Лекція на тему gravity. Частина 2
Діяти на неадекваті.
Натхнення - неадекват. Хвилюватися - неадкеват. Сердитися - неадекват. Боятися - неадкват.
Ми занадто вразливі до власних емоцій, намагаємось контролювати їх, думаємо що вони - наша суть.
Життя ставить (чи ми - самі себе) в такі ситуації, коли в якійсь мірі виглядаємо неадекватно, але в народі ця поведінка вважається прийнятною, логічною, зрозумілою.
Чекання. Віра. Любов (Кохання). Насолода і біль. Горе і щастя.
Тобі вкажуть на неадекватність в цьому стані тільки якщо ти, на чиюсь думку, робитимеш і думатимеш щось не те, помилкове.
Або втрачена Довіра, Рідність, Дружба, Цікавість - тоді все що діятиметься з тобою нікого не хвилюватиме: чужий сердиться, чужий старається, чужий любить, живе своїм життям.
Радість-Сум. Зосередженість - Неуважність. Втома - Відпочинок. Працелюбність - Лінь.
Усе це виглядає як тимчасові гамми настрою, вони теж нас ставлять у “неадекватний” настрій по відношенню до попереднього, відносного стану.
Але це - Природньо. Все міниться, все грає палахкотить вогнем, розливається (замерзає, кипить, випаровується) водою.
А проте - поезія, музичні твори, натхненні проповіді чи промови, щирі зізнання чи каяття. Сни.
Що це може бути, як не “неадекватнісь” по відношенню до “нормального” стану?
Значить, світ у вічній нестійкості.
І для нього “мертвий” щодо “живого” - “неадекватність” по відношенню один до другого (хоча, що може бути природніше і адекватніше, ніж народження, старіння, голод, ситість і Смерть?). І навіть “мертве” в якійсь мірі живе (мінерали, каміння теж живуть своїм життям), просто на іншому рівні.
Значить норма - існувати, бути рухливим чи стійким, холодним чи гарячим (хоча не всі сприймуть, вкажуть, наприклад, вогонь - воді, - на неадекватність). Змінною є Природа речей, бо вони розвиваються.
А що ж таке після цього Рівновага?
Це гармонійне поєднання існування всіх речей у цьому світі.
Гармонія полягає в адекватності.
А адекватність - це і є рівновага одних по відношенню до інших.
Навіть, якщо нема взаєморозуміння, світ може перебувати у гармонійних стосунках.
Після всього цього, ніхто не скаже, що все у світі випадково.
Навіть нежива природа прагне до гармонійності.
Хвороба, Святість, багатство чи нужденність, мука чи блаженство - усе розглядається як нетипові стани.
А мудрість і досвід - те, що направляє нас до рівноваги.
Вірність, Дружба, Мужність, Чесність, сила духу і витривалість, Відкритість і Духовність - узаконена і оспівана “неадекватність” (втім, щось “кармічне” в цьому є).
Навідміну від жорстокості, цинізму, злоби, зрадливості, зверхності, розпусти, жадоби, брехні, коли від цього страждають невинні інші, активної чи пасивної байдужості. Адже зло, по суті, - нерозуміння гармонійності когось по відношенню до чогось. А може - просто зарозумілість, що «я знаю, як влаштований цей світ». Якщо тільки до цього не додати паразитизм. Це дисгармонійне і по вірі, і по інтуїції, веде до розплати (є ціла кармічна наука про наші стосунки, у нас виражена в казках і приказках).
А що взагалі Вина? Відчуття потреби у відновленні гармонійності, рівноваги себе (внутрішній світ) та оточуючого (зовнішній світ). Вина навіть за зруйнований камінь буває, якщо він виглядав гармонійно.
А що таке Любов?
Скажу тільки, що це рідкісний дар гармонічних стосунків з усім світом, що є, проте, для нього нормою.
І нежива природа оберігає все живе, що живе в ній.
(Замислився. Засумнівався як доказати. Наприклад, от наша Земля в усьому Космосі, отвори в камінні - печери, що в них можна жити. А Сонце - живе чи не живе? А Земля - жива чи нежива, що досі нас терпить? А космічні світила, вплив багатьох радіацій, співвідношення магнітних полів космічних тіл на орбітах - все випадково чи гармонійно? Бо видно, що прагне силою гравітації до стабільних стосунків).
Чи життя на Землі створено з Любов‘ю і чи підтримується Любов у Космосі кимось, окрім живих об’єктів? Навіть щодо інстинктів у тварин можна засумніватися - чи є в них любов, але певно, що в ранньому віці у них є гра - що значить розвиток, підтримання і прагнення до гармонійності.
