КІЛЬКА МІФІВ ПРО "ПІДГОРЕЦЬКИХ ОТЦІВ" З РОЗКРИТТЯМ.
За останній тижні львівська газета "Експрес" на перших сторінках надрукувала кілька текстів на тему діяльності "підгорецьких отців", чи як вказано в часописі - "секти Догнала", під грифом "розслідування", тим самим продовживши кампанію творення міфів довкола цієї релігійної групи. Перш ніж висловити свої критичні зауваження з приводу цих статей, вартує зробити екскурс на кілька років у минуле.
В західноукраїнських ЗМІ за останні роки уже чимало написано про "підгорецьких", проте здебільшого ця інформація була доволі скупою, повторюваною, а частенько і взагалі перекрученою. Чудовим прикладом тут може бути інформація річної давності про відмову в продовженні візи для о. Іллі (Антоніну) Догнала на перебування в Україні. Коментуючи дану новину, о. Ілля Догнал словами секретарів Візантійського Католицького Патріархату через інтернет-ресурс УПГКЦ (http://uogcc.org.ua/ua/actual/article/?article=5462) заявив що "залишиться зі своєю паствою до кінця і за ціну депортації та міжнародного скандалу". А от деякі інтернет-видання у свій спосіб передали ці слова І. Догнала пишучи, що він збирається продовжувати свою деструктивну діяльність. В чому ж полягає цей деструктив і чи взагалі він є, в межах одного тексту розібратись буде доволі складно.
Історія спершу внутрішнього конфлікту УГКЦ, котрий руками ж останньої перетворився на конфлікт між двома громадами, не нова і тягнеться близько 10 років. Обидві сторони послідовно і непохитно стоять на своїх позиціях і видається, що діалогу між ними ніколи не буде. Щоправда про таке бажання діалогу, ба більше, відкритої зустрічі, неодноразово заявляли лідери УПГКЦ. Натомість верхівка УГКЦ і досі продовжує вдавати, що говорити немає про що і через своїх речників у цій справі не втомлюється повторювати як мантру - "Секта!" Так, наприкінці літа минулого року єпископ-помічник Львівський Венедикт (Алексійчук), відповідаючи на запитання телеглядачів в ефірі "Особистого прийому" на телеканалі ЗІК на відріз заявляв, що ніяких переговорів із догналівцями бути не може, мотивуючи це тим, що вони екскомуніковані.
Тенденційність матеріалів у вітчизняних ЗМІ про "підгорецьких" можна простежити практично від початку конфлікту. Більшість коментарів у цій справі звучали із вуст однієї сторони, рідше зі сторони так званих догналівців, як вже встигли їх охрестити ті ж засоби масової інформації і не тільки. Вживання терміну "догналівці" чи "догналіти", замість попередньо частіш вживаних "підгорецькі отці" чи "підгорецькі владики" без сумніву має практичне значення задля зображення останніх в очах суспільства як "тоталітарної секти гуруїстичного типу" з чітко вираженим лідером, приписуючи при цьому усіляку небувальщину.
На перших порах їх діяльності їм закидали виключно непослух, що стало лейтмотивом виключення усіх, хто належав до монастиря оо. Василіан у Підгірцях Львівської області. Згодом, коли виявилося, що в такий спосіб утихомирити цю групу не вдасться, почалося активне продукування чорного піару, який в основному стосується власне Іллі Догнала. А тут далеко ходити не треба. Головне зло для пересічного галичанина звісно повинно йти з Москви, а ще бажано із КДБ. От і знайшли начебто свідчення про те що Ілля Догнал співпрацював із чеськими спецслужбами, а відповідно і з КДБ. Логічний ланцюжок зрозуміти тут неважко - на думку апологетів офіційної УГКЦ в діяльності т.зв. догналівців зацікавлена Москва з метою розколу УГКЦ, мовляв, що колись не добили, тепер із середини спробуємо розколоти. І ця теза виглядає для пересічного галицького читача настільки ідеальною, що засумніватися у ній без глибшого вникнення практично неможливо. Якби не одне, а може і більше "але". Речники УГКЦ віднайшли начебто у базі даних чеських спецслужб інформацію про співпрацю Іллі Догнала. Цікавим видається, що посилаються вони насправді не на сайт Чеської служби безпеки, а на інтернет-ресурс "Нецензуровані новини" (NECENZUROVANÉ NOVINY). Редактором цього інтернет-видання є Петр Цібулка (Petr Cibulka), засновник і лідер маргінальної політичної партії Правий блок (Pravý blok), котрий побудував свою політичну кар’єру на публікації так званих "Списків Цібулки" та на критиці колишнього президента Чехословаччини, світлої пам’яті Вацлава Гавела. У цих списках знайшлося місце і для Антоніна Догнала (Тонека), де він значиться як довірена особа, а не як агент. Це радше означає, що він був на обліку в органів безпеки, як і практично кожен священнослужитель в "демократичній" Чехословаччині. Куди більше переконливим є документ Міністерства внутрішніх справ Чехії за підписом начальника відділу безпеки Йосефа Веселого (його можна побачити на інтернет-ресурсі УПГКЦ) в якому вказано, що Ілля Догнал не виконував жодних функцій в органах безпеки. Про те що "підгорецькі" - рука Москви, мали б свідчити їхні листи, в котрих вони висловлювали Президенту Росії та Православній Церкві підтримку. Звернувшись до тексту листів, знаходимо підтримку лише в питаннях ставлення до гомосексуалізму, а властиво до заборон проведення гей-парадів та пропагування гомосексуалізму в Російській федерації. І все.
