Сантарен (Santarem). Євхаристійне чудо й архітектура міста
Оригинал взят у taras_palkov в Сантарен (Santarem). Євхаристійне чудо й архітектура міста
За 50 км від католицької святині в Фатімі і за 70 км від Лісабону на річці Тежу знаходиться місто Сантарен (порт. Santarém) - центр однойменного округу та історичної провінції Рібатежу. Це одне з найцікавіших міст центральної Португалії, незважаючи на незначну його популярність серед дописувачів LJ. Впродовж століть Сантарен відігравав одну з найважливіший ролей в португальській історії. Відоме ще з римських часів (тоді воно називалося Скалабісом), суттєвий військово-стратегічний оплот охороняв підхід до Лісабону у мавританську епоху. Після завоювання португальцями в 1147 р. місто довгий час (до ХV ст.) було королівською резиденцією і місцем проведення кортесів. Бурхливий економічний і соціальний розвиток Сантарена впродовж ХІІІ-ХV ст.ст. відобразились на його багатій архітектурі й принесли місту славу «столиці португальської готики».
Назву свою місто отримало від святої Ірії (чи Ірини) - монахи-мучениці VІІ ст. з Томару, тіло якої було викинене в річку Набан, а згодом винесене течією на берег Тежу. Монахи-бенедиктинці, які проживали в тодішньому Скалабісі, підібрали тіло, поховали його в своєму монастирі і від тих часів шанування мучениці розповсюдилось на всю країну. Відтак місто почали називати містом святої Ірини, тобто Санта-рен.
Однією із найвизначніших пам’яток Сантарена є монастир францисканців, побудований в 1242 р. Свого розквіту обитель досягла за часів правління короля Фернанду I. Цей португальський правитель дуже любив Сантарен і хотів бути тут похованим. Його мрія збулася. Планувалося, що надалі в монастирі францисканців будуть ховати й інших королів. Але сталося інакше. Пізніше й останки Фернанду I були перенесені в Лісабон.
Клуатр
Інтер'єр церкви
З часом монастир повністю запустів. Лише в кінці XX ст., як видно з наведених фото, обитель почали відновлювати. Саме через реставраційні роботи мені не вдалося оглянути рідкісний, оточений п'ятьма каплицями XIII ст. пресвітерій. Вхід до нього завішений полотном із зображенням одноокого чоловіка. Це зображення видатного португальця - Луїса де Камоенса. Око цей великий поет (співець) Португалії втратив в сутичці з маврами у Марокко.
Дещо далі на північний схід від центру недалеко від монастиря францисканців знаходиться ще одна готична пам’ятка Сантарена - монастир св. Клари, а точніше те, що збереглося від нього до сьогоднішнього дня. Споруда церкви дуже витягнута. Окрасою західного фасаду є вишукана готична троянда з декорованими архівольтами.
Перебуваючи в Сантарені, варто також відвідати місцевий ринок. Він цікавий не лише з гастрономічної точки зору, а й з естетичної. Це гарний приклад архітектури стилю модерну (1928 р., арх. Касіян Бранко), що містить на зовнішніх стінах зображення з життя місцевих мешканців у вигляді плиток азулежу з XIX ст.
Як і належить, в самому центрі міста знаходиться кафедральний собор (Se або Nossa Senhora da Conceição Church). Почав його будівництво король Жоан IV, а продовжив орден єзуїтів. Мабуть, всі храми єзуїтів подібні один до одного.
Правда, дещо незвично бачити на фасаді сантаренського собору статуї, що розташовані у вікнах. Мабуть, є не один подібний храм на маловідомих (принаймні, поки-що) для мене Піренеях і в колишніх іспано-португальких колоніях.
Всередині панує бароко. Так виглядає ін тер’єр храму. Фото тут, на жаль, не моє.
Головний вівтар собору мені не дуже сподобався, а от дерев’яні бокові - значно більше.
Як і пофарбована стеля собору (фото теж не моє :( ).
А це вже моє :).
Головна релігійна святиня Сантарена, яка перетворює місто на одне з головних паломницьких місць Португалії - це церква Святого Чуда (Igreja Santissimo Мілагро), всередині якої зберігається т.зв. Євхаристійне чудо з далекого вже XIII ст.
