Василий Симоненко. «Кланяться галантно не умею…»
Василь Симоненко
Я тобі галантно не вклонюся,
Комплімента зроду не зліплю,
Тільки в очі ніжні задивлюся -
В них свою тривогу утоплю.
І коли химерною габою
Спеленає землю довга ніч,
Довго серце тужить за тобою,
Довго сон мені не йде до віч.
Довго білі таємничі крила
Обвівають маревом видінь,
І стоїш ти, крихітна і мила,
І прозора, мов ранкова тінь.
І палають, ніби стиглі вишні,
Владно підкоряючи собі,
Губи неціловані і грішні,
Очі божевільно голубі.
***
Кланяться галантно не умею,
Красоты в стихах не восхвалю,
Но, взглянув в глаза твои, немею,
И свои тревоги в них топлю.
И как только тканью неземною
Ночь запеленает шар земной,
Снова сердце по тебе заноет,
Долго сон не овладеет мной.
Марево волшебного виденья
Мрак ночной сплетет над головой,
И из темноты прозрачной тенью
Выступит желанный образ твой.
Запылают спелою черешней
Так, что закружится голова,
Губы, нецелованы и грешны.
И очей бездонных синева…
Я тобі галантно не вклонюся,
Комплімента зроду не зліплю,
Тільки в очі ніжні задивлюся -
В них свою тривогу утоплю.
І коли химерною габою
Спеленає землю довга ніч,
Довго серце тужить за тобою,
Довго сон мені не йде до віч.
Довго білі таємничі крила
Обвівають маревом видінь,
І стоїш ти, крихітна і мила,
І прозора, мов ранкова тінь.
І палають, ніби стиглі вишні,
Владно підкоряючи собі,
Губи неціловані і грішні,
Очі божевільно голубі.
***
Кланяться галантно не умею,
Красоты в стихах не восхвалю,
Но, взглянув в глаза твои, немею,
И свои тревоги в них топлю.
И как только тканью неземною
Ночь запеленает шар земной,
Снова сердце по тебе заноет,
Долго сон не овладеет мной.
Марево волшебного виденья
Мрак ночной сплетет над головой,
И из темноты прозрачной тенью
Выступит желанный образ твой.
Запылают спелою черешней
Так, что закружится голова,
Губы, нецелованы и грешны.
И очей бездонных синева…