Окрім непослуху та, виглядає на те, псевдоспівпраці із органами безпеки Чехословаччини, не кажучи вже й про КДБ, "підгорецьким" закидають безпідставну критику тодішнього глави УГКЦ, а нині архиєпископа-емерита Любомира Гузара. Прочитання критичних зауважень котрі викладені рівно ж на порталі УПГКЦ видаються доволі цікавими, а що важливіше - послідовними. Закиди стосуються головним чином висловлювань Л. Гузара, котрі можна знайти у книзі "Бесіди з Блаженнійшим Любомиром Гузаром. До постконфесійного християнства." А це ставлення під сумнів вічності пекла, схвалення гомосексуалізму, віщування маятником, проголошення єресей щодо Ісуса і Богородиці.
В питанні (не)вічності пекла архієпископ Любомир Гузар не новатор, та все ж, оскільки цей провідник Церкви висловлює думку, що і всі ті, що в пеклі, зрештою будуть помилувані Богом і попадуть у Рай, варто зауважити, що Св. Письмо, яке є словом Божим (принаймні для християн) доволі чітко каже, що це місце де є вічні муки. Тим самим слід би думати, що варіанту для якогось грішника після пекла попасти в Рай все ж таки немає і не варто плекати марних надій та ілюзій. Цікаво, що маючи можливість через книгу закликати християн до покаяння і звернути увагу що пекло все ж може бути вічним, Л. Гузар чомусь не користає з неї.
Щодо схвалення гомосексуалізму, то тут також слід зауважити, що чіткої відповіді в цьому питанні Л. Гузар нажаль не дав, а прокоментував це в дусі сучасного ліберального ставлення. Святе Письмо говорить, що це гидота перед Богом, натомість колишній очільник УГКЦ все ж називає це любов’ю і "певною мірою" може з цим миритися. Питання от лишень яка це міра? Більшість християн чудово знають як згідно передання Бог покарав Содом і Гоморру. Чи може це лишень якась легенда для верховного архієпископа? Знову ж таки, чому не зроблено наголос на тому, що це є гріх? Взагалі складається враження, що в цьому питанні Л. Гузар займає позицію замалим не "моя хата скраю". Тому не дивно, що спершу "підгорецькі" апелювали до нього з проханням вияснити ці розбіжні висловлювання і, якщо вони були незгідними з вченням Церкви, вчинити покаяння. Врешті виголосили анатему, підкреслюємо виголосили, а не наклали, подавши чітке формулювання згідно послання до Галатів 1-8.
Занепокоєння "підгорецьких" викликало також використання Л. Гузаром маятника, яка засобу для отримання відповіді на ті чи інші питання. Якщо архиєпископ-емерит дійсно є учнем Христа то йому не потрібно би було турбуватися про механізм отримання відповіді, бо все буде дано за посередництвом Святого Духа. До всього цього можна додати порушення кардиналом Любомиром Гузаром Берестейської унії, та принципу "Cum Petro et sub Petro", тобто відверте невизнання зверхності св. Апостола Петра і його наступників.
Коли мова заходить про висловлювання кард. Л. Гузара у книзі "До пост конфесійного християнства" прибічники УГКЦ спершу вдавались до пояснень про неточність перекладу, а зрештою частіше стверджують, що ці висловлювання вирвані з контексту. Щоб не виривати окремі слова із контексту, закликаю читачів звернутись до першоджерела, і самим вирішити чи справді це так, позаяк автор не погоджується з такими міркуваннями. Радше навпаки, висловлювання, котрі критикують "підгорецькі владики", аж ніяк не виходять за рамки контексту.