Історія Євхаристіного чуда в Сантарені є наступною: одна з мешканок Сантарена підозрювала свого чоловіка в невірності та вирішила вдатися до послуг ворожки, аби цьому якось зарадити. Ворожка сказала, що жінка має принести посвячену Гостію як плату за виконану роботу. Та вирушила до церкви св. Стефана, прийняла Святе Причастя та замість того, щоб ковтнути, загорнула Гостію в хустинку і рушила до виходу. По дорозі додому Облатка почала кривавити. Удома жінка помістила її у скриньку. Вночі таємниче світло зі скрині наповнило увесь дім і налякана жінка розповіла все чоловікові. На світанку подружжя закликало священика.
Коли чудесну Облатку перенесли до церкви св. Стефана, замкнули її у восковій коробочці і поклали в кивот, перед здивованими очима присутніх сталося ще одне чудо. Віск розсипався на куски, а Облатка лежала на кришталевій підставці. Ці чудесні реліквії помістили потім в монстрацію у формі груші, оточеній тридцятьма трьома «сонячними» променями. Церкву ж після цього випадку було перейменовано у храм Святого Чуда.
Вістка про чудесну подію рознеслася по околиці, притягуючи численних цікавих. Незабаром церковна влада розпорядилась розпочати офіційний процес.
Щоб побачити Сантаренське Євхаристійне чудо, потрібно пройти за головний вівтар. Монстрація з Облаткою зберігається у шафці приблизно на висоті 2 м. Поруч приставлена драбина, якою необхідно буде скористатися. Фотографувати категорично забороняється. Бажаючі можуть придбати картки, на зворотному боці яких різними мовами розповідається історія Чуда або міститься молитва. Я придбав найбільш зрозумілою для мене польською. Вже тепер, готуючи цю розповідь, я вперше уважно перечитав молитву і мушу сказати, що вона мені дуже сподобалась. Може ще хтось її зможе прочитати і так само оцінить : )).
В цілому, Євхаристійних чудес по всьому світі налічується далеко не 1000 (як вказує один шанований мною друг по ЖЖ), а близько 130. Беручи до уваги скільки Служб Божих відбулося від ранньохристиянських часів й до сьогодні по всьому християнському світу, то це зовсім небагато. Відомо, що найбільше з Євхаристійних чуд зафіксовано в Італії. Натомість в Португалії (із відомих) сталося лише одне чудесне перемінення - в Сантарені. Як правило, Євхаристійні Чуда трапляються в таких випадках: 1) у хвилини сумніву в реальну присутність Христа в Пресвятих Дарах, 2) під час спроб профанації і 3) як нагорода за віру і любов.
Цікаво, що дослідження Євхаристійних чудес (м. Легниця, Польща, 2013 р.; м. Буенос-Айрес, Аргентина, 1996 р. (при тодішньому єпископі Хорхе Бергольо - нині Папа Франциск І; м. Ланчано, Італія, VIII ст.) виявили, що Облатка дійсно перетворилася на людську плоть з найменш поширеною четвертою групою крови і з резус +. До речі, кров тієї ж групи була виявлена на Туринській плащаниці (….). Більше того, було виявлено, що досліджені зразки Тіла Господнього представляли собою серцевий м'яз, зокрема, з міокарду лівого шлуночка. Також було встановлено, що людину, серцю якої належить зразок, ймовірно, катували. Отримані результати настільки вразили дослідника Буенос-Айреського Чуда - доктора Кастаньона, що він, будучи атеїстом, навернувся в католика.
Далеко не всі чуда Церква приймає «на ура». Наприкінці 2015 р. в католицькій церкві американського штату Юта Гостія також набула червоного кольору після занурення у воду. Але в цей раз аналізи продемонстрували, що ніякого чуда не сталося, бо явище мало природний характер: облатка почервоніла внаслідок контакту води з хлібною цвіллю.
На високому схилі над рікою Тежу розташований середньовічний замок Сантарена, на території якого знаходиться сад. Тут можна трохи перепочити, посидівши у місцевому кафе. На жаль,через його розміри замок з саду ніяк не можна захопити у кадр. А для повноцінного фото, мабуть, потрібна аерозйомка.
