ki libeynu lev ekhad
Другу годину поспіль слухаю Шломо Карлебаха, шмигаю носом і думаю, що, все ж таки, хороша у Бога традиція - час від часу посилати на землю своїх диваків.
Ідеальна музика для Десяти днів. Що там, ба ді тір фун дайне харт?
Паралельно згадєуться високий худий ефіоп біля Сіонських воріт, в ніч на католицьке Різдво, з зіркою на довгій палиці, який сам собі натанцьовував з наспівом про "O happy day, o happy day".
І епізод на автобусній станції в Тверії:
сильно нетверезий і, можливо, бездомний патлатий ортодокс (?) дружньо бодає Якубова:),
молодий коротко стрижений солдат забирає у рудого хасида (?) гітару і душевно волає якусь ізраїльску попсятину,
а рудий хасид, відгорлавши дурним душевним голосо десятки зо три пісень (було там і від карлебаха, і від мандрівних цадиків, і від хіпічних общин шістдесятих), їде з нами в автобусі, говорить з моїм чоловіком на ідиш, каже, що "ітс гуд, аз ду лів ін украйна, ю маст мейк джуз мор джуіш", і розповідає історію про те, чому у нього тринадцять (!) дітей.
"Коли мій син виріс, і поїхав з дому вчитися, я намагався кожні вихідні поїхати до нього в гості. І от одного разу у мене не виходило, і я дзвоню йому, і кажу, сину, я не зможу до тебе приїхати, я думав, він розстроїться, я сам був розстроєний, а він каже мені наче з полегшенням, - та нічого страшного, тату! І я поклав трубку, і довго плакав, і подумав, що у мене повинно бути багато-багато дітей, бо тільки так можна зрозуміти Господа: тільки тоді, коли ти, як і Він, відчуєш, як це - коли твої діти відвертаються від тебе, коли вони вважають, що спокійно без тебе можуть, тільки так ти можеш Його хоча б трошечки зрозуміти. Зрозуміти, що Він відчуває, коли ми не йдемо до Нього".
І цікаво, де зараз Альона?
Ідеальна музика для Десяти днів. Що там, ба ді тір фун дайне харт?
Паралельно згадєуться високий худий ефіоп біля Сіонських воріт, в ніч на католицьке Різдво, з зіркою на довгій палиці, який сам собі натанцьовував з наспівом про "O happy day, o happy day".
І епізод на автобусній станції в Тверії:
сильно нетверезий і, можливо, бездомний патлатий ортодокс (?) дружньо бодає Якубова:),
молодий коротко стрижений солдат забирає у рудого хасида (?) гітару і душевно волає якусь ізраїльску попсятину,
а рудий хасид, відгорлавши дурним душевним голосо десятки зо три пісень (було там і від карлебаха, і від мандрівних цадиків, і від хіпічних общин шістдесятих), їде з нами в автобусі, говорить з моїм чоловіком на ідиш, каже, що "ітс гуд, аз ду лів ін украйна, ю маст мейк джуз мор джуіш", і розповідає історію про те, чому у нього тринадцять (!) дітей.
"Коли мій син виріс, і поїхав з дому вчитися, я намагався кожні вихідні поїхати до нього в гості. І от одного разу у мене не виходило, і я дзвоню йому, і кажу, сину, я не зможу до тебе приїхати, я думав, він розстроїться, я сам був розстроєний, а він каже мені наче з полегшенням, - та нічого страшного, тату! І я поклав трубку, і довго плакав, і подумав, що у мене повинно бути багато-багато дітей, бо тільки так можна зрозуміти Господа: тільки тоді, коли ти, як і Він, відчуєш, як це - коли твої діти відвертаються від тебе, коли вони вважають, що спокійно без тебе можуть, тільки так ти можеш Його хоча б трошечки зрозуміти. Зрозуміти, що Він відчуває, коли ми не йдемо до Нього".
І цікаво, де зараз Альона?