У Святошині під німцями
2001 рік суттєво змінив адміністративну карту столиці і назви деяких районів. Зокрема, колишній Ленінградський район тепер - Святошинський. Але ж насправді ця назва не нова. Святошинським західний район назвали вже вчетверте. Перший існував з 1923 до 1931 року і простягався аж до Шулявки. Другий було утворено 1937 року як адміністративну одиницю Київської області; в середині 40-х років цю назву змінили, і нині маємо Києво-Святошинський район.
Восени 1941 року постав третій за ліком Святошинський район - одна з 11 адміністративних одиниць тогочасного окупованого Києва. Крім власне Святошина з однойменним лісом, цей район охоплював колишній танковий полігон, Сирецьке садівництво, хутори Юаза, Грушки і Любка. Мешкало тут близько 10 тисяч осіб, у 1377 будинках, з яких кам’яних було 121, а решта дерев’яні. Напевно, читача здивує кількість будинків, зруйнованих у липні-вересні 1941-го. Даються взнаки штампи, тиражовані книжками і художніми фільмами: жорстокі бої, палаючі околиці… А ось рядок зі звіту районної управи, складеного в березні 1942-го: «Будинки, що пошкоджені вибухами і непридатні для ремонту та підлягають розборці - 8».
Згаданий звіт, що зберігається в Держархіві Київської області (по вул. Мельникова 31), докладно висвітлює життя і діяльність Святошинської управи в період з листопада 1941 до початку березня 1942 року.
Зокрема, повідомлялося, що в Святошині працювали дві крамниці споживчої кооперації «Вільне життя», три ятки і дві їдальні. Виробничі підприємства району пропонували святошинцям вози, сани, відра, запальнички, добрива, квіти, розсаду, лікарські рослини, безалкогольні напої, паперові канцелярські речі. Відремонтувавши два верстати, припинив роботу Станкобуд. Продукція місцевої різниці надходила на ковбасну фабрику для німецького командування. Кількасот робітників працювало на святошинських торфорозробках.
Зі звіту дізнаємося, що в районі діяло дві загальноосвітні школи до 7 класу включно, загалом 26 класів, та одна жіноча школа. Першого листопада за парти сіло 750 учнів. На госпрозрахункових засадах працювала місцева поліклініка. За період з початку грудня до початку березня було зареєстровано 88 народжень, 37 смертей, 6 шлюбів. Окремий підрозділ управи - відділ суспільної опіки задовольнив 31 заяву на матеріальну допомогу. Зокрема, чотири виплати було видано на похорони і 5 - репресованим (очевидно, від сталінського режиму). У звіті зазначено, що кошти для матеріальної допомоги надійшли від реалізації безгоспного майна.
Святошинська управа іноді вдавалася до накладання штрафів. За звітний період було шість випадків штрафування, один штраф за антисанітарію, решта - за порушення протипожежних правил. Серед постанов, виданих управою, були такі: про переселення мешканців із забороненої зони; про реєстрацію колишніх військовополонених; про очищення від снігу тротуарів, доріг, дахів будинків; про ветеринарний огляд коней; про антисанітарний стан приватної їдальні. За звітний період було закуплено у населення 110 кожухів та кожушків і 71 пара валянок для потреб німецького війська. Ось так звіт голови Святошинської управи пана Лазуренка дає уявлення про окупаційне минуле однієї з київських околиць.
^
Звільнення Києва
Розповідь механіка-водія танка 52-ї Гвардійської танкової бригади:
...Ідемо лісом до Гостомельського шосе, минаємо бойові порядки нашої піхоти. Далі - нічийна земля,за нею ворог…
По шосе у напрямку Святошина ми йшли в колоні .Коли минули протитанковий рів, розвернулися в бойовий порядок. Майже одночасно з нами на шосе вирвалася ще одна колона,танки якої йшли з засвіченими фарами і вімкненими сиренами. Це - сусідня правофлангова бригада…
На північній околиці Святошина ми з ходу захопили ворожі склади з боєприпасами та військовим майном. Автоматники роззброїли вартових і узяли їх у полон. Командир роти виставив свою охорону.
У 23.00 ввійшли до Святошина. На Житомирському шосе наштовхнулися на німецьку колону автомашин, що відходила. Вдарили по ній з гармат. В колоні виникло замішання, машини перекидалися в кювети. За метушнею ми не помітили, що ворожу колону супроводжували три танки…
Вони встигли «вліпити» у нашу «тридцятьчетвірку» кілька снарядів. Ледве дотягли машину до прикриття…
[Влучним вогнем] два ворожих танки було спалено, третій виведено з ладу... Житомирське шосе було перерізане і шлях до відступу противникові на захід закрито. Але основної маси наших танків не було... Десь за годину до нашого входу у Святошине ворог контратакував наші частини силами танків і піхоти з північної околиці Києва. Наші другі ешелони, змушені відбивати контратаку, одірвалися від передових підрозділів.
Основні сили танкової армії... на світанку 5 листопада повністю зайняли Святошин... На станції один з екіпажів Т-34 розгромив ворожий залізничний ешелон з бойовою технікою.
Після війни
Незважаючи на те, що по війні до танкодрому почала наближатися міська забудова, він продовжував своє існування. Танки їздили групами по 4-5, відпрацьовували переправу по дну Синього озера. Схоже, ця операція завершувала смугу перешкод: на південному березі озера танки мусили долати ще й 4-метровий вал. Польовий вишкіл танкістів здійснювали приблизно раз на тиждень. А 1949 року на київському полігону навчалися курсанти училища самохідної артилерії. По мішенях стріляли з легкої самоходки Су-76, середніх Су-100, Су-122 і важкої Су-152.
Наприкінці 40-х років землі полігону поступово почали передавати радгоспові, відомому сьогодні під назвою агрофірма „Пуща-Водиця”. Після остаточного закриття на місці полігону з`явилося міське кладовище, садово-городні об`єднання, та п`ятиповерхові квартали масиву Нивки. Про все це можуть дізнатися відвідувачі музею ЦПР.
Був у історії цього клаптика київської землі ще один яскравий епізод, пов`язаний з танками: найбільший у світі танковий парад 1 жовтня 1967 року, по закінченні грандіозних військових навчань „Дніпро”, присвячених 50-річчю більшовицької революції. За різними відомостями в цьому параді брало участь понад 20 тисяч танків, в основному Т-54. Проте навряд чи могли вони водночас поміститися на території у 2 кв. км. Вірогідніше, танкова армада була розосереджена по сусідніх вулицях, чекаючи на чергу проїхати перед урядовою трибуною.
Приймав парад маршал Гречко. Була присутня вища трійка керівників Радянського Союзу - Брежнєв, Підгорний і Косигін, а також перші секретарі партії 15 республік і маршали всіх родів військ. Це був унікальний випадок в історії СРСР: в Москві перший і єдиний раз не залишилося нікого з вищого керівництва країни, всі зібралися у Святошиному.
Виктор Тимченко