К одной позавчерашней беседеЛюдям становится легче думать о своих бедах, когда они узнают о проблемах ближних. Это нормально, чего тут стыдится. Я сам такой
( Read more... )
"Если вы утром встаете без страстного желания немедленно что-то сделать - у вас в жизни недостаточно целей".
* Вот особисто, наскільки я знаю себе
єдиним справжнім мотиватором для всіх моїх дій і устремлінь (і щоб щоранку вставати, як на бій, на ринг) є було й залишаєтсья КОхання.
саме таке, з Великої букви, не конкретно до когось, а саме як вища сутність - вища ступінь існування
як це слово в українській мові не просто синонім "Любові", а саме Любов радісна, натхненна, наднеможлива
як вищий прояв САМОПРОЯВУ, якими ми хочемо бути, якими ми можемо бути
* це навіть не просто роздуми на тему "вічної половинки" чи "осягання Цілісності у своєму відзеркаленні" - в такі моменти про це навіть не думається, ти просто знаєщ що воно є і ти живеш у ньому, БЕЗ ПОТРЕБИ ЩО-НЕБУДЬ КАЗАТИ ЧИ ЩО-НЕБУДЬ ПОЯСНЮВАТИ, відігравати перед людьми і власним розумом-логікою-умовиводами. І ти знаєщ що таке МОЖЛИВЕ. Треба тільки захотіти до нього ЙТИ.
вот тому що коли я заряджався цієї ідею, я міг робити НЕМОЖЛИВЕ у своєму житті
і життя, таким чином, кожного дня було НЕМОЖЛИВЕ
ідея, насправді, не згасала
життєві зусилля просто переключались на щось НЕЗНАЧНЕ, щось пізнати НЕЗНАЧНЕ
і ще одне, що б хотів додати, у час, коли діяв у незвичному стані внутрішньої напруги, краще сказати - радісного натхнення (пов’язаного з передчуттям нового, чудесного), усе в житті йшло «як по маслу» - швидко, навіжено, небувало, фантасмагорично порівняно зі звичайним «нецікавим» темпом сірих буднів - але разом з тим з глибоким відчуттям що «правильно». З помилками, з сумнівами, але сміливо і натхненно, бо далі жити так як життя жилося (мається на увазі період 2003-2005 рр, та й все життя) було вже неможливо, підсвідомість протестувала а свідомість знайшла рятівну стежку - «далі вже так не треба», а от «зараз потрібно щось міняти». Девіз був, можна сказати «зараз або ніколи!», хоча ніяких девізів звісно не було, але постійно самонастроювався і надихався, прокидаючись з самого ранку і розуміючи що кожень день - важливий! Спішити! Жодна мить не може бути втрачена! на щось непотрібне часу просто не вистачало, або воно не помічалося і ставало самим плином вируючого життя, усе, що відбувалося, було до ладу - випробування (перевірка на нерви) або процес (будівництво), усе в режимі реального часу “тут і зараз”, що ткало відчуття цільноплинності буття і навіть якоїсь епічності, вагомості історичних змін для самого себе, в межах особистого життя (бо ж то все було небувале, принаймні, ДЛЯ СЕБЕ)
тому той епізод життя згадується як /суцільний/, а решта - як провалля :), бо добре пам’яташ по енергетиці напругу відчуттів і власну самовіддачу (о! саме те слово!) але, мабуть, решту часу, піддавшись /як всі/ з вимушених причин на заробляння грошей, навчання (тобто, освіта, а не опанування чогось важливого для себе ;) а отже мабуть і для людей), а потім компенсуючи потребу (ледь не написав /проблему/) спілкування у блогах і знайомствах, зрештою, змарнів і зрозумів що ніщо не компенсує самопоступу :) Тобто, йти далі - значить, йти далі, а кому і як - карма покаже ) «біганина по колу», якщо не розбивати, рано чи пізно вичерпується сама собою і набридає до неможливості, (останнє, що врешті-решт вичерпалось і на той момент уже «дістало» - так би й далі обмінювався фотографіями і слухав саундтреки, доки не накрився один саундтречний сайт і не заморозився блог з фотографіями ))
це як не пройшовши орбіту, не потрапиш на іншу планету, а коли вже далі - не бути пов’язаним чи затриманим жодними сферами, «світами», умовностями і коліями. Ну, бути Собою. А собою можна бут лише в безкінечності само прояву, коли доплекаєш-розберешся, що є Твоїм, ІСТИННИМ. На то й ті зльоти й падіння, щоб пішки довго не ходити.
Але до пам’яті приходить, що вже колись таке було, що «ламався», щоб будуватись, що позбувався звичаєвого комфорту заради опанування нового ступеню буття (ну що, що згодом «здався»? пам’ять «як треба» і «що треба» - і що тоді виходить, якщо діяти за Серцем - лишилася, отже, ждало свого часу. А сумніви і кризисний період біоритмів (депресія) це тимчасове, що саме собою трапляється, адже на те й життя багатоманітне ;)
Туга, депресія це як закликання, а отже, притягуваннянеобхідних змін, а з депресії, як твердить історичний досвід, приходять найуспішніші відкриття і вдалі фінансові рішення (ну як от винайдення пластикового стаканчика для напоїв ;) бо працює розум і підключається законсервована до того уява (не інакше, як від «безвиході», коли вже звичайними раціональними діями і логікою розум нічим не зараде ;)
<можна відкривати, можна ні> соррі, що призвачаїв коментострічку для власних умовиливів тримайся, Життя приведе, куди треба, Роби те, що знаєш.
