Про внутрішнє

[soncevirr]

Щось останнім часом вереснева внутрішня теплота та чуттєвість замінились бажанням копнути кота. А ще - зібрати по заначках усі свої гроші, спакувати в рюкзак необхідний мінімум і загубитись десь у краях, де ніхто не розуміє твоєї мови, а, отже, відпадає потреба у вербальному спілкуванні. І зажити іншим життям, якщо в цьому немає місця. І сил. А колись можна і повернутись, готовим до того, що має бути.

Так буває, коли мрії довго не здійснюються. Колись все буде, але треба зачекати. Адже поки скачується фільм, можна помити посуд... Тільки от рідні мої люди... Хоча це теж субєктивна думка, можливо, я вам і не рідна геть.

Кароч, пора пити осінню порцію вітамінів і залізати в барліг, лишивши на сторожі усмішку.