Кахи-кахи
Усе більше схиляюсь до думки, що мовчання - це моє. У ньому стає комфортно, коли звикаєш, коли вже сил нема говорити. Все одно ніхто не чує. А коли мовчиш, то краще чути тобі. Отже, сонце, зелене, вода і мовчання.
Є такі моменти, коли усвідомлюєш, що ніхто тебе насправді не любить, усі мають свої причини для спілкування, але... Спочатку образливо, потім страшно, а потім - добре, мозок перестає працювати деструктивно, вимагати турботи, піклування, присутності, слів і ще бозна чого. А потім - все знову. Бо ж віриш в оте єдине. Віриш в любов, справжню. А настрій буває різним. І ніхто нас не навчив любити, на жаль... І навіть не попередив, наскільки це відповідальна робота.
А ще є монополія на любов, твоя, коли більше нічого не помічаєш, окрім того як ти любиш. Це руйнує тебе, оцей ігнор.
А ще хотілось би, щоб хоч в одному з мільярдів дописів про те, що треба знову навчитись довіряти, розтлумачення було - як це зробити. І як вижити з себе оте печерне мислення так акуратно, я б сказала, хірургічно, щоб не загубити мислення взагалі, і відчуття. Воно то минає, але вертається і з кожним разом ще з більшим страхом очікуєш на повернення.
Ну і хотілось би знати, навіщо люди обманюють чи не договорюють, чи замовчують. Мене це практично все життя цікавить, з дитинства. От у вас які причини? У мене - жодних. Тому ніяк не можу зрозуміти, а хотілось би, може б тоді не придиралсь так до всього.
І я от не їм мяса і почуваюсь добре. Не вживаю алкоголю. І якогось дива висипаюсь. А ще обклеєна нікотиновим пластирем і люблю свою роботу, в основному. Це все якось впорядковує з'їжджанню з глузду.
Ну і просто все добре :).
Є такі моменти, коли усвідомлюєш, що ніхто тебе насправді не любить, усі мають свої причини для спілкування, але... Спочатку образливо, потім страшно, а потім - добре, мозок перестає працювати деструктивно, вимагати турботи, піклування, присутності, слів і ще бозна чого. А потім - все знову. Бо ж віриш в оте єдине. Віриш в любов, справжню. А настрій буває різним. І ніхто нас не навчив любити, на жаль... І навіть не попередив, наскільки це відповідальна робота.
А ще є монополія на любов, твоя, коли більше нічого не помічаєш, окрім того як ти любиш. Це руйнує тебе, оцей ігнор.
А ще хотілось би, щоб хоч в одному з мільярдів дописів про те, що треба знову навчитись довіряти, розтлумачення було - як це зробити. І як вижити з себе оте печерне мислення так акуратно, я б сказала, хірургічно, щоб не загубити мислення взагалі, і відчуття. Воно то минає, але вертається і з кожним разом ще з більшим страхом очікуєш на повернення.
Ну і хотілось би знати, навіщо люди обманюють чи не договорюють, чи замовчують. Мене це практично все життя цікавить, з дитинства. От у вас які причини? У мене - жодних. Тому ніяк не можу зрозуміти, а хотілось би, може б тоді не придиралсь так до всього.
І я от не їм мяса і почуваюсь добре. Не вживаю алкоголю. І якогось дива висипаюсь. А ще обклеєна нікотиновим пластирем і люблю свою роботу, в основному. Це все якось впорядковує з'їжджанню з глузду.
Ну і просто все добре :).