На території замку встановлений пам’ятник королю Афонсу Енрікешу, який здобув замок внаслідок несподіваної нічної атаки 15 березня 1147 р.
Церква Богоматері в Марвілі (Igreja de Santa Maria de Marvila) з красивими орнаментальними азулежу всередині з ХVІ ст. виявилася закритою. Тому демонструю вам лише чудовий мануелінівський портал.
Але найбільш шкода, що не вдалося потрапити у церкву св. Івана Хрестителя (XII ст.).
Всередині неї знаходиться кілька цікавих захоронень, з яких найбільший інтерес становить надгробок Мартіна Шішори (фото не мої). На жаль, нині церква, що перетворена в музей, є на ремонті.
Все ж, мабуть, з архітектурної й історичної точки зору найцікавішою сакральною спорудою Сантарена є церква Подяки (Igreja da Graça). Це один з найбільш значущих зразків церковного готичного мистецтва в Португалії.
Будівництво церкви було розпочате ще в 1380 р., але через фінансові труднощі і непросту історію сім'ї її засновника (першого графа Оуренского, Жуана Афонсу Тіла ді Мінезіша) було завершено лише в середині ХV ст. Відтак архітектура церкви увібрала риси двох напрямків: готики жебракуючих орденів (що поширена в Сантарені) і полум'яної готики (яскраво представленої в монастирі Батальї, що будувався одночасно з цією церквою). Перше знайшло своє відображення всередині - трансепт, нави і апсида, друге - в оздобленні головного фасаду.
Фасад церкви складається з трьох частин, розділених контрфорсами. Портал складається з п'яти стрілчастих архивольтів і оточений майстерною кам'яною галереєю, на якій виділяються герби засновника храму. Нагорі портал закінчується фризом з рослинним орнаментом; посередині він переривається хрестоцвітттям стрілчастої арки архітрава. Величезна троянда, домінуюча у верхній частині фасаду, висічена з суцільного каменю.
У каплиці св. Івана Богослова похований разом зі своєю дружиною Педру Алваріш Кабрал - легендарний мореплавець, який відкрив землю, що згодом отримала назву Бразилії.
Проста прямокутна могильна плита мореплавця покрита різьбленими написами в готичному шрифті.
У тій же каплиці також разом з дружиною знайшов останній притулок Педру ді Менезіш - губернатор Сеути і племінник засновника церкви. Відомо, що спочатку Педро ді Менезіш був похований в кафедральному соборі Сеути (колишня мечеть). А вже пізніше дочка Педро перенесла поховання сюди.
Розкішний вапняковий саркофаг Менезіша прикрашений рослинним орнаментом (трьома гілками дикої оливи і переплітається з в'язь слів Алео - тобто ключки, яка прославила Педро), скульптурним зображенням покійних і написами, що покояться на спинах восьми левів.
Як відомо з португальської хроніки, що перемішує справжні історичні історії з легендами, Педро виявився єдиним португальським дворянином, що погодився очолити оборону Сеути перед лицем неминучої атаки маврів. Коли ніби-то на запрошенням короля обійняти посаду губернатора Сеути ніхто з португальских дворян не погодився, то в цей час неподалік знаходився Педро ді Менезіш, який грав на галявині в популярну серед португальців гру Льоки (нагадує сучасний гокей на траві). Ключкою (порт. казал) для Педро служила засохла гілка дикої оливи. Почувши, що дворяни один за іншим відмовляються очолити оборону Сеута, Педро підійшов до короля і гаряче пообіцяв захистити Сеута; якщо буде потрібно, то навіть однією його ключкою...
