Київ до й під час Першої світової війни
Як і сто років тому, війна знову прийшла на нашу землю. Можливо, саме через це виставковий проект, який за допомогою художніх засобів і рідкісних артефактів відтворює життя передвоєнного та воєнного Києва на початку ХХ століття, зачіпає за живе кожного відвідувача, викликаючи особливе враження, примушує замислитись і мимоволі порівняти події сторічної давності та сучасності. На виставці, в організації якої взяли участь провідні музеї Києва, презентовано понад 400 експонатів.
Завдяки сенсорним панелям, моніторам, інтерактивним об’єктам матеріали експозиції зацікавлено розглядають не тільки фахівці, котрі вивчають історію рідного міста, а й широкий загал глядачів, зокрема школярі та студенти. Кореспонденти «Вечірки» теж мали нагоду поринути в атмосферу київського життя столітньої давності, вслухаючись у змістовну й насичену цікавими подробицями розповідь дослідника київської старовини Михайла Кальницького - одного з авторів цієї експозиції
Святкувати 100-річчя Шевченка заборонили
«Головний задум виставки, - одразу наголошує пан Кальницький, - показати місто Київ у переломному 1914 році. Розпочався він для людей у ще більш-менш мирному й упорядкованому місті Російської імперії, центрі Київської губернії та Південно-Західного краю. А в результаті Першої світової війни наше місто стало столицею Української Народної Республіки. Київські українці позиціонували 1914-й як рік сторіччя Тараса Шевченка. Вони мали намір гідно відсвяткувати цю знаменну дату. За планами громади з цієї нагоди повинна була відбутися низка заходів: вистави, зустрічі, концерти, а також урочиста панахида в Софійському соборі. А в день ювілею планувалося провести закладини пам’ятника Кобзареві. Підготовка до цієї важливої події тривала ще з 1911 року». Відбулося кілька турів конкурсу на найкращий зразок монумента українському поету, у якому брали участь навіть іноземці. Першу премію, як не дивно, здобув італієць Шіортіно, і на виставці можна побачити, який саме макет пам’ятника Шевченку він запропонував.
В експозиції також виставлені й інші варіанти монумента Кобзарю, які були відзначені на конкурсі. «Проте київські чорносотенці страшенно злякалися піднесення українського руху, - зауважує Михайло Кальницький. - Місцева адміністрація теж не дуже зраділа з таких ініціатив киян. Зрештою, влада заборонила більшість урочистостей і закладини пам’ятника Шевченку. Однак Українське наукове товариство, об’єднання «Родина» все ж не припинили своєї діяльності в Києві».
Харчі за копійки
В експозиції є безліч цікавих документів, які промовисто характеризують київське життя 1914 року. Є точна статистика щодо мешканців столиці, котрих розподіляли виключно за віросповіданням. Графи «національність» тоді не було, тому й українців, і росіян рахували разом як православних.
«У Києві було багато приїжджих, - веде далі Михайло Кальницький. - Це був специфічний туризм, адже до давнього міста сходилося звідусіль чимало прочан, які хотіли вклонитися його святиням. Тому сувенірний бізнес був досить розвиненим: репродукції, посуд із зображенням Києво-Печерської лаври, поштівки з відповідними написами, хрестики». Чим розраховувалися кияни на ринку, видно у вітринах. Це гроші від одного карбованця до п’ятисот. Саме на таку суму могла тоді рік прожити родина робітника: оплатити квартиру, купити одяг і їжу. Наведені ціни на харчі того часу не тільки дають уявлення про те, скільки що коштувало, а й спонукають пофантазувати на тему, скільки й чого можна було придбати, приміром, на один карбованець. Адже, скажімо, за фунт житнього хліба кияни тоді платили 2,5 копійки, і решту продовольства теж купляли за копійки у прямому значенні цього слова. Цікаво, що вже тоді існувала нарізка для ковбаси та інших продуктів
Чіткі тарифи
Увагу відвідувачів привертають й інші цікаві подробиці з життя мешканців столиці, зокрема табличка, яку чіпляли біля візників. На початку століття вони замінювали сучасні таксі. На табличці було зазначено, скільки коштуватиме проїзд, скажімо, від Печерська до Троїцького базару. Щоправда, ціни було дуже складно розгледіти, адже писали їх чомусь світлим кольором на чорному фоні (можливо, навмисно!). Але, згідно з тодішніми правилами життя, така табличка мала висіти біля візника, який одержав ліцензію на перевезення пасажирів.
В експозиції є портрет останнього київського голови Федора Бурчака, а також текст його промови з нагоди святкування Нового 1914 року в Київській думі, у якій очільник міста висловив побажання, щоб наступного року Київ отримав у свою власність водогін і трамвайну мережу, адже на той час вони належали акціонерним товариствам.
