Добра традиція писати раз в рік і про погане
Ранок, підйом о 6:40, помитись, вдягнутись (тепер саме в такому порядку, бо якось вивалився на вулицю в трусах - а там хазаяйка клумби порає), дати пташкам поїсти, зробити собі кави, ввімкнути телевізор. 7:40 - виходити з дому, дорога на роботу, особисте життя кінчилось. 17:30 знову починається особисте життя... Але вже ні сил ні натхнення немає. А часом і часу, бо знову робота. Я помітив, що коли я можу розмовляти лише про роботу, коли вона мені сниться, коли я розгрібаю робочі проблеми уві сні - щось в житті йде не так. Іноді засинаю під телевізором, попередньо нажершись... як Гомер Сімпсон! А іноді проблеми крутяться в голові, і заснути не можу до 2 ночі. Книжки спасають, але підйом за годинником...
От написати про сімейні проблеми, про особисті, про роботу - все це ж ніяк не скаже, як мене все дістало. А саме страшне, що я навіть не знаю де вихід!
ЖЖ трохи публічне місце, зазвичай таке не пишуть... але я занадто часто думаю про гроші. Не тому, що я мало заробляю, а від того, що від мене залежать рідні. Вирішити разом їх проблеми я не можу. Допомогти мені їх вирішити вони не хотять. І кинути не можна і тягти важко... Навіть в тих випадках коли в силу наявності вільного часу, чи взагалі потреби, бо життя не кінчається завтра, щось зробити, хоча б спробувати, хоч трохи - нічого... Я пробував говорити, спочатку делікатно, потім більш твердо. На жаль результату немає. А час іде... Коли складаються обставини, що можна легко щось зробити, а їх не використали, то потім треба прикласти дуже багато зусиль, аби зробити те саме! Або прийдеться чекати нових таких обставин. А час іде... і може бути просто пізно... Я не говорю про високі матерії, типу поки молодий хочеться всього, чи дитячі мрії треба реалізовувати в дитинстві, а не на старість, ні, хоча саме так і потрібно робити! Я про земні речі... Бо правило те ж саме - все треба робити вчасно.
Простий приклад: навесні давав гроші на кондиціонер, кажу, встановіть собі кондиціонер, буде літо, буде спека, а так вам буде комфортно. Але... виявилось дуже складно вибрати, бо завеликий вибір, і тому ніхто палець об палець не вдарив... А потім, як прийшла спека, - ой, нам погано, ой ти запхав нас в бетонні стіни, ми переїздимо до тебе в село, а ти постав нам десь розкладушку ми будемо там жити! І фігня, що будинок я знімаю не сам, і що це мені не буде де там спати, що жилових кімнат всього дві. На відповідь "ні!" - починаються маніпуляції - так, ти правий... нікому ми не потрібні, так, у вас своє життя, а шо ми... нам доживати вже... скільки вже тут лишилось... Нічого страшного, ми тут посидимо... Ти не турбуйся, все добре... А потім починаються болячки, тягання по лікарям, діагноз поставити ніхто не може, вже другий інститут досліджує, а приступи не кінчаються. Винуватий в цьому я? Було піти і купити той сраний кондиціонер самостійно. Чи виховувати?
Інший приклад, кажу, поки є час і можливість - роби щось, треба заробляти авторитет, треба якось розкручуватись, ставати на ноги, я навіть готовий зробити невелику інвестицію - почни щось робити. Вже привів мільйон прикладів, вже придумав масу занять, вже знайшов з ким співпрацювати, зробив сайт... Але читати скачані книжки з мережі цікавіше і казати мені весь час одне і теж - "а що я можу зробити"... Звичайно це простіше. Жаль тільки час іде... і потім буде пізно... Чи треба самому все зробити, розкрутити бізнес, заробити ім"я, напрацювати зв"язки... Або пнути ногою на вулицю, для виховального ефекту?
На жаль такі ситуації повторюються і повторюються... Якщо іти по шляху - зроби все сам, то треба щось робити з часом... 24 години не вистачить, треба іти на курси по тайм менеджементу чи що... Якщо по другому шляху - організувати інших, то може я знову не правий - треба вміти мотивувати і заставляти? І що робити?