Поруч з церквою св. Івана Хрестителя знаходиться т.зв. Гарбузова вежа. Побудували її в XV ст. у пізньоготичному стилі. Основним призначенням вежі було попереджати городян про небезпеку і показувати їм час. Як свідчить переказ, довгий час в Сантарені не було годинникової вежі. Нарешті, в ХV ст. королю Мануелю I було подано прохання про організацію зведення цієї важливої для середньовічного міста споруди. Король вважав петицію справедливою, виділив необхідні для будівництва гроші і призначив відповідальних осіб - вісім депутатів муніципальних зборів Сантарена. По завершенні робіт дон Мануель приїхав в місто, щоб помилуватися новою вежею. Побачене неприємно здивувало монарха: споруда виявилася набагато менш красивою, ніж він очікував. Король запідозрив депутатів в розтраті громадських грошей і наказав доповнити споруду новим елементом. Так на дзвін, що вінчає вежу залізної конструкції, був підвішений дзвін із закріпленими вісьмома гарбузами - уособленням «дірявих» голів муніципальних депутатів.
З Сантареном пов’язана інша цікава легенда. Це трагічна історія про Умея ібн-Ісхака - алкайда міста і брата візира великого кордовського халіфа Абд ар-Рахмана, що несправедливо стратив свого відданого і чесного радника. Розповідають, що після страти брата Умея впав у відчай і помста стала для нього єдиною метою і джерелом сил. Він покинув Сантарен і зник, перетворившись в бродячого факіра. Під личиною аскета і ревного проповідника ісламу він оселився в Кордові і підбив на змову проти Абд ар-Рахмана частину вищої знаті і навіть спадкоємця престолу, а потім видав змовників халіфові. Найшляхетніші з придворних, в тому число і улюблений син халіфа, були страчені. Кажуть, що Умея до кінця життя халіфа залишався при ньому, терзаючи його вічною загадкою добра і зла, істинного і помилкового рішення, задаючи одне і те ж питання: «А чи правильно було погубити найдостойнішого із спадкоємців роду Омейядів?» Лише на смертному одрі Умея відкрив халіфові таємницю своєї помсти. Детальніше і вишуканіше про цю історію можна прочитати в новелі А.Ерукулану.
І насамкінець ще один пам’ятник Сантарена, який мені сподобався. До речі, в Сантарені пам’ятників дуже багато, але далеко не всі заслуговують на увагу. Як не дивно, вони поступаються у цьому навіть українським. Присвячений монумент Антоніо I (1531-1595) - пріорові мальтійських лицарів в Португалії, що претендував на португальський престол після згасання Авішської династії.
to be continued :)
За 50 км від католицької святині в Фатімі і за 70 км від Лісабону на річці Тежу знаходиться місто Сантарен (порт. Santarém) - центр однойменного округу та історичної провінції Рібатежу. Це одне з найцікавіших міст центральної Португалії, незважаючи на незначну його популярність серед дописувачів LJ. Впродовж століть Сантарен відігравав одну з найважливіший ролей в португальській історії. Відоме ще з римських часів (тоді воно називалося Скалабісом), суттєвий військово-стратегічний оплот охороняв підхід до Лісабону у мавританську епоху. Після завоювання португальцями в 1147 р. місто довгий час (до ХV ст.) було королівською резиденцією і місцем проведення кортесів. Бурхливий економічний і соціальний розвиток Сантарена впродовж ХІІІ-ХV ст.ст. відобразились на його багатій архітектурі й принесли місту славу «столиці португальської готики».
Назву свою місто отримало від святої Ірії (чи Ірини) - монахи-мучениці VІІ ст. з Томару, тіло якої було викинене в річку Набан, а згодом винесене течією на берег Тежу. Монахи-бенедиктинці, які проживали в тодішньому Скалабісі, підібрали тіло, поховали його в своєму монастирі і від тих часів шанування мучениці розповсюдилось на всю країну. Відтак місто почали називати містом святої Ірини, тобто Санта-рен.
Однією із найвизначніших пам’яток Сантарена є монастир францисканців, побудований в 1242 р. Свого розквіту обитель досягла за часів правління короля Фернанду I. Цей португальський правитель дуже любив Сантарен і хотів бути тут похованим. Його мрія збулася. Планувалося, що надалі в монастирі францисканців будуть ховати й інших королів. Але сталося інакше. Пізніше й останки Фернанду I були перенесені в Лісабон.