Після таких закидів верхівка УГКЦ просто заборонила проводити реколекції у Підгорецькому монастирі, аби в такий спосіб закрити рота тим, хто викривав тяжкі злочини, котрі кояться в середині УГКЦ. Чого варта лишень критика хабарництва в семінаріях. Вірні про це знають і говорять, а от сміливості серед духовенства заявити про це вголос стало хіба в у головних героїв цієї статті. Отут і з’явився цей непослух (небажання мовчати на проблеми), про який так багато писалося у ЗМІ, але не конкретизувалось звідкіля він узявся і в чому полягає. Згідно християнського віровчення, Бог ненавидить гріх, тому ті хто йде за ним, по ідеї повинні чинити так само.
Численні прохання "підгорецьких отців", як до проводу УГКЦ, так і до проводу усієї Католицької Церкви про кричущу потребу реформ і очищення Церкви від антиморальних і антихристиянських чинників відгуку не знайшли. Не знайшов провід УГКЦ в собі сили, ані для пояснення, ані покаяння з приводу суперечливих висловлювань тодішнього провідника УГКЦ кард. Л. Гузара. На підтримку "підгорецьких" сьогодні яскраво свідчать останні новини із Ватикану. Камердинер Бенедикта XVI обнародував документи, в яких викриваються численні махінації та корупція в Католицькій Церкві.
У червні до кампанії міфологізації цієї релігійної групи долучився відомий львівський часопис "Експрес". Перша стаття, авторства Ольги Єжижанської з гучною назвою "Секта, яка краде дітей", далеко не виправдала заголовка. Натомість набір явно неперевіреної інформації, не вартий не те що уваги, а навіть іронічної посмішки. Діти відомого українського митця, про яких так турбується журналістка згаданого вище часопису, чітко заявляють, що є свідомими членами УПГКЦ. Додамо, що ці діти давно вже повнолітні громадяни цієї держави, на котрих поширюється релігійна свобода. Припускаємо, що або розслідування було непрофесійним, або авторка свідомо маніпулювала інформацією. Чимало сестер контемплятивного монастиря св. пророка Іллі в Брюховичах під Львовом, куди авторка ходила для свого "розслідування", є українками, а дві з-поміж них ще добре пам’ятають зустрічі із Митрополитом Андреєм Шептицьким, а вірність Богові і Церкві підтвердили ще в часі підпілля.
Краще б пані Оля все ж писала про те що бачила, а не чула. Бо коротка згадка про те як одну із монахинь силою забрали родичі, штурмуючи монастир, потребує маленького,але дуже важливого корегування - усе це було зроблено з допомогою і безпосередньої участі міліції з грубим порушенням прав людини. Пишучи про цей епізод, варто було пошукати відео із місця подій. Ольга Єжижанська подає в статті власне трактування ікони, котру вона там побачила, але вочевидь дивилась на неї не дуже уважно, бо на іконі зображено не якусь там істоту і блискавки Перуна, а відтворено передання з книги Царів.
Інша стаття розкриває начебто опосередковану причетність "підгорецьких" до "страшної трагедії в сім’ї Свистунів". Власні джерела подають цілком протилежну інформацію. Роман Свистун ніколи не відвідував ані реколекцій, ані Богослужінь УПГКЦ. Більше того, якби автор статті про цю трагедію був хоч трішки обізнаний з тим чого навчають і що проповідують "підгорецькі", не написав би, що це вони навчили покійного сідати в позу лотоса і обставлятись довкола свічками. Взагалі стиль статті радше нагадує переказ сценарію якогось голлівудського фільму жахів, при цьому видаючи бажане за дійсне. Причетність "підгорецьких" як опосередковану, а тим паче і безпосередню до цієї трагедії не доведено, ба більше немає жодних підстав взагалі про це говорити.
