...
Звідки беруться такі люди, що судять інших людей? Яке вони мають право судити їх? Чому ми проймаємося чиїмись проблемами, ввижається нам що все так просто і легко, коли ж нас самих настигають проблеми, ми забиваємось в куток, стаємо сірим створінням, яке на всіх ричить?Чому саме цей рик для люблячих людей стає найболіснішим? Чому мене не розуміють? Чому моє життя стає нудним, монотонним? Чому я хочу кинути усе і рвонути у Київ? У цей центр культури, центр подій, центр...усього ба навіть більше...Чому? Чому мені вдома не сидиця? Чому я дістаю усіх навколо?Якась уїдливість проступає через мої розмови...я ж раніше такою не була...і з ним я такою не була...сподіваюсь...Чому я так часто звертаюсь до нього, якщо він не хоче мене чути? Мабуть я потупіла на фоні кохання, а зараз...зараз продовжую тупіти...раніше була злість, жаль потім я зрозуміла, що ми обидва неправі в деяких питаннях...а зараз...зараз пусто...наче ядро пробило здоровенну дірку у грудях...вона не заростає, не наповнюнюється нічим, ні...в мене не депрессія..я просто не відчуваю того смутку, радості болі чи щастя що раніше...а жаль...не хочу бути овочем...