Хобіти.
Снився колись такий сон...снився вже в основні кульмінаційні події, а зав'язка там була наче наперед відома (десь 2003-2004 рік)...
Хобіти, невідомо як, із Середзем'я переплили утрьох на маленькій баржі Західне море і потрапили, замість Благословенних Західних країв, у Нью-Йорк 50'х. Хобітам було 50, 40 и 30, тобто, по хобітському літочисленню - ще зовсім молоді. З ними невідомо як потрапив один гном, але його вони, по ідеї, підібрали вже по дорозі, коли у ранковому сонячному повітрі замайоріли у корми береги Америки.
Переживши перший шок від подиву і (перше, і найглибокіше -що жодних не було ельфів, бо готуючсиь доплвти до Благословенного краю, вони готувалися до найгіршого і найнезвичайнішого, тож Статуя Свободи їх не особливо і порадувала, навідміну від сталевих башт-хмарочосів) незвичності, хобіти поступово адаптувалися і пристосувалися до нових умов (найважче було пристосуватися рудоволосому підібраному гному*, поліцейські відібрали у нього бойову сокирку і надовго заключили, за рішенням суду, до в'язниці, а потім - до психіатричної лікарні; згодом, через 10 років, випустили, друзі його провідували, не сумнівайтесь,і підсказували як вести слід коли самі розібрались достоту де вони знаходяться). Таким чином, пройшло 30 років, хобіти інтегрувались (другим найнезвичайнішим шоком для них став якийсь професор, що написав книжку про їх край, вмістивши туди події, про які самі жителі Середзем'я** давно і щасливо забули, а Благословенний Край і ельфів вважали побрехеньками і вигадками - але тільки не трійко відважних хобитів, що обчитались книжок і легенд...за що й потрапили, у Америку 50-их***), завели свої справи, у новому незвичайному світі, стали жити - хто при обжежитії, хто при лікарні, хто при Будинку престарілих, куди їх разом запхнули укінці 70-их, бо виглядали вони дійсно старими - як для людського віку, та й постарішали вони тут куди значно швидше, ніж би у себе в Середзем'ї, зате в душі лишились такими ж відважними, молодими і любопитними хобітами, нині - громадянами-уродженцями Америки з частковою втартою пам'яті, коротунами і товстунчиками (лише один - наприкінці 70-их посивів, а тому пофарбований в сивину,- в Америці це можна, лишився худим, тонким і високим, як жердина), які дуже люблять покурити трубку (сигарети - місцеву гидоту, на дух не переносять, як і машини, і угарний дим...і ще багато чого, чого в Середзем'ї можна було знайти лише на екскурсії до Мордору), смачно попоїсти, поніжитись на сонечку у пансіонаті і взагалі гарно провести час (подоружвати, звісно, тепер не любили і робили це за вкрай рідким випадком, ні разу не виїхавши за територію США), завжди тримаючись разом, бо єдині вони одні для себе лишилися надією і опорою у цьому дорослому, мінливому світі. Один гном, після того, як випустили, лищився відлюдкуватим, майже не постарів, забрав колючужну броню (сокира лишилась у поліцейському відділку) і лишився жити у обжежитії*, в брудному далекому спальному районі, рідко виходячи назовні і, в основному, затарюючись усім необіхідним на місяці.
це тільки присказка, а зказька впереді... подібне, вищенаведене я вже розробляв, як прокинувся, а уві сні уся попередня історія була, мовби, на задньому фоні, тобто, можливо, а її вигадав. А снилося мені от що...
*(підібраному там же, у берегів Америки біля Статуї Свободи, як гном потрапив у воду, та ще й напівповному боєвому обладунку - він взагалі не уявляє.)
** (свідомість точно не вказує - звідкіля хобіти, але єдине можливе місце обитання для хобитів я знаю Середзем'я. Тим більше - хобіти класичні, не які-небудь там "невисоклики" чи "професіональні крадії-нишпорки", а саме такі, що описані на сторінках вищезгаданого роману. Тобто - зі свого, детально прописаного і розробленого, реального світу)
*** до речі, сама хвиля популярності у той час роману сприяла їх швидшій інтеграції, адже їх просто порахували за коротунчиків, що обчиталися на ніч хіповських казочок. Складніше було з гномом...він рвав і кусав, і ще довго вражав медперсонал і поліцейських нелюдською фізичною силою, дуже довго... Але, врешті-решт, після посиленного курсу лікування заспокійливими, пристосувався і змирився⁵.
