Берлін, підараси і Енді Воргол. Частина перша
Згадала нашу поїздку в Берлін. Я вже придумала собі 2 найзаповітніші мрії. Але не скажу, бо не збудуться. Бо іноді, коли мене питали, про що я мрію, я відповідала стандартно: щоб усі були здорові і щасливі. А точно, що я хочу для Себе, я не знала, а тепер знаю. По- троху починає здійснюватись. Так от, ми вирішили їхати до Берліна ще давно, на початку грудня. Поїхали ми у столицю Німеччини 16 грудня. Напередодні забронювали квити туди й назад на дуже зручному автобусі з Варшави. Обійшлося нам у два боки всього-на- всього у 180 злотих. Правда їхали ми туди дуже довго - з 10 годин , потягом було б швидше, але, звісно, дорожче. Чомусь у Європі залізничний транспорт дорожчий ніж повітряний і колісний. Мене це здивувало. Правда, автобус був дуже зручний з вай-фаєм, відкидними широкими кріслами, чистим, але маленьким туалетом. Там заледве поміщалась я, не уявляю, як там поміщались, скажімо, широкі дорослі чоловіки. Дорога загалом була не важкою, якби не два педики, що сиділи позаду нас і півночі сюсюкались і розповідали одне одному свої історії кохання. Я за ту ніч на власні очі побачила реально підарасів. Так, ми підарасами називаємо поганих людей, хамів, але зустріти підараса, який увінчував би у собі пряме і переносне значення слова можна вкрай рідко. А я зустріла. Фартова))). Але врешті наші підараси заснули, фу, один був не то корейцем, не то китайцем. Тепер не зможу дивитись на людей з косим розрізом очей.
Як би там не було о 9.00 ми вже були на вокзалі у Берліні. Нас зустрів приятель і ми метром доїхали на Турмштрасе і потім повернули на Бредовштрасе, де і мали жити ті три дні у столиці Німеччини. Чомусь я одразу вбила собі в голову, що квартира Юрчика мені одразу нагадала хату Енді Воргола з фільму «Factory Girl», хоч зараз я уже не впевнена у достовірності своїх порівнянь. В тій хаті можна було знайти всіх і вся. Я б не здивувалась якби десь під ліжком лежав, скажімо, носоріг. Поламаний холодильник замість робочого стола і як підставка для звукової системи, більярдний стіл посеред кімнати, коробка з під піци щонайменше 3-денної давності, книжки, серветки, шкарпетки, шмотки, і все це на підлозі, цигарки, пляшки, два коти - білий і Сучка, що ходять всюди і нагадують мені вечірку з фільму «Сніданок у Тіфані», п’ють воду з акваріума, лижуть підлогу, таким чином її прибираючи, золота рибка на шафі, портрет дідуся дівчини сусіда нашого друга на стіні. Мені цей портрет чомусь уособлював Гітлера і Франца Йосифа. Так, двох одразу. Я ще той майстер порівнянь! Що не було, так це мітли і совка. Але я рада , що у тій квартирі не було Совка. Там ним навіть і не пахло.