А я дійсно дурненька...
Так сильно кохати і могти зробити те, що я зробила, я вважаю великою силою жіночої волі. Я змогла йому сказати ні, коли мені душа і тіло кричали так...Я це змогла...тепер мені дуже погано...бо я його дійсно кохаю...але грати таку роль в його житті я не хочу...моє кохання на таке не заслуговує. Мій мозок це розуміє, але душа і тіло виривається, намагаеться мені довести що то не так...що він мене теж кохає...але я ж розумію що то не так...
Коли я його побачила...я подумала...може то дійсно непогана ідея так дружити...але коли я його поцілувала...я побачила його очі...я зрозуміла, що він не хоче, ні бачити мене, ні цілувати...нічого не хоче того, що пов"язане зі мною.
Мені стало боляче...я все зрозуміла...я вже не хотіла нічого, бо я розуміла, що все, що б він не робив було неправдою і брехнею.
Він робив усе, аби тільки не бачитись сьогодні зі мною.
Я йому не потрібна. Я про це ще раз пересвідчилась.