Берлін, підараси і Енді Воргол. Частина друга
Ми приїхали у п’ятницю зранку, а в неділю в 5-й годині мали їхати назад до Варшави. Так що у нашому розпорядженні було три дні, щоб побачити Берлін. Як на зло, цілу п’ятницю падав жахливий дощ. Але ми вперто вийшли з квартири і пішли дивитися місто крізь ту мокру оболонку, що падала нам на голову.
Звичайно, найперше в чужому місті ти зіштовхуєшся з громадським транспортом. А для нас, львів’ян, це болюча тема, особливо зараз. Так от, трохи змушу вас кусати собі лікті і думати , чого ми не живемо у Берліні. Транспорт там дуже зручний. З того , що я встигала побачити і почути , я зробила висновок, що транспортна схема там бездоганна. Я не говорю про зупинки, облаштовані всім необхідним: картою місцевості, розкладом транспорту і переліком маршрутів, що тут курсують, відсутністю такого явища, як «їхати,наче шпроти у консервній банці». Це в принципі притаманне цілому цивілізованому світові, то тільки для нас тяжко. Для нас легше перебити наклейки з іншими номерами на маршрутках-душогубках і витрачати час і гроші на суперечки про ту дурну транспортну схему, замість зробити щось нормальне. Ну це ж логічно - спочатку поставити інформаційні щитки чи наклейки на зупинках, що куди і коли їде, а потім запроваджувати нові маршрути. Але, схоже, у нас спершу вдягають штани, а потім труси. Пробачте за емоційний відступ.
Так от, пересуватися у Берліні можна великогабаритними автобусами, типу наших ЛАЗів, також там є двоповерхові автобуси і всі вони мають номер 100. Вони курсують по центру, і можна собі сісти в один такий і споглядати через вікно місто. Також є підземне метро - U- бан, і наземне метро - S-бан. Тролейбусів я там не бачила, а от трамваї є , але їздять вони якось непомітно, дуже тихо, що навіть за метр не чути. Наша подруга розповідала, що це часто в Берліні буває причиною багатьох нещасних випадків. Людина, переходячи дорогу, не чує трамвая і розділяє долу Берліоза з «Майстра і Маргарити». Сумно. Так що, нема чого скаржитися на наші бляшані торохтілки , що їздять містом по рейках і носять горде ім’я - Трамвай. Щоб їздити у транспорті треба купити квиток. Одноразовий коштує, здається, біля трьох -чотирьох євро, денний на одну особу - 6, 5 євро, а груповий на 5 осіб - 15 євро. Які ще є, ми не цікавились. Одразу купили груповий, бо подумали, що для нас трьох все одно дешевше, аніж кожен би купував собі окремо одноденний. Ми і так майже завжди всюди були разом. Ага, важлива деталь - квиток універсальний для будь-якого виду транспорту. У автобусах треба заходити на передні двері і показувати його водію. Один раз ми їхали зайцем з чого дивувались наші берлінські друзі , бо зазвичай водій не пускає на середні чи задні двері, бо мусить перевірити квиток. А штраф за безквитковий проїзд - 45 євро. Ми, на щастя, не попали на контролерів. Жодного разу їх не бачили. У метро нічого нікому показувати не треба, в підземках є квиткомат і ти собі просто купуєш там квитки на ті всі види транспорту. Правда, у метро дуже багато всяких різних людей в дивному одязі і з дивними зачісками. І я не маю на увазі субкультури, а просто людей звичайних, яким пофіг, як вони вдягнуті і чи пасують одне до другого їхні речі. Також у Берліні багато національних меншин. Наприклад, наша Бредовштрасе була розташована у якомусь не то арабському не то турецькому районі. Словом, якщо на вулиці ти побачив одного європеоїда на 10 азіато-арабів, то вже щастя. Вони тут торгують у магазинах, мають кафешки і ресторанчики, вони тут усюди. Так само і багато афроамериканців, китайців і інших. У переході ми зустріли п’яних поляків-музикантів. Тобто Берлін - це не Німеччина. Це мультикультурний центр, який не снився Гітлерові навіть у найстрашніших його снах. Також там я не побачила знаної німецької строгості і педантичності. Так, громадський транспорт ходить строго за розкладом, і вся інфраструктура теж. Однак в плані людей - то вони переходять дорогу НА ЧЕРВОНЕ СВІТО І НЕ У ВІДВЕДЕНИХ ДЛЯ ЦЬОГО МІСЦЯХ. Це мене найбільше здивувало. А самі німці, принаймні одноквартирники нашого друга, - пофігістичні і завтикані нечупари, що можуть викладати горнятка на підвіконник і місяцями їх не мити, аж поки там не почнуть рости гриби.