Клуатр
Інтер'єр церкви
З часом монастир повністю запустів. Лише в кінці XX ст., як видно з наведених фото, обитель почали відновлювати. Саме через реставраційні роботи мені не вдалося оглянути рідкісний, оточений п'ятьма каплицями XIII ст. пресвітерій. Вхід до нього завішений полотном із зображенням одноокого чоловіка. Це зображення видатного португальця - Луїса де Камоенса. Око цей великий поет (співець) Португалії втратив в сутичці з маврами у Марокко.
Дещо далі на північний схід від центру недалеко від монастиря францисканців знаходиться ще одна готична пам’ятка Сантарена - монастир св. Клари, а точніше те, що збереглося від нього до сьогоднішнього дня. Споруда церкви дуже витягнута. Окрасою західного фасаду є вишукана готична троянда з декорованими архівольтами.
Перебуваючи в Сантарені, варто також відвідати місцевий ринок. Він цікавий не лише з гастрономічної точки зору, а й з естетичної. Це гарний приклад архітектури стилю модерну (1928 р., арх. Касіян Бранко), що містить на зовнішніх стінах зображення з життя місцевих мешканців у вигляді плиток азулежу з XIX ст.
Як і належить, в самому центрі міста знаходиться кафедральний собор (Se або Nossa Senhora da Conceição Church). Почав його будівництво король Жоан IV, а продовжив орден єзуїтів. Мабуть, всі храми єзуїтів подібні один до одного.
Правда, дещо незвично бачити на фасаді сантаренського собору статуї, що розташовані у вікнах. Мабуть, є не один подібний храм на маловідомих (принаймні, поки-що) для мене Піренеях і в колишніх іспано-португальких колоніях.
Всередині панує бароко. Так виглядає ін тер’єр храму. Фото тут, на жаль, не моє.
Головний вівтар собору мені не дуже сподобався, а от дерев’яні бокові - значно більше.
Як і пофарбована стеля собору (фото теж не моє :( ).
А це вже моє :).
Головна релігійна святиня Сантарена, яка перетворює місто на одне з головних паломницьких місць Португалії - це церква Святого Чуда (Igreja Santissimo Мілагро), всередині якої зберігається т.зв. Євхаристійне чудо з далекого вже XIII ст.
Історія Євхаристіного чуда в Сантарені є наступною: одна з мешканок Сантарена підозрювала свого чоловіка в невірності та вирішила вдатися до послуг ворожки, аби цьому якось зарадити. Ворожка сказала, що жінка має принести посвячену Гостію як плату за виконану роботу. Та вирушила до церкви св. Стефана, прийняла Святе Причастя та замість того, щоб ковтнути, загорнула Гостію в хустинку і рушила до виходу. По дорозі додому Облатка почала кривавити. Удома жінка помістила її у скриньку. Вночі таємниче світло зі скрині наповнило увесь дім і налякана жінка розповіла все чоловікові. На світанку подружжя закликало священика.
Коли чудесну Облатку перенесли до церкви св. Стефана, замкнули її у восковій коробочці і поклали в кивот, перед здивованими очима присутніх сталося ще одне чудо. Віск розсипався на куски, а Облатка лежала на кришталевій підставці. Ці чудесні реліквії помістили потім в монстрацію у формі груші, оточеній тридцятьма трьома «сонячними» променями. Церкву ж після цього випадку було перейменовано у храм Святого Чуда.
Вістка про чудесну подію рознеслася по околиці, притягуючи численних цікавих. Незабаром церковна влада розпорядилась розпочати офіційний процес.
Щоб побачити Сантаренське Євхаристійне чудо, потрібно пройти за головний вівтар. Монстрація з Облаткою зберігається у шафці приблизно на висоті 2 м. Поруч приставлена драбина, якою необхідно буде скористатися. Фотографувати категорично забороняється. Бажаючі можуть придбати картки, на зворотному боці яких різними мовами розповідається історія Чуда або міститься молитва. Я придбав найбільш зрозумілою для мене польською. Вже тепер, готуючи цю розповідь, я вперше уважно перечитав молитву і мушу сказати, що вона мені дуже сподобалась. Може ще хтось її зможе прочитати і так само оцінить : )).