Чи є Всесвіт з усіма формами життя - Велика Космічна гра, як прагнення до розвитку і досконалості?
Значить, ми були створені “по приколу”.
А найперше (головніше) правило усілякої гри - грати з добрими намірами. Тоді ніхто нікому навмисне не зашкодить, а при обережності (що значить - оберігати, з інстинктами, гуманністю чи любов’ю) - не зашкодить і ненавмисне, навпаки, відверне чиюсь необережність чи злий умисел.
Значить, світ створений Любов’ю, Добро твориться з Любов’ю, “Лотос вигодуйте Любов’ю” (“Пісня Надземна”, Олесь Бердник).
Значить, не все у світі випадково, але не все і гармонійно. Бо є - зарозуміння. Бо є - нерозуміння (неуцтво) і непорозуміння поміж людей. Бо є байдужість (несприйняття, відсутність любові навіть на непроявленому рівні думок).
Бо протистояння прагне гармонійності, а гниття, розпад, розклад - стабільної болотяної непорушності.
У війні чи любові рухається світ. Але ми бачимо по плодам, чого варте одне й друге.
Любіть.
Живіть.
Бо Любов до Життя - це проявлене розуміння законів Гармонії Всесвіту, що прагне до руху, до розвитку, спотворення чи краси, а значить - до Творення, Вічної неадекватності, допоки буде існувати матеріальний Всесвіт.
А ви вже здогадались, що Дух - це адекватність?
від себе, комент: ну а людство - це, певно, наслідок гри - сотворчості і спілки диявола з Богом. Бо ж сказано у гностиків, що матеріальний світ створи деміург і, навіть, у Толкієна зло - це наслідок зарозумілої творчості одного з творців (гравців), які творили світ музикою, а втрутилась нота дисгармонійності.
Бо в цьому полягає свобода. А вища Свобода - Духу, творити як бажає дух, діяти як вища Любов і гармонійність, “не нашкодь іншому”, одним словом, прагнення навіть не досконалості, а адекватності. Хоча в нашому світі вища самопожертва, Любов і відданість не сприймаються як норма життя, а як красива виключність подвиг, зразок для наслідування і важка ноша для тих, хто на початку розвитку свого прагнення до гармонічності. А, значить, диявол (який, власне, сидить в кожному з нас), ще не такий розвинений, він вчиться. І ми вчимося разом усім людством, бо поступ до глобальної гармонії на планеті, до Царства Духу, до, можна сказати, розкріпачення диявола від власної ролі (бо він, по суті - суворий наш екзаменувальник) - завдання всього людства, яке має мудрішати (і дієво-активно) загалом.
Тоді в цілому регіоні космосу стане на одну гармонічність більше - і потягнуться інші.
Бо ми, до речі, у цій грі не одні.
Просто знаємо, а не виконуємо правила, хто ж в такому разі буде з нами зв’язуватись? Тільки жертовні, самовіданні, і - духовні. Хто не пошкодує щоб навести лад, гармонічність ціною власного поступу. А допомогти людям можуть тільки самі люди (бо навіть певний мінерал відновлює свою поверхню сам, молекули приходять в рух, “латаючи” тріщину), отже, це хтось із людей - ми маємо Приклад. Чому і добрі справи, Любов і самопожертва вважаються добрими справами в середовищі деформованого незнанням Космічних правил людей.
Правила творяться з Любов’ю, Люди з великої літери і зразки для наслідування.
Як це не дивно - донести Закон Гармонічності через гру і Любов на власному прикладі.
То чого ж ми зволікаємо показувати хороший приклад хоча б для самих себе? Допомогти людині може тільки сама людина, а щоб внутрішньо змінитися потрібно бажання, а бажання виникає з внутрішнього знання, інтуїції і думок.
Отже, змінюватись слід починати з мислення, а там і до інстинктів та емоцій дійдем, що неконтрольоване на перших порах.
Ми у розвитку :)
І знаємо як до чогось хорошого дійти - знанням космічних законів, виконанням правил гри і Любов’ю.
Найперше, бо у ній - всі знання.
Любити - щоб знати.
Знати - щоб розвиватись.
А розвиватись - щоб дійти у Безмежність.
Як казав Олесь Бердник, вічний поклик духу - прагнення у Безмежність.
