Про істини життя
Здається, я нарешті дожила до того віку, коли істини життя починають усвідомлюватись. Вже не на рівні простих афірмацій, а на рівні переживання їх і пропущення крізь себе.
У мене дуже весела мама. Вона хвилюється і нервує постійно - за всіх і за все, починаючи, звичайно ж, від того, що могло би бути і що треба було колись зробити-не зробити, і закінчуючи ледь не кінцем світу через забитий стік або зламану табуретку. Я завжди повторювала їй дві речі: 1. Не варто переживати за те, що було - це не допоможе, головне те, що вже сталося і з ним треба щось робити. 2. Проблеми треба вирішувати у міру того, як вони зявляються, використовуючи наявні ресурси. Можливо, трохи цьому відповідає принцип Скарлет о"Хари: "подумаю про це завтра". А навіщо псувати нерви сьогодні, коли нічого вирішити неможливо? Звичайно, на мою маму мої слова не впливають - характер у неї інший, та й звички вироблялися на пару десятків років довше, ніж у мене. Але мені ці дві установки завжди допомагають. Я зазвичай спокійна як слон у стресових ситуаціях. І це допомагає моїй голові працювати.
А от буквально на днях я пропустила крізь себе і усвідомила інше - терпіння. Нічого не стається вмить. Іноді треба почекати - менше чи більше. І все буде так, як ти хочеш. Але, що цікаво, чула я про це і читала ледь не щодня. Навіть більше - я цьому вчила свого малого. У нього ще з раннього дитинства є улюблена книжка з серії про Вінні-Пуха, в ній йдеться про те, як Кролик подарував своїм друзям різне насіння і вони його разом посадили в землю. У Кролика, як у кожного професіонала, були чітко сформульовані правила городництва. І от, у всіх все виросло, а у Вінні-Пуха - ні, що би він не робив, нічого не допомагало. Але в кінці-кінців (я не буду повністю переповідати зміст книжки) і його насіння проросло і принесло розкішні плоди полуниці... Тоді Кролик додав до своїх правил ще одне - терпіння:).
От і моє терпіння починає приносити розкішні плоди:). Звичайно, я не просто чекала, склавши руки, але я не засмучувалась аж занадто, коли відповіддю мені була суцільна тиша:).
Завтра у мене дві важливі події:). Однією поділюся - я йду на демонстраційне заняття з кулінарії:)))! І я не тільки спокійна, а ще й щаслива і впевнена:). Дзен, одним словом. Чого й усім бажаю:).
У мене дуже весела мама. Вона хвилюється і нервує постійно - за всіх і за все, починаючи, звичайно ж, від того, що могло би бути і що треба було колись зробити-не зробити, і закінчуючи ледь не кінцем світу через забитий стік або зламану табуретку. Я завжди повторювала їй дві речі: 1. Не варто переживати за те, що було - це не допоможе, головне те, що вже сталося і з ним треба щось робити. 2. Проблеми треба вирішувати у міру того, як вони зявляються, використовуючи наявні ресурси. Можливо, трохи цьому відповідає принцип Скарлет о"Хари: "подумаю про це завтра". А навіщо псувати нерви сьогодні, коли нічого вирішити неможливо? Звичайно, на мою маму мої слова не впливають - характер у неї інший, та й звички вироблялися на пару десятків років довше, ніж у мене. Але мені ці дві установки завжди допомагають. Я зазвичай спокійна як слон у стресових ситуаціях. І це допомагає моїй голові працювати.
А от буквально на днях я пропустила крізь себе і усвідомила інше - терпіння. Нічого не стається вмить. Іноді треба почекати - менше чи більше. І все буде так, як ти хочеш. Але, що цікаво, чула я про це і читала ледь не щодня. Навіть більше - я цьому вчила свого малого. У нього ще з раннього дитинства є улюблена книжка з серії про Вінні-Пуха, в ній йдеться про те, як Кролик подарував своїм друзям різне насіння і вони його разом посадили в землю. У Кролика, як у кожного професіонала, були чітко сформульовані правила городництва. І от, у всіх все виросло, а у Вінні-Пуха - ні, що би він не робив, нічого не допомагало. Але в кінці-кінців (я не буду повністю переповідати зміст книжки) і його насіння проросло і принесло розкішні плоди полуниці... Тоді Кролик додав до своїх правил ще одне - терпіння:).
От і моє терпіння починає приносити розкішні плоди:). Звичайно, я не просто чекала, склавши руки, але я не засмучувалась аж занадто, коли відповіддю мені була суцільна тиша:).
Завтра у мене дві важливі події:). Однією поділюся - я йду на демонстраційне заняття з кулінарії:)))! І я не тільки спокійна, а ще й щаслива і впевнена:). Дзен, одним словом. Чого й усім бажаю:).