійсь гримасі, котре тільки віддалено нагадувало посмішку. Насмішку, скоріше. Я у нього нічого так і не купив. Після мого одкровення і його грмаси він вигукнув: "God Bless Russia!!!"
Там, у Ізраілі, в Палестині, а особливо у тій крамниці поблизу Храму Гроба Господнього я зрозумів ось що: Путін - це зовсім не наша проблема. Це величезний гидкий смердючий чирій на сраці нашоі прекрасноі планети.
https://www.facebook.com/kostyantyn.kholodov/posts/603279416445926
Араби Ізраіля. Різнорелігійні світоглядні спостереження.
Як відомо, у Ізраілі мешкає приблизно 20% арабів громадян держави Ізраіль. Який відсоток з них християни, важко сказати. Як людина допитлива і певною мірою спостережлива, намагався говорити з усіма. Початок спілкування почався ще під час польоту з моім сусідом по кріслу, студентом Харківського медуніверстету Юзефом, навіть прізвище запам'ятав - Хамада. По нашому Йосип Хамадюк, - саме так я його і називав. Він не ображався.
Наш водій по прибуттю теж був араб років п'ятидесяти, теж Юзеф - дуже спокійна і ввічлива особа. Пишався своєю великою родиною і тим, що ні разу в житті не випив жодноі чарки спиртного і не викурив жодноі цигарки. Похвально, чо.
Решта араби були статистами у величезній ізраільській туристичній індустріі. Постійно щось пропонували або віднести, або відвезти, чи донести, та частіш за все - щось у них купити. При чому процес торгівлі, як мені здалося, був важливіший за результат. Ціни іноді знижалися удесятеро. Гамірні, темпераментні, імпульсивні, часто експресивні люди. Ізмаіліти, одним словом. Торгівля, торгівля і ще раз торгівля. Мені іноді здавалося, що ці люди створені тільки для того щоб щось продавати і торгуватися.
Якось, сидячи з моім другом отцем Вадимом за столиком біля арабського кафе, смакуючи незабутню арабську запашну каву з кардамоном, під солодкий спів місцевого муедзіна, спостерігав за молодим арабом продавцем іконноі крамниці. Він уміло кружляв навколо туристів, розпізнаючи іхнє походження, та говорив до них іхніми мовами, пропонуючи свій нехитрий крам. За коротку зустріч в півгодини з отцем Вадимом я почув від цього араба щонайменше п'ять мов. Він умовляв ними, запрошував, закликав, торгувався і, зрештою, щось впарював. Молодому арабу це надзвичайно подобалось, він не приховував свого задоволення. Я теж пишався ним.
Пізніше я познайомився з арабами християнами. Що сказати, це інакші люди, інакші араби. Вони теж торгують (в Ізраілі лише ледачі не торгують, там навіть в пустелі торгують), але більш спокійно, без того завзяття і азарту. Без куражу. Це люди переважно спокійні, стійкі, виважені, привітні та досить приязні. Я це відчував, коли одягав вишиванку, чи рясу з хрестом. Особливо в Палестині. Деякі речі (дрібнички) мені просто дарували та просили молитися за палестинських християн. Як повів мені один з них, християн-арабів у Палестині залишилось менше одного відсотка. Там справжні гоніння.
Але була і інша категорія арабів. Політизовані араби. Це мусульмани. Якось, завітавши до одного з таких у крамницю перед вильотом у КиІв, хотів зробити закупи ладану, оливи, сувенірів тощо, звісно, розраховуючи на славетне арабстке торгування та істотне зниження ціни. Не вийшло. Це був надмірний такий хлоп на своій хвилі. Мені здавалось, що він мене не чує і не бачить. Після довгих моіх розповідей про Майдан, революцію гідности, Небесну Сотню та розпочату на той час анексію Криму, я сподівався, що він мене зрозуміє, адже араби теж революціонери як не як. Віковічні. Ні. Не сталося. Після моєі гарячоі розповіді ламаною англійською, його лице скривилося у якійсь гримасі, котре тільки віддалено нагадувало посмішку. Насмішку, скоріше. Я у нього нічого так і не купив. Після мого одкровення і його грмаси він вигукнув: "God Bless Russia!!!"
Там, у Ізраілі, в Палестині, а особливо у тій крамниці поблизу Храму Гроба Господнього я зрозумів ось що: Путін - це зовсім не наша проблема. Це величезний гидкий смердючий чирій на сраці нашоі прекрасноі планети.
https://www.facebook.com/kostyantyn.kholodov/posts/603279416445926