У Нью-Йорку наприкінці 80-их сталося лихо. Невідома тварюка, ззовні нагадуючи ящірку-амфібію, мутанта короче, нападає на людей у сирих темних проходах і закутках, тягнучи їх пожерені тіла в каналізацію. Поліція збилася з ніг, намагаючись вичислити злочинця (дія, в основному, відбувається вночі, подалі від люмінісцентного освітлення¹ і, чомусь, з-за підвищеної вологості. Мабуть, для створення відповідної атмосфери трешевого дешевого американського фільма-ужастика). І єдині, хто кидає виклик цій тварюці - це підстаркуваті хобіти (вже пенсіонери, 80, 70 і 60-літнього віку, хоча у душі - дуже жваві і допитливі), тобто, самі будучи "прибульцями"², вони кидають виклик тварюці яку теж вважають прибулою невідомо звідки³ і пускаються (уночі, бо тільки так її, видно, можна вичислити) у каналізацію, сиру та темну, з ідіотськими пластмасовими ліхтарями, щоб уливити її і, звісно, вбити, хоча як - вони ще не знають, стареча думка в них ще не дійшла до таких далекосяжних кровожерливих планів…Але точно відомо, що в одного є кинджал, справжній, з Середзем'я.
* Центральна думка: вони хобіти, і їх час тут вже добігає кінця, а, значить, варто зробити щось таке, що буде достойно гордого звання хобіта з їх Батьківщини, яку вони, незважаючи не інтеграцію і довге життя серед людей, за 30 років, звісно, не забули⁴, а значить, з цією пригодою, можливо, закінчиться їхнє життя і їх перебування у цьому світі. І вони сміливо йдуть, трохи страждаючи підстаркуватим маразмом, хоча знають що не всім суджено залишитись живим з цієї пригоди.
(сну ще не кінець, бо у сні вони ту тварюку ще навіть зустріли, посвітили ліхтариком, і "на рубежі" між підземним світом - на виході з вузького каналізаційного люку загинув найстарший, білобрисий дідуган, він просто не встиг вилізти і був смертельно поранений...але це вже - сюжет для страшної байки, а не оповіді в жж⁶. Скажу тільки, що закінчилося все щасливо - як це "щасливо" розуміється у дешевих трешевих американських фільмах :) - тварюка переможена, решта героїв поодинці загинула, але, хтось таки з хоботів, мабуть, наймолодший, до останніх сторінок таки залишився живий і побачив, врешті-решт, уже уві сні, помираючи, Благословенний Край..).
Примітки.
1 - о, згодом я дізнався, що існує такий роман "Американские боги" і навіть трохи образився :), що не встигаєш ідею воплотити, а хтось її вже втілює на іншому, схожому рівні.
2 - ну, знаєте, такі, що гаснуть у найнесподіваніший момент, при чому всі - одночасно.
3 - точно можу тільки сказати, що це не горлум. Це мутант.
4 - я так розумію, що опанування англійською в них заняло рівно стільки ж часу, як і іншими звичайними для людини ХХ століття дисципліанми - під пильним наглядом лікарів та психологів, яким такі пацієнти були тільки в кайф і радість.
5 - гостей зустрічає не інакше як у брудній в плямах білій майці поверх рудого пуза. Бороду він збрив (хоча, може, - наполовину вкоротив). Пристрастився до місцевого пива. В контакт з місцевими жінками так і не вступав, тоді як хобіти пару раз зняли повій (не інакше, мабуть, як піддавшись на рекламу, якої в Нью-Йорку багато на кожному кроці). Хобитяток вони, звісно, і не знайшли⁺, з коротунками стосунків завести не вдалось⁺, а згодом вони вже самі стали настільки старі, що їх в цьому плані нічого не турбувало. Та й навіщо їм люди?
