(no subject)
Щось зламалося в старому мобільному телефоні...Може просто вичерпався запас міцності? Мабуть просто забагато слів, сказаних і написаних протягом цих років... надто багато почуттів та емоцій, матюків і слів кохання, надто багато правди і трохи брехні. Може йому просто раптом стало гидко від усього цього?
Холодний осінній ранок... просто йдеш старим парком, намагаючись уникати випадкових перехожих, що гарячково кудись поспішають. На будь-що інше ти просто не здатний... не здатен навіть зібрати фрагменти власних думок. Уривки якихось розмов: лекція, запізнимось... застебни куртку, холодно... я ж тобі казала що так вийде... не треба було йому розповідати... потім знову хворітимеш... я тобі точно кажу... тепер вже нічого не поробиш... Лариса Іванівна?... переживе якось, він звик... поцілуй маму...я хотів як краще... зателефоную згодом...ні чіпай листя воно брудне...
Різко звертаєш із доріжки і йдеш по жовтуватій, мокрій траві; на спині відчуваєш здивовані погляди...сідаєш на одну із надмогильних плит, довгий ряд білих хрестів попереду - поховання січових стрільців. Добре що є цигарки... припалюєш одну, і спостерігаєш як тютюновий дим змішується із туманом...Нікуди не піду, просто сидітиму тут... трохи згодом на прогулянку вийдуть діти із садка і можна буде поспостерігати за їхньою радісною метушнею. А тоді піти до того кафе де ще залишились літні столики на дворі і трохи посидіти, можна навіть замовити портвейну.
Холодний осінній ранок... просто йдеш старим парком, намагаючись уникати випадкових перехожих, що гарячково кудись поспішають. На будь-що інше ти просто не здатний... не здатен навіть зібрати фрагменти власних думок. Уривки якихось розмов: лекція, запізнимось... застебни куртку, холодно... я ж тобі казала що так вийде... не треба було йому розповідати... потім знову хворітимеш... я тобі точно кажу... тепер вже нічого не поробиш... Лариса Іванівна?... переживе якось, він звик... поцілуй маму...я хотів як краще... зателефоную згодом...ні чіпай листя воно брудне...
Різко звертаєш із доріжки і йдеш по жовтуватій, мокрій траві; на спині відчуваєш здивовані погляди...сідаєш на одну із надмогильних плит, довгий ряд білих хрестів попереду - поховання січових стрільців. Добре що є цигарки... припалюєш одну, і спостерігаєш як тютюновий дим змішується із туманом...Нікуди не піду, просто сидітиму тут... трохи згодом на прогулянку вийдуть діти із садка і можна буде поспостерігати за їхньою радісною метушнею. А тоді піти до того кафе де ще залишились літні столики на дворі і трохи посидіти, можна навіть замовити портвейну.