В цілому, Євхаристійних чудес по всьому світі налічується далеко не 1000 (як вказує один шанований мною друг по ЖЖ), а близько 130. Беручи до уваги скільки Служб Божих відбулося від ранньохристиянських часів й до сьогодні по всьому християнському світу, то це зовсім небагато. Відомо, що найбільше з Євхаристійних чуд зафіксовано в Італії. Натомість в Португалії (із відомих) сталося лише одне чудесне перемінення - в Сантарені. Як правило, Євхаристійні Чуда трапляються в таких випадках: 1) у хвилини сумніву в реальну присутність Христа в Пресвятих Дарах, 2) під час спроб профанації і 3) як нагорода за віру і любов.
Цікаво, що дослідження Євхаристійних чудес (м. Легниця, Польща, 2013 р.; м. Буенос-Айрес, Аргентина, 1996 р. (при тодішньому єпископі Хорхе Бергольо - нині Папа Франциск І; м. Ланчано, Італія, VIII ст.) виявили, що Облатка дійсно перетворилася на людську плоть з найменш поширеною четвертою групою крови і з резус +. До речі, кров тієї ж групи була виявлена на Туринській плащаниці (….). Більше того, було виявлено, що досліджені зразки Тіла Господнього представляли собою серцевий м'яз, зокрема, з міокарду лівого шлуночка. Також було встановлено, що людину, серцю якої належить зразок, ймовірно, катували. Отримані результати настільки вразили дослідника Буенос-Айреського Чуда - доктора Кастаньона, що він, будучи атеїстом, навернувся в католика.
Далеко не всі чуда Церква приймає «на ура». Наприкінці 2015 р. в католицькій церкві американського штату Юта Гостія також набула червоного кольору після занурення у воду. Але в цей раз аналізи продемонстрували, що ніякого чуда не сталося, бо явище мало природний характер: облатка почервоніла внаслідок контакту води з хлібною цвіллю.
На високому схилі над рікою Тежу розташований середньовічний замок Сантарена, на території якого знаходиться сад. Тут можна трохи перепочити, посидівши у місцевому кафе. На жаль,через його розміри замок з саду ніяк не можна захопити у кадр. А для повноцінного фото, мабуть, потрібна аерозйомка.
На території замку встановлений пам’ятник королю Афонсу Енрікешу, який здобув замок внаслідок несподіваної нічної атаки 15 березня 1147 р.
Церква Богоматері в Марвілі (Igreja de Santa Maria de Marvila) з красивими орнаментальними азулежу всередині з ХVІ ст. виявилася закритою. Тому демонструю вам лише чудовий мануелінівський портал.
Але найбільш шкода, що не вдалося потрапити у церкву св. Івана Хрестителя (XII ст.).
Всередині неї знаходиться кілька цікавих захоронень, з яких найбільший інтерес становить надгробок Мартіна Шішори (фото не мої). На жаль, нині церква, що перетворена в музей, є на ремонті.
Все ж, мабуть, з архітектурної й історичної точки зору найцікавішою сакральною спорудою Сантарена є церква Подяки (Igreja da Graça). Це один з найбільш значущих зразків церковного готичного мистецтва в Португалії.
Будівництво церкви було розпочате ще в 1380 р., але через фінансові труднощі і непросту історію сім'ї її засновника (першого графа Оуренского, Жуана Афонсу Тіла ді Мінезіша) було завершено лише в середині ХV ст. Відтак архітектура церкви увібрала риси двох напрямків: готики жебракуючих орденів (що поширена в Сантарені) і полум'яної готики (яскраво представленої в монастирі Батальї, що будувався одночасно з цією церквою). Перше знайшло своє відображення всередині - трансепт, нави і апсида, друге - в оздобленні головного фасаду.
Фасад церкви складається з трьох частин, розділених контрфорсами. Портал складається з п'яти стрілчастих архивольтів і оточений майстерною кам'яною галереєю, на якій виділяються герби засновника храму. Нагорі портал закінчується фризом з рослинним орнаментом; посередині він переривається хрестоцвітттям стрілчастої арки архітрава. Величезна троянда, домінуюча у верхній частині фасаду, висічена з суцільного каменю.
У каплиці св. Івана Богослова похований разом зі своєю дружиною Педру Алваріш Кабрал - легендарний мореплавець, який відкрив землю, що згодом отримала назву Бразилії.