А поки приймаю участь у скандалі - чого це я не запропонував сестрі поїхати зі мною та моїми друзями на море в Турцію, хоча в неї навіть немає закордонного паспорта! Не треба пояснювати хто мав би оплатити поїздку. Тепер зі мною не розмовляють...
Дійсно, як поступати? Окреслити границі власних інтересів і охороняти їх? А з іншого боку - то ж рідні, як допомогти, щоб не посадити на шию?
От написати про сімейні проблеми, про особисті, про роботу - все це ж ніяк не скаже, як мене все дістало. А саме страшне, що я навіть не знаю де вихід!
ЖЖ трохи публічне місце, зазвичай таке не пишуть... але я занадто часто думаю про гроші. Не тому, що я мало заробляю, а від того, що від мене залежать рідні. Вирішити разом їх проблеми я не можу. Допомогти мені їх вирішити вони не хотять. І кинути не можна і тягти важко... Навіть в тих випадках коли в силу наявності вільного часу, чи взагалі потреби, бо життя не кінчається завтра, щось зробити, хоча б спробувати, хоч трохи - нічого... Я пробував говорити, спочатку делікатно, потім більш твердо. На жаль результату немає. А час іде... Коли складаються обставини, що можна легко щось зробити, а їх не використали, то потім треба прикласти дуже багато зусиль, аби зробити те саме! Або прийдеться чекати нових таких обставин. А час іде... і може бути просто пізно... Я не говорю про високі матерії, типу поки молодий хочеться всього, чи дитячі мрії треба реалізовувати в дитинстві, а не на старість, ні, хоча саме так і потрібно робити! Я про земні речі... Бо правило те ж саме - все треба робити вчасно.
Простий приклад: навесні давав гроші на кондиціонер, кажу, встановіть собі кондиціонер, буде літо, буде спека, а так вам буде комфортно. Але... виявилось дуже складно вибрати, бо завеликий вибір, і тому ніхто палець об палець не вдарив... А потім, як прийшла спека, - ой, нам погано, ой ти запхав нас в бетонні стіни, ми переїздимо до тебе в село, а ти постав нам десь розкладушку ми будемо там жити! І фігня, що будинок я знімаю не сам, і що це мені не буде де там спати, що жилових кімнат всього дві. На відповідь "ні!" - починаються маніпуляції - так, ти правий... нікому ми не потрібні, так, у вас своє життя, а шо ми... нам доживати вже... скільки вже тут лишилось... Нічого страшного, ми тут посидимо... Ти не турбуйся, все добре... А потім починаються болячки, тягання по лікарям, діагноз поставити ніхто не може, вже другий інститут досліджує, а приступи не кінчаються. Винуватий в цьому я? Було піти і купити той сраний кондиціонер самостійно. Чи виховувати?
Інший приклад, кажу, поки є час і можливість - роби щось, треба заробляти авторитет, треба якось розкручуватись, ставати на ноги, я навіть готовий зробити невелику інвестицію - почни щось робити. Вже привів мільйон прикладів, вже придумав масу занять, вже знайшов з ким співпрацювати, зробив сайт... Але читати скачані книжки з мережі цікавіше і казати мені весь час одне і теж - "а що я можу зробити"... Звичайно це простіше. Жаль тільки час іде... і потім буде пізно... Чи треба самому все зробити, розкрутити бізнес, заробити ім"я, напрацювати зв"язки... Або пнути ногою на вулицю, для виховального ефекту?
На жаль такі ситуації повторюються і повторюються... Якщо іти по шляху - зроби все сам, то треба щось робити з часом... 24 години не вистачить, треба іти на курси по тайм менеджементу чи що... Якщо по другому шляху - організувати інших, то може я знову не правий - треба вміти мотивувати і заставляти? І що робити?
А поки приймаю участь у скандалі - чого це я не запропонував сестрі поїхати зі мною та моїми друзями на море в Турцію, хоча в неї навіть немає закордонного паспорта! Не треба пояснювати хто мав би оплатити поїздку. Тепер зі мною не розмовляють...
Дійсно, як поступати? Окреслити границі власних інтересів і охороняти їх? А з іншого боку - то ж рідні, як допомогти, щоб не посадити на шию?