довго не йшли діякі дописи в руки...
Продовження щоденникових записів...
Якщо світ опирається тобі - є щось ненормальне в тому, що ти робиш.
Про Зеланда кортів поділитися зсилкою, але хай вже буде тут, залишиться у Вас.
Насправді, грань між покаранням і благословенням тонка, не завжди ясно за що тебе нагородили, а чим - покарали, треба ще дозріти до тієї ясності.
Те, що не можу далі писати - продовжувати задуману епопею («стало і не пишеться») - потрібно розуміти навіщо вона була потрібна мені тоді, у час виходу з духовної кризи і чим вона для мене є зараз - і буде для людей потім, якщо книжку я таки напишу. Те, що поранив праву руку - щоб дурню всіляку не писав (а тоді мав досить часто), чи щоб з батьком не сварився? Те, що "розлучився" з Мікаелою - гут, але втратив паспорт (а, може, інакше б не "розлучився"?). Взагалі (ці спокійні думки "прийшли" мені після танців, почав записувати в метро, але довго не наважувався набрати, про що і говорилось спочатку:"не йде", бо намагаюсь змусити себе писати "щоб було", по плану, а виходить навпаки, блог "простоює" без жодної вісточки, хоча є чим поділитись - понаписувано в блокноті), було б добре спочатку "як всі нормальні люди" вивчитись, влаштуватись на роботу, дати знати про себе добрими справами у щоденній роботі, а не чекати "раптових проривів", щоб всіх навколо ощасливити.
Моє оч-маніння літа-2011, написання купи божевільних постів (це зараз, як на них дивитися), а тоді - відчуття Виходу, проникнення фантазіями на рівні задумів Вищих Сфер, усюдипроникнення Любові і відчуття жіночності і тендітності у власному серці - Кохання в Образ, - це, звісно, було як благословення, бо воно розпосюджувалось навкруги, я сяяв, всі сяяли, людство наче “тимчасово почало возноситись” чи добряче на крок просунулось у внутрішній свідомісній еволюції (або - це вміння щось, “саме своє” помічати?). В той же час активізувалась неабияк гординя - авжеж, я по своїм знакам і співпадінням повірив що я прославився вже в певних колах у блогерів, політиків і на ТБ, чомусь саме таке враження було коли здавалось що мої «виливи в інтернет» цитують чи проводять більш ніж явні (для всіх людей - неявні, скриті) паралелі, та я гордині не помічав, думав, що це заслужена слава (здастця-я-я же таке, від того трирічного і пятирічного уявлення що мене десь обговорюють - в спільноті, на форумі, поза інтернетом, чи в жж, а тут на цей раз простяг свою думку на рівні телебачення і політични кіл, отакий я визначний, містичний і таємно-енергетичний, у що вірив те і здибав, головне, по всьому пояснив сам собі аналогії і «співпадіння» на свою користь... це, певно, слави не хватає, раз її не прагнувши уявно неявно позаочі заполучив, та тут тільки випадкові зустрічі на вулиці з «1. думав, спецназівцями», з «2. думав, підстроєно...» тільки більше підігрівали й укріпляли у своїй вірі, та це й добре що я був такий романтично-осяйний, інше діло, що реальність з позиції інших насправді виглядала інакше, а я думав що реальність тут зараз творимо ми самі і в неї треба тільки сміливо вірити, направляти себе своєю сміливою думкою, узгодженою з внутрішнім голосом (зараз його менше слухаю) «Так», «Ні», на рівні таких «підтверджень» внутрішньої «інтуїції», до якої слухався з 2009-ого і, особливо, 2011 наробив немало дурних «ігор» ;) ця ж «інтуїція», можна загадати, допомагла мені виграти в лотерею біля 40 грн., потративши 70 грн, і, взагалі, «по інтуїції» зустріти багато чого цікавого, нишпорячи у «випадковому режимові» книжками, друзями, дорогами-шляхами... саме таким «випадковим чином» я знайшов більшість знахідок, інколи - «значних у внутрішній, тодішній, феєричній вірі» зустрічей, що дозволили мислити себе «у центрі Галактики» і, взагалі, дуже гординя з цього приводу розвинулась, але я її не помічав...зараз оцінюю: це я був занадто молодий, хоча дурний такий же як і зараз ;))
А з кінця 2007-2009 я мріяв незбагнено прославитися, умить розбагатіти, створити зоозахисну наднову «понтову» організацію, залишити готовий «викінчений» кінозаловий (стиль такий, чорний) блог для потомків, і коментострічку (і як пам’ятники Фейсбук і Вконтактє з купою важливої цікавої інформації, особливо - про духовність, про книжки і про себе - музикою яку я тоді слухав). Свій чорно-червоний-помаранчево-гарячий («теплий») блог мав бути як свідоцтво власної реальності і, по можливості, геніальності (чого в мене вдосталь ще з 14 років, тобто, 10 років вже мрію як щось претворити-створити, щоб «відзначитись» на світі і бути, по можливості, геніальним - в таких думках і саморефлексії подібної до «щоденникової» я ще у школі зріс). Зрештою, все у літку 2011 виявилось «перекреслено», вичерпано, ідейно «спустошено», а своїми записами я й зовсім попсував про себе враження, про що тоді не думав, бо - «палахкотів». Для історії людства цей блог тепер не найкращий документ ;) Можна порівняти з історією розвитку і народження зірки (авжеж, я багато до чого прикладав мислення космічних формулювань, - все в природі у циклах, як у живій, так і такій віддаленній «неживій», як зірки - схожі моделі розвитку у всіх): спочатку сяє, потім наднова - яскравий спалах, червоний гігант - поглинає все навкруги і загрожує життю, яке раніше саме же плекало і творило, і, як наслідок, - білий карлик, який світить мало не сам для себе.
Отож, нікому тепер крім мене отой стефанблог не потрібен, а були такі плани ;)..