+ хоча спроби, за довгий час, звісно, були, Хоча уві сні ні про що таке не йшлося, це вже я потім додумав, коли брався обрамляти історію у жанрі твору. Чомусь я був впевнений, що така історія мала бути, думаю, у молодшого.
Статися це могло наприкінці 60'их -70'их, майже цілком випадково, можна сказати - "на робочому місці". Закінчилось все тим, що вони виявились дуже "різні", щоб бути разом, хоча питання "середзем'я" між ними не стояло і не висвітлювалось , хобіти на той час вже навчилися мовчати. Просто кожен лишився при своєму житті (а як живеться коротунам - звичайними людям, навіть якщо вони не мініпути? - Маленький натяк на соціальний аспект, навіть для такої розвинутої й забезпеченної країни як США). Розсталися, наскільки я пам'ятаю, у приязних відносинах.Така собі міні-історія, включена в загальну сюжетну канву.
6 - Анонсувати це можна було б так: "Темний прохід, темний тунель, і пенсіонери - перелякані діди-коротуни крадуться, освітлюючи прикраси Нью-Йоркської каналізації…хоча насправді вони - прибульці з іншого світу, хобіти (* помітив, що це радше психотип⁷, ніж фізіологічна характеристика…), вони тут - бо більше нікому, бо сміливі і обнадійливі, трохи маразматичні (таке на старість буває), намагаються виловити пазуристу тварюку, що теж до цього світу, по ідеї, не дуже пасує…Зрештою, на старість хоч трохи, навіть ціною життя, намагаються втілити свій потяг до геройства, з яким вони випадково прибули у цей новий незвичайний світ."
7 - бо, за весь сон жодної згадки про мохнаті ноги, хоча назва, вид чи расова приналежність, рівно як і у деяких обрисах - передісторія - мали місце бути.
Зрештою, кожному своя доля і своя історія. Хобіти вибрали місце - чи їх несвідомо привело, у Нью-Йорку, а закінчити її - у нерівному двобої з тварюкою (4 пенсіонера /1мутант), існуванню якої теж мало хто вірить.
Хобіти, невідомо як, із Середзем'я переплили утрьох на маленькій баржі Західне море і потрапили, замість Благословенних Західних країв, у Нью-Йорк 50'х. Хобітам було 50, 40 и 30, тобто, по хобітському літочисленню - ще зовсім молоді. З ними невідомо як потрапив один гном, але його вони, по ідеї, підібрали вже по дорозі, коли у ранковому сонячному повітрі замайоріли у корми береги Америки.
Переживши перший шок від подиву і (перше, і найглибокіше -що жодних не було ельфів, бо готуючсиь доплвти до Благословенного краю, вони готувалися до найгіршого і найнезвичайнішого, тож Статуя Свободи їх не особливо і порадувала, навідміну від сталевих башт-хмарочосів) незвичності, хобіти поступово адаптувалися і пристосувалися до нових умов (найважче було пристосуватися рудоволосому підібраному гному*, поліцейські відібрали у нього бойову сокирку і надовго заключили, за рішенням суду, до в'язниці, а потім - до психіатричної лікарні; згодом, через 10 років, випустили, друзі його провідували, не сумнівайтесь,і підсказували як вести слід коли самі розібрались достоту де вони знаходяться). Таким чином, пройшло 30 років, хобіти інтегрувались (другим найнезвичайнішим шоком для них став якийсь професор, що написав книжку про їх край, вмістивши туди події, про які самі жителі Середзем'я** давно і щасливо забули, а Благословенний Край і ельфів вважали побрехеньками і вигадками - але тільки не трійко відважних хобитів, що обчитались книжок і легенд...за що й потрапили, у Америку 50-их***), завели свої справи, у новому незвичайному світі, стали жити - хто при обжежитії, хто при лікарні, хто при Будинку престарілих, куди їх разом запхнули укінці 70-их, бо виглядали вони дійсно старими - як для людського віку, та й постарішали вони тут куди значно швидше, ніж би у себе в Середзем'ї, зате в душі лишились такими ж відважними, молодими і любопитними хобітами, нині - громадянами-уродженцями Америки з частковою втартою пам'яті, коротунами і товстунчиками (лише один - наприкінці 70-их посивів, а тому пофарбований в сивину,- в Америці це можна, лишився худим, тонким і високим, як жердина), які дуже люблять покурити трубку (сигарети - місцеву гидоту, на дух не переносять, як і машини, і угарний дим...і ще багато чого, чого в Середзем'ї можна було знайти лише на екскурсії до Мордору), смачно попоїсти, поніжитись на сонечку у пансіонаті і взагалі гарно провести час (подоружвати, звісно, тепер не любили і робили це за вкрай рідким випадком, ні разу не виїхавши за територію США), завжди тримаючись разом, бо єдині вони одні для себе лишилися надією і опорою у цьому дорослому, мінливому світі. Один гном, після того, як випустили, лищився відлюдкуватим, майже не постарів, забрав колючужну броню (сокира лишилась у поліцейському відділку) і лишився жити у обжежитії*, в брудному далекому спальному районі, рідко виходячи назовні і, в основному, затарюючись усім необіхідним на місяці.