А от каналізація дещо раніше стала власністю місцевої громади. Фрагменти каналізаційної системи Києва початку XX століття можна розглянути в експозиції виставки, так само як і портрет незмінного впродовж багатьох років керівника цього підприємства - пана Місселя.
Тендітний прокурор та елегантні поліцейські
Експозиція не оминула увагою й київських поліцейських, котрі охороняли порядок у місті сто років тому. Вони мали елегантні візитівки, які нині стали цінними музейними експонатами. Цікаво, що тогочасна поліція, хоч і була підпорядкована МВС, платню отримувала з міського бюджету. Дещо незвичним нині здається одяг губернського прокурора - він надзвичайно тендітний. Загалом, найбільший розмір мундирів, експонованих на виставці, - сорок восьмий.
Перша світова війна
Ступаючи на дерев’яний поміст, який символізує київський вокзал того часу, відвідувачі виставки переміщуються до іншої зали, що розповідає про воєнні роки Першої світової.
«У Києві тоді не було нормального вокзалу, - пояснює Михайло Кальницький. - 1913 року перше цегляне приміщення розібрали, бо воно було занадто малим. Натомість розробили проект величезного, красивого київського вокзалу. А тимчасова станція - дерев’яна споруда з дерев’яним помостом - була облаштована там, де наразі закінчується Старовокзальна вулиця.
В ті часи Київський військовий округ став базою Південно-Західного фронту. У нас було багато військових начальників, котрі уславилися під час Першої світової війни. Серед них - генерал Микола Федорович, який сприяв організації українського війська. До війни у столиці був потужний гарнізон, до якого входили дві піхотні дивізії, інженерні частини, козацький полк, артилерія. Чимало казармених споруд того часу збереглося донині, зокрема корпуси Рівненського полку на Печерську.
Модель знаменитого літака «Ілля Муромець», розроблена нашим земляком Ігорем Сікорським, доповнює експозицію воєнних часів. Досить швидко авіацію з небезпечного атракціону було перетворено на транспортний, військовий, пасажирський засіб. Під час війни в Києві було багато біженців з Галичини. Й однією з форм громадського життя була допомога біженцям. Координатором цієї справи був клуб «Родина». Воєнна експозиція виставки, насичена цікавими фотографіями, зразками зброї й військового одягу, закінчується Брест- Литовським миром, унаслідок якого виникла Радянська Росія та незалежна Україна, на чолі котрої став колишній царський генерал гетьман Скоропадський.
Марина Марченко
Завдяки сенсорним панелям, моніторам, інтерактивним об’єктам матеріали експозиції зацікавлено розглядають не тільки фахівці, котрі вивчають історію рідного міста, а й широкий загал глядачів, зокрема школярі та студенти. Кореспонденти «Вечірки» теж мали нагоду поринути в атмосферу київського життя столітньої давності, вслухаючись у змістовну й насичену цікавими подробицями розповідь дослідника київської старовини Михайла Кальницького - одного з авторів цієї експозиції
Святкувати 100-річчя Шевченка заборонили
«Головний задум виставки, - одразу наголошує пан Кальницький, - показати місто Київ у переломному 1914 році. Розпочався він для людей у ще більш-менш мирному й упорядкованому місті Російської імперії, центрі Київської губернії та Південно-Західного краю. А в результаті Першої світової війни наше місто стало столицею Української Народної Республіки. Київські українці позиціонували 1914-й як рік сторіччя Тараса Шевченка. Вони мали намір гідно відсвяткувати цю знаменну дату. За планами громади з цієї нагоди повинна була відбутися низка заходів: вистави, зустрічі, концерти, а також урочиста панахида в Софійському соборі. А в день ювілею планувалося провести закладини пам’ятника Кобзареві. Підготовка до цієї важливої події тривала ще з 1911 року». Відбулося кілька турів конкурсу на найкращий зразок монумента українському поету, у якому брали участь навіть іноземці. Першу премію, як не дивно, здобув італієць Шіортіно, і на виставці можна побачити, який саме макет пам’ятника Шевченку він запропонував.
В експозиції також виставлені й інші варіанти монумента Кобзарю, які були відзначені на конкурсі. «Проте київські чорносотенці страшенно злякалися піднесення українського руху, - зауважує Михайло Кальницький. - Місцева адміністрація теж не дуже зраділа з таких ініціатив киян. Зрештою, влада заборонила більшість урочистостей і закладини пам’ятника Шевченку. Однак Українське наукове товариство, об’єднання «Родина» все ж не припинили своєї діяльності в Києві».
