Як я провів 2011ий
2011-ий
Вирішив попитати Русанівську бібліотеку щодо книжок Бердник, які в них збереглися - інтуїцією саме туди тягнуло. Є. З архіву принесли «Подвиг Вайвасвати» - нечуване щастя, дивлюся на стару, ще 67-ого року обкладинку і дивуюся простоті цієї форми. Бібліотекарі про цього письменника майже нічого не знають. Домовляюся відфотографувати, крім всього іншого знаходжу «Альтернативну Еволюцію», розумію що такого тексту в інтернеті ще не зустрічав, але про «викрасти» на один день і повернути бібліотеці того ж дня здогадуюся вже пізніше, поки що на найновіший фотоапарат я відфоткую «Подвиг Вайвасвати», читаю з екрану фотика прямо в дорозі, а вдома - відфотографовані сторінки з комп’ютера. Правда, якість все рівно така, що переводити в електронний друкований вигляд було непросто, може, я теж за домовленістю «викрав» на один день з бібліотеки цю книжку, хоча збережені картинки свідчать про те, що фоткав я «вручну».
Між цим усім - біганина під сосульками до бібліотеки, спочатку гуляння собак між снігом, потім, у перерві між всім іншим - знову бібліотека (я ж бо мав гуляти собак зранку і ввечері). Зрештою, потім ще раз повертався (бібліотека ще не завжди працювала - і не допізна, одного разу зустрів лише одного охоронця за зачиненими прозоро-пластиковими дверями, хоча в приміщенні книжкових поличок горіло світло) по «Альтернативну Еволюцію», якось домовився взяти на один день, та то вже годі було. А починав я знаходити ще неопубліковані в інтернет книжки Бердника з «Пісні Надземної», яку, позичивши у Тетяни Метельової (відомої зоозахисниці і журналістки, книгу я колись взяв у неї у 2007, загубив на півроку в квартирі Мікаели, потім повернув, а зараз вусатий-бородатий зустрів знову і взяв на відсканування) перевів поперед усіма «боєвими подіями» у 2010-ому, зразу після нового року. Цим у мене починалось і озаглавилось моє героїчне 2010-те.
Ходив по крупи у нововідкритий «АТБ» на Русанівці, брав там нові дешеві пакети, повертався разом з прив’язаною до клітки вентилятору (поряд з магазином було місце де зручно прив’язати собакою) чорною сучкою чи песиком, так само вечорами ходив у «Фуршет», прив’язував собак які мене чекали під магазином, разом з пакунками-кістками-м’ясом повертався назад, - певно, згадую бо так само морозно було і навіть трохи за тим «героїчним» часом зкучаю.
(а далі - хороший період, вийшов якраз улюблений Lady Gaga - Edge of Glory)
І на всій відстані часу - думки в інтернеті, музика з космічних ігор, великі надії і наміри, що все зміниться, сюжети ігрових сюжетів, до яких я «припав» і проводив паралелі (звідсіля взялася ця дурна звичка) з власним життям, що ось там, за сюжетним поворотом, усе зміниться. Боровся до останнього разом з комп’ютерними персонажами (в ігри, в які не грав, а леши слухав музику і дивився сюжетне відео в інтернеті), разом з головним героєм героїчно «помирав» - у роботі - нещодавно якраз куртку купили як «скафандр» і не було жодних змін у моєму розпорядку плані походеньок-гульок-відвідин, доки виключенням не стало прибирання на Щекавиці під егідою її захисту - якраз, коли я «вмер» в одному сюжеті, в новому я народився - це став період відвідин Щекавиці, який мені запам’ятався величиною нових вражень від її «екскурсійної» частини одного вечора - коли довго гуляли, слухали доповідача, відвідали пам’ятні місця на Лук’янівській, де мешканці захищали свої подвір’я від забудов - одну навіть активну мешканку зустріли, відвідали мусульманське кладовище на горі понад очисними спорудами над Подолом, побачили пташині «ключі», не потрапили на прийомні години дерев’яної церкви (власне, біля неї я чекав на екскурсію, коли