накриває як всєгда
жж завжди був моєю найдепресивнішою соц сєтью, ще коли даже соц сєтєй толком не було, тож не будем ізмєнять традиції. знаю, шо тут хтось ще є. правда? бо хоч і не пишу тут давно, але заходжу я сюди регулярно... по старой памяті мабуть. реально це як маленька кімнатка, в якій сидиш на маленькому чахлєнькому крісельці в оточенні височенних темних
( Read more... )
щодо іншого. буду по черзі)
подорожі. про них я вже написала( для мене це теж був всєгда валшебний ескейп, але чогось механізм перестав працювати((( останній раз я тупо стояла перед красівєнним собором і говорила собі: "Женя, даваааай, впєчатляйся, ну чо стоїш як дундук, ти ж в Германії, радуйся, #$%!@!!!!!" Але не дуже діяло. помагав тіки глінтвейн і купівля дит книжки. а це грусно.
йога. це мені дуже скучно) але спортзал помагає, з цим погоджуюся. тіки моя тренерка у Києві, а я у Львові, і тут заново звикати до когось не хочеться...
любов. ну, це ясєн-красєн) воно б мо приносило більше задоволення, якби Воно не приходило з роботи фіг зна коли вимучене і втомлене. ну і живем же ж разом, тож трохи битового наслоїлося... ну але з цим тоже не посперечаєшся, да, тут я жалітися не буду. колись, кстаті, приносили радість оці всі штучки, шо "ооо, а ща напеку пєчєньок внєзапно - оце він зрадіє" або "ооо, ща распєчатаю нашу фоточку на стінку - буде красіііво", але оскіки пєчєнькі я пекла вже купу разів, а фоточки вже нема куди вішать, то і це кудись пропало(
щодо поламаної ноги. це зара звучатиме дуже грусно, але іноді я аж сумую за тим часом, коли дуже хворіла і тупо лежала мішком на ліжку цілий день, бо тоді у мене була якась офіційна відмазка сумувать і лежать. я взагалі мабуть підсвідомо люблю сумувать.) вобщєм, ти навряд чи мене зрозумієш зі своїм серотоніном) і да, малювання! це вапщє камєнь прєткновєнія) я чесно іноді жалію, шо не вивчилась на якогось слєсаря. *хоча на художника я тоже не вчилась...* я іноді днями рєву, бо не можу зробить якесь замовлення, воно висить все на мені як тонна лайна, я постійно думаю, шо намалюю галімо, шо я невдаха, безталанна і бєсполєзна - так шо ні, моє малювання мене не веселить) хіба тіки тоді, як вже намалюю шось і остається просто хизуватися. але це не дуже довго триває)
вобщєм, ліки мені остаються чи шо?
Reply
А про любов: мені кажеться, в мене може спрацювати сценарій, як з поламаною ногою (ну, принаймні, я на це сподіваюся). У нас вже такі давні стосунки, і так довго ми живемо через океан, шо коли ми з"їдемося, я мабуть буду просто радіти самому факту дуже довго (знаючи себе, думаю, не забуватиму). Знаю, шо і ви певний час жили на відстані, але порівняно з міною, це канєшно смішна відстань ). Просто уяви собі, шо він за тридев"ять земель і побачиш ти його через рік, то може зрадієш добряче, як прийде ввечері )
Про Львів: а ви там надовго затаборилися? Це Грег така перелітна птиця?
Reply
знаєш, я б мо і рада була сумувати цілими днями *забавний парадокс, ізвінітє*, але у мене гостро стоїть питання срєдств для виживанія) ну, мо не гостро, але воно нікуди не дівається. тобто, жизнь трєбуєт, шоб я була в настрої для того, шоб малювать веселі дитячі картінкі, а я дуже злюсь, коли мені не дають просто лежать і сумувать. в моєму депресняку я не те шо веселі дитячі, я вапщє ніякі картінкі не можу осіліть.
але, по-моєму, не в моїй любові до суму справа. я б сказала, шо справа у відсутності мотивації. у мене на даний момент якось відпали всі цілі в жизні. нє, вони абстрактно наче є, але на ділі закінчується все запитанням: "і нашо?.." І в цей момент рука тягнеться за "бабблз" і макФлурі. я не розумію, нашо мені малювать. нашо книжки робить. нашо гроші зароблять. нашо їздить кудись. нашо?
Reply
До речі, мені дуже нравиться пряма мотивація до роботи - гроші. Не така мотивація, шо а харашо було б мати більше... а така, шо ти не знаєш, чим заплатити за квартиру через тиждень і в тебе тікає лічильник в мозгу. Мене отакі вєщі завжди дуже спасали від рєфлєксії. Але шо робити, коли жизнь не підпира ніж до горла і більш-менш є де жити і шо їсти - хз )))
Я вважаю, шо в тебе саме випадок, коли нада вєщєства ). Вітаміни чи ше шо
Reply
то єсть да, більш-менш мене на шиї носять - це погано, я знаю(( але чогось я застряла: ні купити собі пріятность, бо "я-ж-нічо-не-заробляю!", ні заробити більше, бо... хз-чого. бо не припікає?...
починаю переживать, шо після цього обсуждєнія станеться шось погане і мене припече! О_О нєнє, я так нє іграю!
кстаті, є варіант, чого я мало заробляю: я мало за свою роботу прошу) з цим вічні трабли: мені чогось стидно просить якусь конкретну суму, я сижу над листом і тикаю в цифру курсорчиком і так "нууу, нехай трохи менше, нічо... ну мо ще трохи... шо я жадна, чи шо... ще подумають, шо я жадна...", а потім вгрузаю в якийсь необ"ятний проект за 2 копійки) подстава!
Reply
Але мені завжди здається, шо в тих рецептах не враховуються всякі нюанси і фактори, як то: дружба, знакомство, фінансовий стан замовника і т.д. Наприклад, абсолютно однакову (по розмірам, складності, стилю) інфографіку для віжуалі я робила за 700 доларів (слава богу, там не нада було казати, за скільки ти хочеш робити - тебе просто ставлять перед фактом) і для полтавського знайомого - за 400 грн. Я розуміла, шо якшо скажу йому 700 доларів - він буде довго ржать. та даже 700 грн йому покажуться чимось завищеним і він мене просто пошле і в мене не буде пиятного підробітку у вигляді інфографік. А так, ставлячи отаку ціну, я вже зробила їх багато і тішуся з цього.
Reply
Reply
Але ж вони теж хитрі: питаю, за скільки зробиш в надії, вдруг ти скажеш сильно нижчу ціну )
Reply
Reply
Reply
Leave a comment