(no subject)
інколи задумуюсь
а втім, що ще важливого в житті лишилось, крім сприяння виживанню організмів компаньйонів людського виду у несприятливих урбаністично-соціальних умовах?
Хіба черговий пост постпросвітлення написати, але що було - давно вже не болить, сумнівну важливість своїх досвідів можу тепер сам оцінити через рівно 10 років, а не з реакції читачів, якім нічого духовного висловлене на душі не скаже, тим паче, коли користувалося поп-образами й кіношно-музичними впливами, яке до сраки просвітлення, якщо замість сакрального - особисто співставне?
Хоча, якраз той досвід і хотів передати: для святих вищих (чи нечистих? Трікстерових?) сил нема різниці з чого добирати особистий спецефект відчуття Провидіння. Най то будуть античні філософи як у Руденка (смішний досвід реакції оточуючих на Просвітлення), най то догадки про спецслужбістів, як у Пилипа Діка - головне, воно не відмінне за зовнішнімм проявами від психічної хвороби і чіпляє тим, чим казки, конспірології й релігії в усі часи - СЮЖЕТОМ. Бо нафіга мислити про теорії троянської англії чи крипторептилоїдів, якщо не проживати і провідчувати ці всі історичні ходи СЮЖЕТНО? На тому і Сенсея мені подобалось читати, ради того й Бердником цікавився, бо він так рерихо-фентезійно бачив історичний розвиток духовності.
Отак нас захоплює якась історія, при тому не маючи жодної матеріальності насправді. Тільки красивий привід для внутрішньої еволюції.
На цьому і казки вищих сил - не так важливий стосунок до спільної історичної реальності, як власний саморозвиток.
Бо казки духовності в кожного свої, і кожен повірить лиш у справжній красивий сюжет для свого локального оточення.
а втім, що ще важливого в житті лишилось, крім сприяння виживанню організмів компаньйонів людського виду у несприятливих урбаністично-соціальних умовах?
Хіба черговий пост постпросвітлення написати, але що було - давно вже не болить, сумнівну важливість своїх досвідів можу тепер сам оцінити через рівно 10 років, а не з реакції читачів, якім нічого духовного висловлене на душі не скаже, тим паче, коли користувалося поп-образами й кіношно-музичними впливами, яке до сраки просвітлення, якщо замість сакрального - особисто співставне?
Хоча, якраз той досвід і хотів передати: для святих вищих (чи нечистих? Трікстерових?) сил нема різниці з чого добирати особистий спецефект відчуття Провидіння. Най то будуть античні філософи як у Руденка (смішний досвід реакції оточуючих на Просвітлення), най то догадки про спецслужбістів, як у Пилипа Діка - головне, воно не відмінне за зовнішнімм проявами від психічної хвороби і чіпляє тим, чим казки, конспірології й релігії в усі часи - СЮЖЕТОМ. Бо нафіга мислити про теорії троянської англії чи крипторептилоїдів, якщо не проживати і провідчувати ці всі історичні ходи СЮЖЕТНО? На тому і Сенсея мені подобалось читати, ради того й Бердником цікавився, бо він так рерихо-фентезійно бачив історичний розвиток духовності.
Отак нас захоплює якась історія, при тому не маючи жодної матеріальності насправді. Тільки красивий привід для внутрішньої еволюції.
На цьому і казки вищих сил - не так важливий стосунок до спільної історичної реальності, як власний саморозвиток.
Бо казки духовності в кожного свої, і кожен повірить лиш у справжній красивий сюжет для свого локального оточення.