З допомогою чергового "викривального матеріалу" про побитих студентів дяківської академії, Експрес намагається сформувати в читачів думку, що "підгорецькі" намагались захопити храм у Чорткові. Лейтмотивом "Чортківської зустрічі" було далеко не захоплення храму, а похорон пароха бл. пам. о. Романа Шелепка, колишнього монаха монастиря оо. Василіян в с. Підгірці Бродівського р-ну, котрий в останні роки свого священичого служіння належав до когорти підгорецьких реформаторів і реколектантів. Його, задля роз’єднання групи, було переведено до Чорткова. Смерть о. Романа наступила після довготривалих і численних цькувань за те, що твердо стояв за підтримку реформ і "обновлення духа" в УГКЦ. В Чорткові о. Роман продовжував провадити реколекції, чим здобув прихильність місцевих парафіян. Іншою важливою метою для "підгорецьких" було, підкреслимо на слові, відстояти храм у Чорткові, документи на який разом з печаткою до сих пір зберігаються у вірних УПГКЦ, котрі там проживають. До речі, питання повернення храму УПГКЦ ще не закрите, оскільки справа перебуває в апеляційному суді. Прикро, звісно було читати про постраждалих хлопців з Чоркова, котрі начебто зазнали побоїв від рук прихильників "підгорецьких", але судячи з усього, ними маніпулювали під час захоплення прихильниками УГКЦ храму у Чорткові, котре відбулося у кращих рейдерських традиціях. А відео з місця подій радше свідчить про те, що саме прихильників "підгорецьких" добряче били, а не навпаки.
Ще одна стаття - "Секта Догнала нападає на людей" вже знайшла своє спростування завдяки Трускавецькому інтернет-телебаченню http://tit.net.ua/, тому на ній зупинятись немає змісту.
Одразу після появи першої публікації з цього казкового циклу, "Експрес" писав на своєму порталі, що "підгорецькі" захопили і протягом двох годин утримували редакцію часопису (http://www.expres.ua/news/2012/06/15/68228) в заручниках. Жодних фото- чи відеоматеріалів про цей епізод редакція так і не подала. Тому цікаво чому в той момент у жодного працівника "Експресу" не знайшлося фотокамери чи просто мобільного телефону з фотокамерою, щоб зафіксувати цю подію. Вочевидь події такої просто не було.
У пориві до чергової сенсації, журналісти "Експресу" (так вони представились провідникові УПГКЦ вл. Михайлу Осідачу) намагались взяти в нього інтерв’ю, у чому він їм відмовив, посилаючись на те, що вищезгаданий часопис дозволяє собі публікувати відверту брехню спрямовану проти УПГКЦ і попросив покинути його приватну садибу. Двійко журналістів, за свідченнями монахинь, котрі останнім часом доглядають помешкання і присадибну ділянку вл. Михайла, навідріз відмовлялись виконати прохання літньої людини, а зрештою коли були виштовхані за межі подвір’я, попрямували до міліції, склавши заяву про те, що монахині насильно утримують Михайла Осідача, а також що ті ж монахині їх побили. Наскільки відомо, журналісти проводилу зйомку тих подій, але от надбанням широкої громадськості вона наразі не стала.
Михайло Осідач справді належав до УГКЦ, але у 2008 р. висвятивши "підгорецьких" на єпископів, de jure відрікся від УГКЦ, почав творити УПГКЦ і ніколи цього не приховував. Чому досі в повітрі витає думка, що він залишається священиком УГКЦ і кому це вигідно, розібратись не так легко. На парафії, де раніше служив о. Михайло, вже давніше є священик, натомість Божественні Літургії він відправляє у своїй приватній каплиці, куди сходяться вірні УПГКЦ. Навіщо ж УГКЦ таки твердити, що він є їхнім священиком? На інтернет-сторінці Католицького часопису "Credo" було відео від 13.01.2011 (доки його не видалив користувач) на якому Михайло Осідач заявляв, що він є священиком УГКЦ. Таке саме відео знаходимо і на http://gloria.tv/?media=123797 в користувача kyrios.org.ua. Парадоксально, але практично після кожного запитання яке ставив о. Володимир Коткевич, відеокартинка одразу змінювалась, і це наштовхує на думку, що відео було монтоване. Зустрічне відео яке виклали "підгорецькі" на своєму порталі http://uogcc.org.ua/ua/video/index.php/article/.3919/ http://uogcc.org.ua/ua/video/index.php/article/.3929/ говорить зовсім протилежні речі і у монтованості це відео запідозрити важко. Ну, а кадри із Богослужінь, де Михайло Осідач поряд з Іллею Догналом служать Літургію і приймають обіти у монахинь, взагалі мали б відкинути будь-які сумніви з приводу того до кого належить Михайло Осідач.
Зважаючи на поважний вік і слабкий стан здоров’я уже кілька років ним дійсно опікуються сестри монастиря св. пророка Іллі. Цікаво в даній ситуації почути думки сусідів, які вочевидь щодня бачать, що діється у їхнього сусіда і мабуть бачили події того дня, але як доходить до справи, то їхня хата одразу стає з краю. Зрештою, Жовківська міліція силою затримавши двох монахинь і ще одну парафіянку УПГКЦ, в понеділок, 9 липня не змогла пред’явити жодних обвинувачень і змушена була їх відпустити.