* Вот особисто, наскільки я знаю себе
єдиним справжнім мотиватором для всіх моїх дій і устремлінь (і щоб щоранку вставати, як на бій, на ринг) є було й залишаєтсья КОхання.
саме таке, з Великої букви, не конкретно до когось, а саме як вища сутність - вища ступінь існування
як це слово в українській мові не просто синонім "Любові", а саме Любов радісна, натхненна, наднеможлива
як вищий прояв САМОПРОЯВУ, якими ми хочемо бути, якими ми можемо бути
* це навіть не просто роздуми на тему "вічної половинки" чи "осягання Цілісності у своєму відзеркаленні" - в такі моменти про це навіть не думається, ти просто знаєщ що воно є і ти живеш у ньому, БЕЗ ПОТРЕБИ ЩО-НЕБУДЬ КАЗАТИ ЧИ ЩО-НЕБУДЬ ПОЯСНЮВАТИ, відігравати перед людьми і власним розумом-логікою-умовиводами. І ти знаєщ що таке МОЖЛИВЕ. Треба тільки захотіти до нього ЙТИ.
вот тому що коли я заряджався цієї ідею, я міг робити НЕМОЖЛИВЕ у своєму житті
і життя, таким чином, кожного дня було НЕМОЖЛИВЕ
ідея, насправді, не згасала
життєві зусилля просто переключались на щось НЕЗНАЧНЕ, щось пізнати НЕЗНАЧНЕ
я Кохання було, є, і вічно буде :)
Reply
у час, коли діяв у незвичному стані внутрішньої напруги, краще сказати - радісного натхнення (пов’язаного з передчуттям нового, чудесного), усе в житті йшло «як по маслу» - швидко, навіжено, небувало, фантасмагорично порівняно зі звичайним «нецікавим» темпом сірих буднів - але разом з тим з глибоким відчуттям що «правильно». З помилками, з сумнівами, але сміливо і натхненно, бо далі жити так як життя жилося (мається на увазі період 2003-2005 рр, та й все життя) було вже неможливо, підсвідомість протестувала а свідомість знайшла рятівну стежку - «далі вже так не треба», а от «зараз потрібно щось міняти». Девіз був, можна сказати «зараз або ніколи!», хоча ніяких девізів звісно не було, але постійно самонастроювався і надихався, прокидаючись з самого ранку і розуміючи що кожень день - важливий!
Спішити!
Жодна мить не може бути втрачена!
на щось непотрібне часу просто не вистачало, або воно не помічалося і ставало самим плином вируючого життя,
усе, що відбувалося, було до ладу - випробування (перевірка на нерви) або процес (будівництво),
усе в режимі реального часу “тут і зараз”, що ткало відчуття цільноплинності буття
і навіть якоїсь епічності, вагомості історичних змін для самого себе, в межах особистого життя (бо ж то все було небувале, принаймні, ДЛЯ СЕБЕ)
тому той епізод життя згадується як /суцільний/, а решта - як провалля :),
бо добре пам’яташ по енергетиці напругу відчуттів і власну самовіддачу (о! саме те слово!)
але, мабуть, решту часу, піддавшись /як всі/ з вимушених причин на заробляння грошей, навчання (тобто, освіта, а не опанування чогось важливого для себе ;) а отже мабуть і для людей), а потім компенсуючи потребу (ледь не написав /проблему/) спілкування у блогах і знайомствах,
зрештою, змарнів і зрозумів що ніщо не компенсує самопоступу :)
Тобто, йти далі - значить, йти далі, а кому і як - карма покаже )
«біганина по колу», якщо не розбивати, рано чи пізно вичерпується сама собою і набридає до неможливості,
(останнє, що врешті-решт вичерпалось і на той момент уже «дістало» - так би й далі обмінювався фотографіями і слухав саундтреки, доки не накрився один саундтречний сайт і не заморозився блог з фотографіями ))
це як не пройшовши орбіту, не потрапиш на іншу планету,
а коли вже далі - не бути пов’язаним чи затриманим жодними сферами, «світами», умовностями і коліями.
Ну, бути Собою. А собою можна бут лише в безкінечності само прояву, коли доплекаєш-розберешся, що є Твоїм, ІСТИННИМ.
На то й ті зльоти й падіння, щоб пішки довго не ходити.
Але до пам’яті приходить, що вже колись таке було, що «ламався», щоб будуватись,
що позбувався звичаєвого комфорту заради опанування нового ступеню буття
(ну що, що згодом «здався»? пам’ять «як треба» і «що треба» - і що тоді виходить, якщо діяти за Серцем - лишилася, отже, ждало свого часу. А сумніви і кризисний період біоритмів (депресія) це тимчасове, що саме собою трапляється, адже на те й життя багатоманітне ;)
Туга, депресія це як закликання, а отже, притягуваннянеобхідних змін,
а з депресії, як твердить історичний досвід, приходять найуспішніші відкриття і вдалі фінансові рішення (ну як от винайдення пластикового стаканчика для напоїв ;)
бо працює розум і підключається законсервована до того уява (не інакше, як від «безвиході», коли вже звичайними раціональними діями і логікою розум нічим не зараде ;)
<можна відкривати, можна ні>
соррі, що призвачаїв коментострічку для власних умовиливів
тримайся,
Життя приведе, куди треба,
Роби те, що знаєш.
Reply
Leave a comment