це тільки присказка, а зказька впереді... подібне, вищенаведене я вже розробляв, як прокинувся, а уві сні уся попередня історія була, мовби, на задньому фоні, тобто, можливо, а її вигадав. А снилося мені от що...
*(підібраному там же, у берегів Америки біля Статуї Свободи, як гном потрапив у воду, та ще й напівповному боєвому обладунку - він взагалі не уявляє.)
** (свідомість точно не вказує - звідкіля хобіти, але єдине можливе місце обитання для хобитів я знаю Середзем'я. Тим більше - хобіти класичні, не які-небудь там "невисоклики" чи "професіональні крадії-нишпорки", а саме такі, що описані на сторінках вищезгаданого роману. Тобто - зі свого, детально прописаного і розробленого, реального світу)
*** до речі, сама хвиля популярності у той час роману сприяла їх швидшій інтеграції, адже їх просто порахували за коротунчиків, що обчиталися на ніч хіповських казочок. Складніше було з гномом...він рвав і кусав, і ще довго вражав медперсонал і поліцейських нелюдською фізичною силою, дуже довго... Але, врешті-решт, після посиленного курсу лікування заспокійливими, пристосувався і змирився⁵.
У Нью-Йорку наприкінці 80-их сталося лихо. Невідома тварюка, ззовні нагадуючи ящірку-амфібію, мутанта короче, нападає на людей у сирих темних проходах і закутках, тягнучи їх пожерені тіла в каналізацію. Поліція збилася з ніг, намагаючись вичислити злочинця (дія, в основному, відбувається вночі, подалі від люмінісцентного освітлення¹ і, чомусь, з-за підвищеної вологості. Мабуть, для створення відповідної атмосфери трешевого дешевого американського фільма-ужастика). І єдині, хто кидає виклик цій тварюці - це підстаркуваті хобіти (вже пенсіонери, 80, 70 і 60-літнього віку, хоча у душі - дуже жваві і допитливі), тобто, самі будучи "прибульцями"², вони кидають виклик тварюці яку теж вважають прибулою невідомо звідки³ і пускаються (уночі, бо тільки так її, видно, можна вичислити) у каналізацію, сиру та темну, з ідіотськими пластмасовими ліхтарями, щоб уливити її і, звісно, вбити, хоча як - вони ще не знають, стареча думка в них ще не дійшла до таких далекосяжних кровожерливих планів…Але точно відомо, що в одного є кинджал, справжній, з Середзем'я.
* Центральна думка: вони хобіти, і їх час тут вже добігає кінця, а, значить, варто зробити щось таке, що буде достойно гордого звання хобіта з їх Батьківщини, яку вони, незважаючи не інтеграцію і довге життя серед людей, за 30 років, звісно, не забули⁴, а значить, з цією пригодою, можливо, закінчиться їхнє життя і їх перебування у цьому світі. І вони сміливо йдуть, трохи страждаючи підстаркуватим маразмом, хоча знають що не всім суджено залишитись живим з цієї пригоди.