сам намагався догнати і зустріти її по іншому маршруті, врешті, зустрілися по телефону, а я побував в таких місцях Києва, де ще не бував, що нагадало мені «волонтерські» 2006-2007-мі, тільки романтичніше), близькість до неба - незакритий нічим горизлонт - дозволяла насолоджуватись хмарками і Заходом Сонця, а надвечір була остаточна точка екскурсії біля гори (невеличкого пагорба з деревами - на вигляд), яку захищали, де під фейерверки нам розповіли що ми мали ще почути. Прибіг один знайомий захисник, з яким потім пофрендилися по фейсбуку - він тоді активно худів і зараз влаштовував увечері пробіжку навколо Щекавиці. А ще для годиться трохи пожартував над словами екскурсійного ведучого - звертаючись до сосен на пагорбі, окликнув «Ви чули, сосни?», адже інформація була виголошена для всіх; спускалася ніч і я проводив знайому по «щекавицькому» періоду разом з її мамою до зупинки (почекали-поговорили-потім посадив їх на маршрутку), де мені торжественно було передано на збереження мегафон (належав якомусь Володі, що жив наче б біля Березняків, до якого я ні разу не дзвонив, він зі мною не зв’язувався і, зрештою, історія вичерпалася без нього), з яким я щасливо прибув додому, трохи одного разу отримав кпини від батька, що, мовляв, бігаю, обслуговую «собачі мітинги», зрештою, заховав у ящик, з якого потім тільки дістав у «шалений» період, щоб комусь передоручити, натомість на повному позитиві «викинути»-полишити-загубити.
(врешті, зміни прийшли в 2012, коли мене просто попросили ту адресу не тривожити, і Міка там лишилася з тваринами сама, попередньо заявивши у літку 2011 що тепер її кармічна робота зі мною завершена, а, власне, зник паспорт, та це вже зовсім інша історія і «реальність»)
2010-ий
http://stefan-blog.livejournal.com/419907.html
Вирішив попитати Русанівську бібліотеку щодо книжок Бердник, які в них збереглися - інтуїцією саме туди тягнуло. Є. З архіву принесли «Подвиг Вайвасвати» - нечуване щастя, дивлюся на стару, ще 67-ого року обкладинку і дивуюся простоті цієї форми. Бібліотекарі про цього письменника майже нічого не знають. Домовляюся відфотографувати, крім всього іншого знаходжу «Альтернативну Еволюцію», розумію що такого тексту в інтернеті ще не зустрічав, але про «викрасти» на один день і повернути бібліотеці того ж дня здогадуюся вже пізніше, поки що на найновіший фотоапарат я відфоткую «Подвиг Вайвасвати», читаю з екрану фотика прямо в дорозі, а вдома - відфотографовані сторінки з комп’ютера. Правда, якість все рівно така, що переводити в електронний друкований вигляд було непросто, може, я теж за домовленістю «викрав» на один день з бібліотеки цю книжку, хоча збережені картинки свідчать про те, що фоткав я «вручну».
Між цим усім - біганина під сосульками до бібліотеки, спочатку гуляння собак між снігом, потім, у перерві між всім іншим - знову бібліотека (я ж бо мав гуляти собак зранку і ввечері). Зрештою, потім ще раз повертався (бібліотека ще не завжди працювала - і не допізна, одного разу зустрів лише одного охоронця за зачиненими прозоро-пластиковими дверями, хоча в приміщенні книжкових поличок горіло світло) по «Альтернативну Еволюцію», якось домовився взяти на один день, та то вже годі було. А починав я знаходити ще неопубліковані в інтернет книжки Бердника з «Пісні Надземної», яку, позичивши у Тетяни Метельової (відомої зоозахисниці і журналістки, книгу я колись взяв у неї у 2007, загубив на півроку в квартирі Мікаели, потім повернув, а зараз вусатий-бородатий зустрів знову і взяв на відсканування) перевів поперед усіма «боєвими подіями» у 2010-ому, зразу після нового року. Цим у мене починалось і озаглавилось моє героїчне 2010-те.