Харчі за копійки
В експозиції є безліч цікавих документів, які промовисто характеризують київське життя 1914 року. Є точна статистика щодо мешканців столиці, котрих розподіляли виключно за віросповіданням. Графи «національність» тоді не було, тому й українців, і росіян рахували разом як православних.
«У Києві було багато приїжджих, - веде далі Михайло Кальницький. - Це був специфічний туризм, адже до давнього міста сходилося звідусіль чимало прочан, які хотіли вклонитися його святиням. Тому сувенірний бізнес був досить розвиненим: репродукції, посуд із зображенням Києво-Печерської лаври, поштівки з відповідними написами, хрестики». Чим розраховувалися кияни на ринку, видно у вітринах. Це гроші від одного карбованця до п’ятисот. Саме на таку суму могла тоді рік прожити родина робітника: оплатити квартиру, купити одяг і їжу. Наведені ціни на харчі того часу не тільки дають уявлення про те, скільки що коштувало, а й спонукають пофантазувати на тему, скільки й чого можна було придбати, приміром, на один карбованець. Адже, скажімо, за фунт житнього хліба кияни тоді платили 2,5 копійки, і решту продовольства теж купляли за копійки у прямому значенні цього слова. Цікаво, що вже тоді існувала нарізка для ковбаси та інших продуктів
Чіткі тарифи
Увагу відвідувачів привертають й інші цікаві подробиці з життя мешканців столиці, зокрема табличка, яку чіпляли біля візників. На початку століття вони замінювали сучасні таксі. На табличці було зазначено, скільки коштуватиме проїзд, скажімо, від Печерська до Троїцького базару. Щоправда, ціни було дуже складно розгледіти, адже писали їх чомусь світлим кольором на чорному фоні (можливо, навмисно!). Але, згідно з тодішніми правилами життя, така табличка мала висіти біля візника, який одержав ліцензію на перевезення пасажирів.
В експозиції є портрет останнього київського голови Федора Бурчака, а також текст його промови з нагоди святкування Нового 1914 року в Київській думі, у якій очільник міста висловив побажання, щоб наступного року Київ отримав у свою власність водогін і трамвайну мережу, адже на той час вони належали акціонерним товариствам.
А от каналізація дещо раніше стала власністю місцевої громади. Фрагменти каналізаційної системи Києва початку XX століття можна розглянути в експозиції виставки, так само як і портрет незмінного впродовж багатьох років керівника цього підприємства - пана Місселя.
Тендітний прокурор та елегантні поліцейські
Експозиція не оминула увагою й київських поліцейських, котрі охороняли порядок у місті сто років тому. Вони мали елегантні візитівки, які нині стали цінними музейними експонатами. Цікаво, що тогочасна поліція, хоч і була підпорядкована МВС, платню отримувала з міського бюджету. Дещо незвичним нині здається одяг губернського прокурора - він надзвичайно тендітний. Загалом, найбільший розмір мундирів, експонованих на виставці, - сорок восьмий.
Перша світова війна
Ступаючи на дерев’яний поміст, який символізує київський вокзал того часу, відвідувачі виставки переміщуються до іншої зали, що розповідає про воєнні роки Першої світової.
«У Києві тоді не було нормального вокзалу, - пояснює Михайло Кальницький. - 1913 року перше цегляне приміщення розібрали, бо воно було занадто малим. Натомість розробили проект величезного, красивого київського вокзалу. А тимчасова станція - дерев’яна споруда з дерев’яним помостом - була облаштована там, де наразі закінчується Старовокзальна вулиця.
В ті часи Київський військовий округ став базою Південно-Західного фронту. У нас було багато військових начальників, котрі уславилися під час Першої світової війни. Серед них - генерал Микола Федорович, який сприяв організації українського війська. До війни у столиці був потужний гарнізон, до якого входили дві піхотні дивізії, інженерні частини, козацький полк, артилерія. Чимало казармених споруд того часу збереглося донині, зокрема корпуси Рівненського полку на Печерську.
Модель знаменитого літака «Ілля Муромець», розроблена нашим земляком Ігорем Сікорським, доповнює експозицію воєнних часів. Досить швидко авіацію з небезпечного атракціону було перетворено на транспортний, військовий, пасажирський засіб. Під час війни в Києві було багато біженців з Галичини. Й однією з форм громадського життя була допомога біженцям. Координатором цієї справи був клуб «Родина». Воєнна експозиція виставки, насичена цікавими фотографіями, зразками зброї й військового одягу, закінчується Брест- Литовським миром, унаслідок якого виникла Радянська Росія та незалежна Україна, на чолі котрої став колишній царський генерал гетьман Скоропадський.
Марина Марченко