Вечірня прогулянка
Я люблю своє місто, люблю за тихі нічні вулиці, невеличкі парки та сквери, літні кафе і старезні будинки. Приємно серпневим вечором просто поблукати містом, коли спека вже спала, а сутінки ховають обличчя перехожих. Вимкнути мобільний, вдати що ти тут нікого не знаєш і просто йти цими вулицями, ховаючись у вечірній тіні дерев і оминаючи світло ліхтарів.
Проте інколи ти таки зустрічаєш "власне минуле", раптом помічаєш добре знайому постать (дві постаті) коли проходиш попри площу Міцкевича. Хоча твоїм воно було колись давно, а зараз... Зараз це теперішнє вже когось іншого...За звичкою пришвидшуєш ходу, та вчасно зупиняєшся десь на межі світла і тіні.Навіщо? Ти ж залишився непоміченим, хіба не цього тобі хотілося?
Я люблю своє місто... проте інколи воно видається надо маленьким, надто мало місця для тебе й твого минулого.
Проте інколи ти таки зустрічаєш "власне минуле", раптом помічаєш добре знайому постать (дві постаті) коли проходиш попри площу Міцкевича. Хоча твоїм воно було колись давно, а зараз... Зараз це теперішнє вже когось іншого...За звичкою пришвидшуєш ходу, та вчасно зупиняєшся десь на межі світла і тіні.Навіщо? Ти ж залишився непоміченим, хіба не цього тобі хотілося?
Я люблю своє місто... проте інколи воно видається надо маленьким, надто мало місця для тебе й твого минулого.