А що може бути ще хороше, як вічний розвиток, Любов і прагнення Свободи (що не завжди вдається, бо ми “самі себе обмежуємо”, хоча б заради перших двох. Хоча що значить “перших”? Може бути любов, а не бути розвитку, а може бути розвиток, а не бути поблажливого ставлення до інших живих істот. Тому й саме тоді, обмежуючи себе заради Любові, відчуваємо себе по-справжньому вільними, бо це - поклик душі).
А Дух - це вічність.
Хто б сумнівався, що цей світ створено для гри, бо образу і подобію його не найдосконалішої частини - невічного, в той час як Бог - створив і дав нам душу.
Бо, кажуть, вона здатна вічно розвиватися і по-справжньому безсмертна, якщо тільки (знову ж таки, виходячи з мірок свободи; бо й ігри розпочинаються, щоб кожен себе проявив як хотів) не занапастить себе, навіть тоді, “остаточно самознищившись”, розкладається на своєрідні субатомні частинки але в такому разі продовжує існувати як будівельний матеріал для інших. Бо й камінь міг би бути палацом, а став руїною, прихистком для інших слабших душ або нужденних матеріально, або просто гармонічних з будь-яким положенням речей у цьому світі (для буддиста і печера - не гірше за палац).
А ще камінь міг би бути школою, де гартується дух і даються знання, допомагаючи, готуючи - але не остаточно за когось вирішуючи, - чиєсь життя.
Все діло в людях, їх ставленні до житті і розкритті духу. І думках.
Чи може людина мати злий дух?
Так, якщо вона недосконала, неповноцінна.
Бо вища досконалість - завжди невимірна, але вона асоціюється з необхідністю слідувати законам Гармонійності і вільного розвитку у Всесвіті задля саморозкриття потенції.
А втім, навіть до того ж каменю може бути прикладена рука доброго майстера.
А нами - до Всесвіту.
І до нас - якщо ми помічаємо цього Майстра.
А кращий вчитель - це Бог, що залишив дух усередині нас. А духовність спізнається Любов’ю.
Як все просто.
І це потрібно усі віки стільки товкмачити?
За хороші думки і деякі пізнання у влаштуванні світу подяка Сенсею (А.Нових), Олесю Берднику, Ошо (не читав, але він добре проповідує Любов) і, як не дивно, Новому Завіту. Бо писалось на основі хорошо Прикладу :)
Натхнення - неадекват. Хвилюватися - неадкеват. Сердитися - неадекват. Боятися - неадкват.
Ми занадто вразливі до власних емоцій, намагаємось контролювати їх, думаємо що вони - наша суть.
Життя ставить (чи ми - самі себе) в такі ситуації, коли в якійсь мірі виглядаємо неадекватно, але в народі ця поведінка вважається прийнятною, логічною, зрозумілою.
Чекання. Віра. Любов (Кохання). Насолода і біль. Горе і щастя.
Тобі вкажуть на неадекватність в цьому стані тільки якщо ти, на чиюсь думку, робитимеш і думатимеш щось не те, помилкове.
Або втрачена Довіра, Рідність, Дружба, Цікавість - тоді все що діятиметься з тобою нікого не хвилюватиме: чужий сердиться, чужий старається, чужий любить, живе своїм життям.
Радість-Сум. Зосередженість - Неуважність. Втома - Відпочинок. Працелюбність - Лінь.
Усе це виглядає як тимчасові гамми настрою, вони теж нас ставлять у “неадекватний” настрій по відношенню до попереднього, відносного стану.
Але це - Природньо. Все міниться, все грає палахкотить вогнем, розливається (замерзає, кипить, випаровується) водою.
А проте - поезія, музичні твори, натхненні проповіді чи промови, щирі зізнання чи каяття. Сни.
Що це може бути, як не “неадекватнісь” по відношенню до “нормального” стану?
Значить, світ у вічній нестійкості.
І для нього “мертвий” щодо “живого” - “неадекватність” по відношенню один до другого (хоча, що може бути природніше і адекватніше, ніж народження, старіння, голод, ситість і Смерть?). І навіть “мертве” в якійсь мірі живе (мінерали, каміння теж живуть своїм життям), просто на іншому рівні.
Значить норма - існувати, бути рухливим чи стійким, холодним чи гарячим (хоча не всі сприймуть, вкажуть, наприклад, вогонь - воді, - на неадекватність). Змінною є Природа речей, бо вони розвиваються.
А що ж таке після цього Рівновага?
Це гармонійне поєднання існування всіх речей у цьому світі.
Гармонія полягає в адекватності.