(сну ще не кінець, бо у сні вони ту тварюку ще навіть зустріли, посвітили ліхтариком, і "на рубежі" між підземним світом - на виході з вузького каналізаційного люку загинув найстарший, білобрисий дідуган, він просто не встиг вилізти і був смертельно поранений...але це вже - сюжет для страшної байки, а не оповіді в жж⁶. Скажу тільки, що закінчилося все щасливо - як це "щасливо" розуміється у дешевих трешевих американських фільмах :) - тварюка переможена, решта героїв поодинці загинула, але, хтось таки з хоботів, мабуть, наймолодший, до останніх сторінок таки залишився живий і побачив, врешті-решт, уже уві сні, помираючи, Благословенний Край..).
Примітки.
1 - о, згодом я дізнався, що існує такий роман "Американские боги" і навіть трохи образився :), що не встигаєш ідею воплотити, а хтось її вже втілює на іншому, схожому рівні.
2 - ну, знаєте, такі, що гаснуть у найнесподіваніший момент, при чому всі - одночасно.
3 - точно можу тільки сказати, що це не горлум. Це мутант.
4 - я так розумію, що опанування англійською в них заняло рівно стільки ж часу, як і іншими звичайними для людини ХХ століття дисципліанми - під пильним наглядом лікарів та психологів, яким такі пацієнти були тільки в кайф і радість.
5 - гостей зустрічає не інакше як у брудній в плямах білій майці поверх рудого пуза. Бороду він збрив (хоча, може, - наполовину вкоротив). Пристрастився до місцевого пива. В контакт з місцевими жінками так і не вступав, тоді як хобіти пару раз зняли повій (не інакше, мабуть, як піддавшись на рекламу, якої в Нью-Йорку багато на кожному кроці). Хобитяток вони, звісно, і не знайшли⁺, з коротунками стосунків завести не вдалось⁺, а згодом вони вже самі стали настільки старі, що їх в цьому плані нічого не турбувало. Та й навіщо їм люди?
+ хоча спроби, за довгий час, звісно, були, Хоча уві сні ні про що таке не йшлося, це вже я потім додумав, коли брався обрамляти історію у жанрі твору. Чомусь я був впевнений, що така історія мала бути, думаю, у молодшого.
Статися це могло наприкінці 60'их -70'их, майже цілком випадково, можна сказати - "на робочому місці". Закінчилось все тим, що вони виявились дуже "різні", щоб бути разом, хоча питання "середзем'я" між ними не стояло і не висвітлювалось , хобіти на той час вже навчилися мовчати. Просто кожен лишився при своєму житті (а як живеться коротунам - звичайними людям, навіть якщо вони не мініпути? - Маленький натяк на соціальний аспект, навіть для такої розвинутої й забезпеченної країни як США). Розсталися, наскільки я пам'ятаю, у приязних відносинах.Така собі міні-історія, включена в загальну сюжетну канву.
6 - Анонсувати це можна було б так: "Темний прохід, темний тунель, і пенсіонери - перелякані діди-коротуни крадуться, освітлюючи прикраси Нью-Йоркської каналізації…хоча насправді вони - прибульці з іншого світу, хобіти (* помітив, що це радше психотип⁷, ніж фізіологічна характеристика…), вони тут - бо більше нікому, бо сміливі і обнадійливі, трохи маразматичні (таке на старість буває), намагаються виловити пазуристу тварюку, що теж до цього світу, по ідеї, не дуже пасує…Зрештою, на старість хоч трохи, навіть ціною життя, намагаються втілити свій потяг до геройства, з яким вони випадково прибули у цей новий незвичайний світ."
7 - бо, за весь сон жодної згадки про мохнаті ноги, хоча назва, вид чи расова приналежність, рівно як і у деяких обрисах - передісторія - мали місце бути.
Зрештою, кожному своя доля і своя історія. Хобіти вибрали місце - чи їх несвідомо привело, у Нью-Йорку, а закінчити її - у нерівному двобої з тварюкою (4 пенсіонера /1мутант), існуванню якої теж мало хто вірить.