Мабуть журналістка "Експресу", котра долучилась до цієї спецтеми, Світлана Мартинець просто не вміє користуватись інтернетом і не орієнтується в темі, бо мусіла їхати аж до Жовкви, щоб перевірити інформацію, яку їй начебто дали читачі. А може завдання у неї було зовсім іншим?!
Журналістські розслідування "Експресу" в даній справі настільки серйозні, що часопис бере на себе функції органів правопорядку заявляючи, що Ілля Догнал перебуває в Україні нелегально і закликаючи повідомляти про місце його перебування. Маніпулювання громадською думкою тут помітно неозброєним оком, бо насправді якби Ілля Догнал перебував в Україні нелегально, то це було б давно вже викрито. Додамо лише, що у нас підстав сумніватись у легальності його перебування в Україні немає. Підсумовуючи, можна зі спокоєм сказати, що дані "розслідування" журналістки Ольги Єжижанської (з джерел всередині часопису нам стало відомо, що саме вона є автором більшості статтей на тему) є типовим продуктом сенсаційної журналістики.
Опитування противників "підгорецьких", котрі завжди кидають свої критичні пасквілі в сторону українських громадян, котрі визнають себе членами УПГКЦ і періодично маніфестують, вимагаючи дотримання Конституції в праві на свободу віросповідання, показує, що пересічний львів’янин не може пояснити чому ця релігійна група є сектою, що зайве наштовхує на думку про інформаційний вакуум, створений довкола УПГКЦ та її провідників. Натомість поспільство не обділене думками одного із найбільш яскравих противників "підгорецьких" о. Дмитра-Ореста Вільчинського, котрий систематично продукує антидогналівські статті. Говорячи про молитву вірних УПГКЦ, згадує лише про їхню т. зв. "бойову молитву", оминаючи словом Божественні Літургії, молебні, тощо. Часто з його вуст можна почути закиди, що діяльність "підгорецьких" спонсорує Москва", а відповідно і керує всіма їхніми діями. Судячи з того на чому їздять "підгорецькі владики" можна сказати, що кошти, які пересічний священик вкладає у купівлю більш-менш доброго авто, вони, натомість, витрачають на друк своїх брошур і користуються всі при цьому однією і далеко не новою машиною. З вуст вельмиповажного отця також можна було почути, що "підгорецькі" є Нью-Ейджівською сектою, це при тому, що вони відкрито проти нього (Нью-Ейджу) виступають і різко засуджують. В ЗМІ можна прочитати заяви високих достойників Української Греко-Католицької Церкви і про те, що "підгорецькі" - це нове "біле братство", що це нехристиянська група і тому подібне. Але ті хто так говорить, включно з о. Дмитром-Орестом Вільчинським, демонструють свою, якщо не повну, то таки добрячу необізнаність в цій справі. Ну, або таки відверто говорять неправду.
Останнім провалом представників львівської журналістики в дослідженні "підгорецьких" стала телепрограма "Стосується кожного" на 12 каналі Львівського телебачення від 26 червня 2012 р. Експертами виступили доктор Михайло Перун, викладач Українського Католицького Університету, та академік Степан Павлюк, директор інституту народознавства АН України. Останній, властиво, чи не вперше зацікавився даною проблемою на публічному рівні, оскільки раніше його критичних зауважень з цього приводу не спостерігалось. Вся аргументація вельмишановного академіка під час цієї телепередачі базувалась фактично на одному джерелі - статтях "Експресу", що лише підкреслює його "обізнаність" в даній темі і ставить під сумнів його професійний підхід. Його участь у програмі, як виявилось, була зумовлена особистісним фактором, а саме давнім знайомством із фігурантами однієї із експресівських статей. Ведуча та учасники намагались пояснити чому не запрошено представників УПГКЦ, мотивуючи це їхньою різкістю і неможливістю спокійно вести розмову. У розпал ефіру, на пряму телефонну лінію додзвонився один із провідників УПГКЦ, владика Маркіян, котрий заявив, що журналісти обманом випровадили його зі студії перед початком ефіру. А дарма! Думаю глядачі мали б можливість самі пересвідчитись в адекватності чи неадекватності "підгорецьких" як співрозмовників. А можливо коментарі "підгорецьких" для гостей програми були б незручними? Це питання, як і чимало інших, залишається відкритим.