.......
відкопАла нарешті той свій старий вірш, один з "програмних" можна сказати, один із улюблених, одна із моїх мантр, яка прийшла усвідомлено і без жодного болю. що, власне, для мене і мого процесу творення писаного є рідкістю.
я безмежно вдячна людині, яка причетна до написання цих трохи наївних дитячих рядків. вдячна просто за те, що ця людина була, трапилась на моєму шляху. та, й в принципі, з нього і не зникала, просто у нас виявились різні дороги і різні життя. але все-одно подяка моя не має меж ( Максиме, ти жж не маєш, але все-одно дякую тобі).
адже це дуже важливо: у якусь мить (таку, яку неможливо ані "закликати" медитаціями, ані передбачити) так от, у якусь мить одного дня у мені наче відкрились шлюзи... стало легко...
шкода, такий стан зношується, як одяг, навіть улюблений.
напевне, саме тому зараз у мене такий непростий період.. це, напевне, період пошуку своєї духовної одежі....
так у ватру просились невтомлені ніччю дороги,
щоб згоріти дотла і згадатись комусь уві сні.
спопеліли страхи і здрібніли старі перемоги.
доки тут не стрибну -- доти плистиму на мілині.
втеча проситься в ніч, у стежки протилежного боку,
постороннього боку, новОго як перший маршрут.
тільки сто протиріч проштрикають як світлом у око.
доки тут не стрибну --доти так і стоятиму тут.
попросися у ніч, в неї очі як чорні черешні,
кинь у ватру ключі -- переплавляться на оберіг.
ми у цьому житті часто надто якісь обережні
і не зрушуєм з місць, попередньо не взнавши доріг.
тільки ватра покличе, а вітер поверне вітрила,
і посунуться гори -- подалі від мілини,
і дізнаємось ми, що й ріка може бути мірилом.
тільки просто не стій. а стрибни.
(с)
02.05.2006.
Подобовець
я безмежно вдячна людині, яка причетна до написання цих трохи наївних дитячих рядків. вдячна просто за те, що ця людина була, трапилась на моєму шляху. та, й в принципі, з нього і не зникала, просто у нас виявились різні дороги і різні життя. але все-одно подяка моя не має меж ( Максиме, ти жж не маєш, але все-одно дякую тобі).
адже це дуже важливо: у якусь мить (таку, яку неможливо ані "закликати" медитаціями, ані передбачити) так от, у якусь мить одного дня у мені наче відкрились шлюзи... стало легко...
шкода, такий стан зношується, як одяг, навіть улюблений.
напевне, саме тому зараз у мене такий непростий період.. це, напевне, період пошуку своєї духовної одежі....
так у ватру просились невтомлені ніччю дороги,
щоб згоріти дотла і згадатись комусь уві сні.
спопеліли страхи і здрібніли старі перемоги.
доки тут не стрибну -- доти плистиму на мілині.
втеча проситься в ніч, у стежки протилежного боку,
постороннього боку, новОго як перший маршрут.
тільки сто протиріч проштрикають як світлом у око.
доки тут не стрибну --доти так і стоятиму тут.
попросися у ніч, в неї очі як чорні черешні,
кинь у ватру ключі -- переплавляться на оберіг.
ми у цьому житті часто надто якісь обережні
і не зрушуєм з місць, попередньо не взнавши доріг.
тільки ватра покличе, а вітер поверне вітрила,
і посунуться гори -- подалі від мілини,
і дізнаємось ми, що й ріка може бути мірилом.
тільки просто не стій. а стрибни.
(с)
02.05.2006.
Подобовець