Празька весна. 40 років по тому. Частина ІІ.
Але повертаємось до чехів. Прийшли ми в той хостел і нас зустрів суперчувак - як з фільму «Тупий і ще тупіший». Такий смішний, тормознутий чех ніби трошки накурений, але добре, що говорив англійською. Поселив нас чотирьох в одній кімнаті (так і Тараса теж). Але сказав, щоб ми до 10 години ранку заплатили. Ми пішли у найближчий банк і поміняли зелені листки на коруни - такі прикольні кольорові фантики. Але потім наш єдиний мущина нас покинув бо в нас кімната була на 8 ліжок і одне з них зарезервувала якась китаянка, а так як це була кімната для дівчат, то Тараса поселили до якихось французів-арабів. Хостел був досить пристойний хоч і найдешевший з тих, що ми знали. Єдине, що в душі з червоного крана текла холодна вода, а з синього - гаряча. Чи може в чехів інша система кольорів?
Потім ми пішли гуляти по Празі. Смішно було, що наш нелегал, який спочатку дуже боявся і клеїв з себе поляка, а нам постійно казав пристойно поводитись, щоб не привертати уваги як візібл мінорітіз, потім ішов по Старим Месту і горланив українські пісні. Ні, ми не пили бахеровки, бо вона коштувала не на наші скромні студентські гаманці. А просто Тарасик був щасливий, я так підозрюю. Бо якось у Празі, гріх почувати себе інакше. Особливо коли йдеш по набережній Сметани, уявляєш, що тут колись ходив Моцарт, Бетховен, Аполлінер, і думаєш, де ще мають народжуватися шедеври, як не у такій красі.
Три неповні дні у Празі - це дуже мало, для того, щоб відвідати все цікаве і красиве у цьому місці. Однак дещо ми таки встигли побачити. Першого дня ми постановили собі, що обійдемо спочатку хоча б Празький Град. Щоб туди потрапити, треба було перейти на другий бік Влтави по Карловому мосту. Крім свого зовнішнього вигляду і факту, що він є найкрасивішим мостом у Європі, цікавим є те, що для міцності конструкції, при його будівництві у розчин додавали вино, молоко і яйця. Крім безлічі статуй чеських королів і святих, на мості завжди багато різних людей, тому рух там, приблизно такий, як у Львові зранку, коли на дорозі корки. Тому, ми десь годину чекали, щоб підійшла черга доторкнутись до статуї чеського покровителя святого Яна Непомуцена. За легендою, дотик до статуї гарантує щастя, тому й камінь, до якого всі торкались, блищав, як палець Нікіфора.