Скрижалі андропова (*нинішній папа римський на ньо похож*,- жартували ватніки)
Music: Islands, 05:33
1). Насправді, «план війни» мався на будь-яку радянську республіку чи столицю соціалістичного табору - на випадок якщо там соціалізм зкидатимуть або робитимуть з політичною мапою світу після 1945-ого щось неповадне.
Click to view(відео з іншого ракурсу)
2). Війна з самого початку велася не тільки проти Країни, а на три сторони: і проти українців, і проти «планів Заходу», і проти своїх. Бо шанс згребти усіх пассіонаріїв в одну купу «ігрової локації» без працюючих міжнародних норм і незалежного слідства - це вклад в «государство силовиків», космодесантів-кліриків і шаманів-клікуш. Одним словом, нічого з 90-х не мінялося, коли гинули в бандитських розборках ветерани (казаки,монархісти й добровольці) Боснії й Придністров’я, то краще щоб пасіонарні субкультури з їх косплєєм 1917-ого опинилися подалі від «центру стабільності й вестернізованих еліт», тим паче в Україні теж досвід по емісарам в «гарячі точки»(чечні, придністров’я,і навіть з гіркіним один націоналіст в Боснію лазив, про що згадано в мемуарах відомого мрійника-офіцера). НУ і да, оскільки у справах поводження з пассіонаріями «руку набили», то цю ж внутрішню війну активно штовхали в українське суспільство увесь 2014, щоб який-небудь батальйон на центр пішов буянити, на радість закордонним оглядачам путінської преси.
3). Оскільки свого часу Бородай відчув на собі - що значить провал й розстріл придністровців-ветеранів «своїми ж», то й висновки подібними людьми мали би бути зроблені щодо причин провалу, основне - інформаційна ізоляція (телекомунікації, преса, навіть мобільного зв’язку майже не було), неможливість мобілізувати регіони, а також офіційна останкінська легенда подій, де вся вина валиться не на силовиків та невідомих провокаторів, а на радикалів. В подальшому спецоперації силовиків ставали тільки героїчніше, а зло яке вони борять - все більш однозначніше. Точніше, зло бороли по кавказьким селам (навіть у «сенсеї»,»езоосмосі» чи «перехресті» макіївських авторів згадується негідна тактика кидання гранати в темний підвал ічкерійцям, ну так тодішні специ по-іншому не вміли), а на широку глядацьку міжнародну аудиторію бойовики поставали ідентичними тим образам, які були прийняті щодо широко розрекламованих арабських терористів, тому недарма й про чечню неодноразово згадувалось про купу міжнародних найманців у мусульманських підрозділах.
1). Болгарам й чехам підривали військові склади так, ніби вони досі «брати» по соцтабору
2). Про наші проблеми з пасіонаріями закордоном знали від самих 90-х, неодноразово ту книжку цитував, а от наші люди не хотіли знати й пам’ятати ані про успіхи кдб урср по розвалам патріотів зсередини, ані кучмістську спробу побудови східно-європейської диктатури шляхом вірних міліціонерів. Точніше, спроби такі помітили й засудили, але чому воно вилилося в купу містики й міжнародне опускання Країни багатьома зацікавленими силами - ніхто не задумався. Народ звик думати полярно відповідно до свого оточення й виховання, у одних на той час росіяни були братами й спасителями, у інших Захід виступав надією на іновації (моди на футуршок й "загнивання великої культури зі старих фільмів" ще не було, бо все СНГ вестернізувалось з 80-х, хіба що по Білорусі не дуже це помітно, але це зовнішнє судження по медійним акціям ушанування міфу Великої Вітчизняної, реальне життя громадянського суспільства майже нікого на Заході не цікавить, бо закордонні конспірологи живуть власними міфами, для яких Sovka Russia генерить купу православного та soviet контенту, йо, молодьож) - книжки-попередження пана John Hands у нас в 90-х сприймалися фантастикою і, як це прийнято у ноосферній моді обивательського кліпового мислення - забулися разом з ракетно-снарядним питанням, яке асоціювалося з опасним корупційним спадком Радянського Союзу, абсолютно не потрібним у сучасному світі, де всі люблять міжнародне право й читали Фукуяму. А шо там було у абхазів , чеченців, грузин 90х і москвичів-1993 - не цікавились й не вникали майже ніхто. Мислення популярними телевізійними образами, а телевізор російський потрохи ставав однією хвилею з міжнародним потоком образів, і вже навіть власні впізнавані образи пропонував. Ах, відомі аж в японськиих новинах (відсилка в манзі "Хеталія і країни осі") акції Femen, ах, анімешна Тимошенко й Поклонська (ця була вже пізніше). Та й в голівудськім кіно Москву стали показувати без гавнофільтра снігу й червоних зірок.
3). Так от, Бородай-2014 зав’язаний на міжнародно відомому у віруючих грошовитих колах Малофеєві та відомому в офіцерських колах Гіркіні, а отже - якби вони мали під своїм началом цілий регіон правовірних патріотів «справжньої росії», тобто, якби гіркін мав усі ресурси для одноосібного панування в Новоросії (а не лише київських диверсантів та київську Поклонську), а не бути додатком до росгенералів, морпєха Моторолли та таємничих-супергероїв-рятівників сценарію« вагнерівців» - то й в разі якихось дестабілізаційних світових сценаріїв "по прарочєствам" сама Новоросія могла б підтримати гіркінців так, як бракувало підтримки придністровським ветеранам й фрікам в Домі Совєтів-1993. Але цей варіант завчасно обрізали, лишивши розбиратися з українським військом. А от вже в 2023 «похід справедливості» натомість реалізував Пригожин , з його медіаімперією та можливістю доносити інформацію багатьма мовами у численні міжнародні точки, тобто, Пригожин піднявся на війні та втручанні в закордонні ноосфери/вибори/інтернетспільноти - і вже сам факт можливості доносити власну «реальність», підтриману вірним ветеранським братством зі зброєю - був по-справжньому небезпечним і реагували на нього по-справжньому, елітним родом військ - пілотами, які завжди на особливому рахунку(у нас завдяки пропаганді на міжнародну аудиторію в 2014 знали пілотів Надю Савченко, і Владислава Волошина). Решта силовиків могла щиро вірити, що то «постаноффка» й «перфоманс», а не ризик двірцевого перевороту, бо силовики СНГ трохи деградовані конспірологією про crisis actors у ворогів і театр-показуху на Останкінах.