(no subject)
Травму пережито, життя не повернеш назад, двері у юність закрито, і дорослість підставляє свій жирний зад. Відспівали пташки у гуртожитку на Погулянці, відшуміли потяги на темному Підзамчі. Засинали леви на печерах, біля входу на замкову гору, опало давно листя з обійманих мною кущів, навіть засипали трактором радянську зірку на Марсовому полі, не кажучи уже про дачі на Кайзервальді. Івасюк стоїть біля Макдональдса і Приватбанку - поруч магазин із взуттям. Свині топчуть перли, сміючись над нашим з тобою життям. Не поїде більше потяг у Дубно, ми не спатимемо на сіні у недобудованій хаті під співи якихось хіпанів, а потім ти не напишеш комусь есемески, коли ще не було Інтернету. До лампочки не прийде в гості велика лампа із кафе «Сніжинка», я не поїду у Польщу, у Жовкві ніколи не дзвенітиме останній дзвоник, і на Берлін не буде дороги із нашої пічки, а я піду у монастир, де мені буде заборонено мати спогади.