А адекватність - це і є рівновага одних по відношенню до інших.
Навіть, якщо нема взаєморозуміння, світ може перебувати у гармонійних стосунках.
Після всього цього, ніхто не скаже, що все у світі випадково.
Навіть нежива природа прагне до гармонійності.
Хвороба, Святість, багатство чи нужденність, мука чи блаженство - усе розглядається як нетипові стани.
А мудрість і досвід - те, що направляє нас до рівноваги.
Вірність, Дружба, Мужність, Чесність, сила духу і витривалість, Відкритість і Духовність - узаконена і оспівана “неадекватність” (втім, щось “кармічне” в цьому є).
Навідміну від жорстокості, цинізму, злоби, зрадливості, зверхності, розпусти, жадоби, брехні, коли від цього страждають невинні інші, активної чи пасивної байдужості. Адже зло, по суті, - нерозуміння гармонійності когось по відношенню до чогось. А може - просто зарозумілість, що «я знаю, як влаштований цей світ». Якщо тільки до цього не додати паразитизм. Це дисгармонійне і по вірі, і по інтуїції, веде до розплати (є ціла кармічна наука про наші стосунки, у нас виражена в казках і приказках).
А що взагалі Вина? Відчуття потреби у відновленні гармонійності, рівноваги себе (внутрішній світ) та оточуючого (зовнішній світ). Вина навіть за зруйнований камінь буває, якщо він виглядав гармонійно.
А що таке Любов?
Скажу тільки, що це рідкісний дар гармонічних стосунків з усім світом, що є, проте, для нього нормою.
І нежива природа оберігає все живе, що живе в ній.
(Замислився. Засумнівався як доказати. Наприклад, от наша Земля в усьому Космосі, отвори в камінні - печери, що в них можна жити. А Сонце - живе чи не живе? А Земля - жива чи нежива, що досі нас терпить? А космічні світила, вплив багатьох радіацій, співвідношення магнітних полів космічних тіл на орбітах - все випадково чи гармонійно? Бо видно, що прагне силою гравітації до стабільних стосунків).
Чи життя на Землі створено з Любов‘ю і чи підтримується Любов у Космосі кимось, окрім живих об’єктів? Навіть щодо інстинктів у тварин можна засумніватися - чи є в них любов, але певно, що в ранньому віці у них є гра - що значить розвиток, підтримання і прагнення до гармонійності.
Чи є Всесвіт з усіма формами життя - Велика Космічна гра, як прагнення до розвитку і досконалості?
Значить, ми були створені “по приколу”.
А найперше (головніше) правило усілякої гри - грати з добрими намірами. Тоді ніхто нікому навмисне не зашкодить, а при обережності (що значить - оберігати, з інстинктами, гуманністю чи любов’ю) - не зашкодить і ненавмисне, навпаки, відверне чиюсь необережність чи злий умисел.
Значить, світ створений Любов’ю, Добро твориться з Любов’ю, “Лотос вигодуйте Любов’ю” (“Пісня Надземна”, Олесь Бердник).
Значить, не все у світі випадково, але не все і гармонійно. Бо є - зарозуміння. Бо є - нерозуміння (неуцтво) і непорозуміння поміж людей. Бо є байдужість (несприйняття, відсутність любові навіть на непроявленому рівні думок).
Бо протистояння прагне гармонійності, а гниття, розпад, розклад - стабільної болотяної непорушності.
У війні чи любові рухається світ. Але ми бачимо по плодам, чого варте одне й друге.
Любіть.
Живіть.
Бо Любов до Життя - це проявлене розуміння законів Гармонії Всесвіту, що прагне до руху, до розвитку, спотворення чи краси, а значить - до Творення, Вічної неадекватності, допоки буде існувати матеріальний Всесвіт.
А ви вже здогадались, що Дух - це адекватність?
від себе, комент: ну а людство - це, певно, наслідок гри - сотворчості і спілки диявола з Богом. Бо ж сказано у гностиків, що матеріальний світ створи деміург і, навіть, у Толкієна зло - це наслідок зарозумілої творчості одного з творців (гравців), які творили світ музикою, а втрутилась нота дисгармонійності.