Ходив по крупи у нововідкритий «АТБ» на Русанівці, брав там нові дешеві пакети, повертався разом з прив’язаною до клітки вентилятору (поряд з магазином було місце де зручно прив’язати собакою) чорною сучкою чи песиком, так само вечорами ходив у «Фуршет», прив’язував собак які мене чекали під магазином, разом з пакунками-кістками-м’ясом повертався назад, - певно, згадую бо так само морозно було і навіть трохи за тим «героїчним» часом зкучаю.
(а далі - хороший період, вийшов якраз улюблений Lady Gaga - Edge of Glory)
І на всій відстані часу - думки в інтернеті, музика з космічних ігор, великі надії і наміри, що все зміниться, сюжети ігрових сюжетів, до яких я «припав» і проводив паралелі (звідсіля взялася ця дурна звичка) з власним життям, що ось там, за сюжетним поворотом, усе зміниться. Боровся до останнього разом з комп’ютерними персонажами (в ігри, в які не грав, а леши слухав музику і дивився сюжетне відео в інтернеті), разом з головним героєм героїчно «помирав» - у роботі - нещодавно якраз куртку купили як «скафандр» і не було жодних змін у моєму розпорядку плані походеньок-гульок-відвідин, доки виключенням не стало прибирання на Щекавиці під егідою її захисту - якраз, коли я «вмер» в одному сюжеті, в новому я народився - це став період відвідин Щекавиці, який мені запам’ятався величиною нових вражень від її «екскурсійної» частини одного вечора - коли довго гуляли, слухали доповідача, відвідали пам’ятні місця на Лук’янівській, де мешканці захищали свої подвір’я від забудов - одну навіть активну мешканку зустріли, відвідали мусульманське кладовище на горі понад очисними спорудами над Подолом, побачили пташині «ключі», не потрапили на прийомні години дерев’яної церкви (власне, біля неї я чекав на екскурсію, коли сам намагався догнати і зустріти її по іншому маршруті, врешті, зустрілися по телефону, а я побував в таких місцях Києва, де ще не бував, що нагадало мені «волонтерські» 2006-2007-мі, тільки романтичніше), близькість до неба - незакритий нічим горизлонт - дозволяла насолоджуватись хмарками і Заходом Сонця, а надвечір була остаточна точка екскурсії біля гори (невеличкого пагорба з деревами - на вигляд), яку захищали, де під фейерверки нам розповіли що ми мали ще почути. Прибіг один знайомий захисник, з яким потім пофрендилися по фейсбуку - він тоді активно худів і зараз влаштовував увечері пробіжку навколо Щекавиці. А ще для годиться трохи пожартував над словами екскурсійного ведучого - звертаючись до сосен на пагорбі, окликнув «Ви чули, сосни?», адже інформація була виголошена для всіх; спускалася ніч і я проводив знайому по «щекавицькому» періоду разом з її мамою до зупинки (почекали-поговорили-потім посадив їх на маршрутку), де мені торжественно було передано на збереження мегафон (належав якомусь Володі, що жив наче б біля Березняків, до якого я ні разу не дзвонив, він зі мною не зв’язувався і, зрештою, історія вичерпалася без нього), з яким я щасливо прибув додому, трохи одного разу отримав кпини від батька, що, мовляв, бігаю, обслуговую «собачі мітинги», зрештою, заховав у ящик, з якого потім тільки дістав у «шалений» період, щоб комусь передоручити, натомість на повному позитиві «викинути»-полишити-загубити.
(врешті, зміни прийшли в 2012, коли мене просто попросили ту адресу не тривожити, і Міка там лишилася з тваринами сама, попередньо заявивши у літку 2011 що тепер її кармічна робота зі мною завершена, а, власне, зник паспорт, та це вже зовсім інша історія і «реальність»)
2010-ий
http://stefan-blog.livejournal.com/419907.html