Проста прямокутна могильна плита мореплавця покрита різьбленими написами в готичному шрифті.
У тій же каплиці також разом з дружиною знайшов останній притулок Педру ді Менезіш - губернатор Сеути і племінник засновника церкви. Відомо, що спочатку Педро ді Менезіш був похований в кафедральному соборі Сеути (колишня мечеть). А вже пізніше дочка Педро перенесла поховання сюди.
Розкішний вапняковий саркофаг Менезіша прикрашений рослинним орнаментом (трьома гілками дикої оливи і переплітається з в'язь слів Алео - тобто ключки, яка прославила Педро), скульптурним зображенням покійних і написами, що покояться на спинах восьми левів.
Як відомо з португальської хроніки, що перемішує справжні історичні історії з легендами, Педро виявився єдиним португальським дворянином, що погодився очолити оборону Сеути перед лицем неминучої атаки маврів. Коли ніби-то на запрошенням короля обійняти посаду губернатора Сеути ніхто з португальских дворян не погодився, то в цей час неподалік знаходився Педро ді Менезіш, який грав на галявині в популярну серед португальців гру Льоки (нагадує сучасний гокей на траві). Ключкою (порт. казал) для Педро служила засохла гілка дикої оливи. Почувши, що дворяни один за іншим відмовляються очолити оборону Сеута, Педро підійшов до короля і гаряче пообіцяв захистити Сеута; якщо буде потрібно, то навіть однією його ключкою...
Поруч з церквою св. Івана Хрестителя знаходиться т.зв. Гарбузова вежа. Побудували її в XV ст. у пізньоготичному стилі. Основним призначенням вежі було попереджати городян про небезпеку і показувати їм час. Як свідчить переказ, довгий час в Сантарені не було годинникової вежі. Нарешті, в ХV ст. королю Мануелю I було подано прохання про організацію зведення цієї важливої для середньовічного міста споруди. Король вважав петицію справедливою, виділив необхідні для будівництва гроші і призначив відповідальних осіб - вісім депутатів муніципальних зборів Сантарена. По завершенні робіт дон Мануель приїхав в місто, щоб помилуватися новою вежею. Побачене неприємно здивувало монарха: споруда виявилася набагато менш красивою, ніж він очікував. Король запідозрив депутатів в розтраті громадських грошей і наказав доповнити споруду новим елементом. Так на дзвін, що вінчає вежу залізної конструкції, був підвішений дзвін із закріпленими вісьмома гарбузами - уособленням «дірявих» голів муніципальних депутатів.
З Сантареном пов’язана інша цікава легенда. Це трагічна історія про Умея ібн-Ісхака - алкайда міста і брата візира великого кордовського халіфа Абд ар-Рахмана, що несправедливо стратив свого відданого і чесного радника. Розповідають, що після страти брата Умея впав у відчай і помста стала для нього єдиною метою і джерелом сил. Він покинув Сантарен і зник, перетворившись в бродячого факіра. Під личиною аскета і ревного проповідника ісламу він оселився в Кордові і підбив на змову проти Абд ар-Рахмана частину вищої знаті і навіть спадкоємця престолу, а потім видав змовників халіфові. Найшляхетніші з придворних, в тому число і улюблений син халіфа, були страчені. Кажуть, що Умея до кінця життя халіфа залишався при ньому, терзаючи його вічною загадкою добра і зла, істинного і помилкового рішення, задаючи одне і те ж питання: «А чи правильно було погубити найдостойнішого із спадкоємців роду Омейядів?» Лише на смертному одрі Умея відкрив халіфові таємницю своєї помсти. Детальніше і вишуканіше про цю історію можна прочитати в новелі А.Ерукулану.
І насамкінець ще один пам’ятник Сантарена, який мені сподобався. До речі, в Сантарені пам’ятників дуже багато, але далеко не всі заслуговують на увагу. Як не дивно, вони поступаються у цьому навіть українським. Присвячений монумент Антоніо I (1531-1595) - пріорові мальтійських лицарів в Португалії, що претендував на португальський престол після згасання Авішської династії.
to be continued :)