Бо в цьому полягає свобода. А вища Свобода - Духу, творити як бажає дух, діяти як вища Любов і гармонійність, “не нашкодь іншому”, одним словом, прагнення навіть не досконалості, а адекватності. Хоча в нашому світі вища самопожертва, Любов і відданість не сприймаються як норма життя, а як красива виключність подвиг, зразок для наслідування і важка ноша для тих, хто на початку розвитку свого прагнення до гармонічності. А, значить, диявол (який, власне, сидить в кожному з нас), ще не такий розвинений, він вчиться. І ми вчимося разом усім людством, бо поступ до глобальної гармонії на планеті, до Царства Духу, до, можна сказати, розкріпачення диявола від власної ролі (бо він, по суті - суворий наш екзаменувальник) - завдання всього людства, яке має мудрішати (і дієво-активно) загалом.
Тоді в цілому регіоні космосу стане на одну гармонічність більше - і потягнуться інші.
Бо ми, до речі, у цій грі не одні.
Просто знаємо, а не виконуємо правила, хто ж в такому разі буде з нами зв’язуватись? Тільки жертовні, самовіданні, і - духовні. Хто не пошкодує щоб навести лад, гармонічність ціною власного поступу. А допомогти людям можуть тільки самі люди (бо навіть певний мінерал відновлює свою поверхню сам, молекули приходять в рух, “латаючи” тріщину), отже, це хтось із людей - ми маємо Приклад. Чому і добрі справи, Любов і самопожертва вважаються добрими справами в середовищі деформованого незнанням Космічних правил людей.
Правила творяться з Любов’ю, Люди з великої літери і зразки для наслідування.
Як це не дивно - донести Закон Гармонічності через гру і Любов на власному прикладі.
То чого ж ми зволікаємо показувати хороший приклад хоча б для самих себе? Допомогти людині може тільки сама людина, а щоб внутрішньо змінитися потрібно бажання, а бажання виникає з внутрішнього знання, інтуїції і думок.
Отже, змінюватись слід починати з мислення, а там і до інстинктів та емоцій дійдем, що неконтрольоване на перших порах.
Ми у розвитку :)
І знаємо як до чогось хорошого дійти - знанням космічних законів, виконанням правил гри і Любов’ю.
Найперше, бо у ній - всі знання.
Любити - щоб знати.
Знати - щоб розвиватись.
А розвиватись - щоб дійти у Безмежність.
Як казав Олесь Бердник, вічний поклик духу - прагнення у Безмежність.
А що може бути ще хороше, як вічний розвиток, Любов і прагнення Свободи (що не завжди вдається, бо ми “самі себе обмежуємо”, хоча б заради перших двох. Хоча що значить “перших”? Може бути любов, а не бути розвитку, а може бути розвиток, а не бути поблажливого ставлення до інших живих істот. Тому й саме тоді, обмежуючи себе заради Любові, відчуваємо себе по-справжньому вільними, бо це - поклик душі).
А Дух - це вічність.
Хто б сумнівався, що цей світ створено для гри, бо образу і подобію його не найдосконалішої частини - невічного, в той час як Бог - створив і дав нам душу.
Бо, кажуть, вона здатна вічно розвиватися і по-справжньому безсмертна, якщо тільки (знову ж таки, виходячи з мірок свободи; бо й ігри розпочинаються, щоб кожен себе проявив як хотів) не занапастить себе, навіть тоді, “остаточно самознищившись”, розкладається на своєрідні субатомні частинки але в такому разі продовжує існувати як будівельний матеріал для інших. Бо й камінь міг би бути палацом, а став руїною, прихистком для інших слабших душ або нужденних матеріально, або просто гармонічних з будь-яким положенням речей у цьому світі (для буддиста і печера - не гірше за палац).
А ще камінь міг би бути школою, де гартується дух і даються знання, допомагаючи, готуючи - але не остаточно за когось вирішуючи, - чиєсь життя.
Все діло в людях, їх ставленні до житті і розкритті духу. І думках.
Чи може людина мати злий дух?
Так, якщо вона недосконала, неповноцінна.
Бо вища досконалість - завжди невимірна, але вона асоціюється з необхідністю слідувати законам Гармонійності і вільного розвитку у Всесвіті задля саморозкриття потенції.
А втім, навіть до того ж каменю може бути прикладена рука доброго майстера.
А нами - до Всесвіту.
І до нас - якщо ми помічаємо цього Майстра.
А кращий вчитель - це Бог, що залишив дух усередині нас. А духовність спізнається Любов’ю.
Як все просто.
І це потрібно усі віки стільки товкмачити?
За хороші думки і деякі пізнання у влаштуванні світу подяка Сенсею (А.Нових), Олесю Берднику, Ошо (не читав, але він добре проповідує Любов) і, як не дивно, Новому Завіту. Бо писалось на основі хорошо Прикладу :)