МАЛОРОСІЙСЬКИЙ СИНДРОМ
Автор тексту Taras Sorochak.
Цією історією нарешті вирішив з вами поділитися. Пам'ятаєте, як колись проводилася така цікава "акція", коли сім'ї зі сходу України приїжджали на захід і навпаки? Так от, під час однієї такої подорожі сім'я із східного міста (не буду писати, якого саме, бо насправді це не принципово) приїхала у Львів. У новому місті всім членам сім'ї дуже сподобалося. Звичайно, влада не оминула нагоди, щоб відзняти про це сюжет і показати на загальнонаціональному каналі. Тому в одному із випусків новин хлопчик з батьком жваво розказував про свої враження від міста Лева. Розповідь була поверхневою і короткою, сповненою типових епітетів та красивих слів. І наостанок прозвучало запитання від журналіста: "А що тобі запам'яталося найбільше?" Хлопчик відповів (російською) приблизно так: "Там мнє очєнь панравілісь домА, ані такіє красівіє, но самий красівий - дом, в котором даже снімалі кіно о Д'Артаньянє і мушкітьорах"...
Чому я виділив зараз саме цей епізод багаторічної давнини? А все дуже просто: дитині, яка приїхала зі сходу і якій проводили професійну екскурсію містом Лева, "чомусь" не запам'яталися, наприклад, Ратуша, площа Ринок, Опера (яка стоїть майже на Полтві і зображена на 20 гривнях), не численні храми чи пам'ятники, кожен з яких має свою історію, легенду і так далі.
Дитині запам'ятався Будинок вчених. Ця споруда - одна з моїх улюблених у Львові. Але вона йому запам'яталася не тому, що збудована в прекрасному стилі необароко. Не тому, що авторами проекту є знамениті австрійські архітектори. Вона запам'яталася, бо в ньому знімався якийсь там радянський примітивний фільм про мушкетерів з Боярським в головній ролі!
Думаю, що багато хто з вас уже догадався, про що я. Якщо коротко і без сентиментів, то насправді я про те, що нам потрібно не лише російську мову викорінити з нашого життя, життя пересічного українця, а решту ознак "русского міра". Бо російська мова - це лише видима частина айсберга. А справжню небезпеку становить "русскій мір" всередині українців, який в купі з війною породив ще одне чудовисько - малоросійський синдром.
А тепер спробую пояснити докладніше. Назвав я цей феномен "малоросійським синдромом" за аналогією із синдромом стокгольмським (хто не розуміє щодо останнього, може прочитати в інтернеті).
Я не писатиму надто багато про малоросійський синдром, який вразив мільйони українців, а лише зупинюсь на головному. Давайте поставимо собі такі питання:
Зі скількома країнами межує Україна? Згадали географію? А тепер поїхали далі:
Назвіть хоча б 5 найвідоміших письменників чи поетів Польщі (до речі, кілька з них - лауреати Нобелівської премії). Чи читали ви їхні твори? Назвіть найвідоміших співаків та співачок Румунії. А Білорусі? А Молдови? А художників Угорщини ви знаєте? А хто зараз президент Словаччини? А може навіть так: а ви знали, що президент Словаччини - жінка? Чи, може, в перерахованих мною країнах ніхто не вмів та не вміє досі малювати, співати, писати вірші чи музику, знімати фільми?
А от коли мова заходить про Росію, то тут не вистачить місця в стрічці, щоб про все це писати. Вас ніколи не бентежило, що наші діти половину письменників із зарубіжної літератури вивчають саме російських? До того ж, майже усі "класики" російської літератури - шовіністи по відношенню до України та українців. Може, Булгаков хороший, який жив у Києві, не визнавав УНР, зневажав українське і втікав від мобілізації? Чи Солженіцин, який на старості літ став геть схибленим українофобом?
Чому ми вивчаємо стільки російської літератури, коли у світі налічується майже 200 країн?
Це саме про відомих художників, музикантів, композиторів... Іноді складається враження, що малювати ніхто, крім росіян, не вмів та не вміє... Та достатньо зайти в Львівську картинну галерею, щоб побачити десятки шедеврів не російських митців, щоб збагнути: і представники інших національностей вміють, виявляєтьс
Цією історією нарешті вирішив з вами поділитися. Пам'ятаєте, як колись проводилася така цікава "акція", коли сім'ї зі сходу України приїжджали на захід і навпаки? Так от, під час однієї такої подорожі сім'я із східного міста (не буду писати, якого саме, бо насправді це не принципово) приїхала у Львів. У новому місті всім членам сім'ї дуже сподобалося. Звичайно, влада не оминула нагоди, щоб відзняти про це сюжет і показати на загальнонаціональному каналі. Тому в одному із випусків новин хлопчик з батьком жваво розказував про свої враження від міста Лева. Розповідь була поверхневою і короткою, сповненою типових епітетів та красивих слів. І наостанок прозвучало запитання від журналіста: "А що тобі запам'яталося найбільше?" Хлопчик відповів (російською) приблизно так: "Там мнє очєнь панравілісь домА, ані такіє красівіє, но самий красівий - дом, в котором даже снімалі кіно о Д'Артаньянє і мушкітьорах"...
Чому я виділив зараз саме цей епізод багаторічної давнини? А все дуже просто: дитині, яка приїхала зі сходу і якій проводили професійну екскурсію містом Лева, "чомусь" не запам'яталися, наприклад, Ратуша, площа Ринок, Опера (яка стоїть майже на Полтві і зображена на 20 гривнях), не численні храми чи пам'ятники, кожен з яких має свою історію, легенду і так далі.
Дитині запам'ятався Будинок вчених. Ця споруда - одна з моїх улюблених у Львові. Але вона йому запам'яталася не тому, що збудована в прекрасному стилі необароко. Не тому, що авторами проекту є знамениті австрійські архітектори. Вона запам'яталася, бо в ньому знімався якийсь там радянський примітивний фільм про мушкетерів з Боярським в головній ролі!
Думаю, що багато хто з вас уже догадався, про що я. Якщо коротко і без сентиментів, то насправді я про те, що нам потрібно не лише російську мову викорінити з нашого життя, життя пересічного українця, а решту ознак "русского міра". Бо російська мова - це лише видима частина айсберга. А справжню небезпеку становить "русскій мір" всередині українців, який в купі з війною породив ще одне чудовисько - малоросійський синдром.
А тепер спробую пояснити докладніше. Назвав я цей феномен "малоросійським синдромом" за аналогією із синдромом стокгольмським (хто не розуміє щодо останнього, може прочитати в інтернеті).
Я не писатиму надто багато про малоросійський синдром, який вразив мільйони українців, а лише зупинюсь на головному. Давайте поставимо собі такі питання:
Зі скількома країнами межує Україна? Згадали географію? А тепер поїхали далі:
Назвіть хоча б 5 найвідоміших письменників чи поетів Польщі (до речі, кілька з них - лауреати Нобелівської премії). Чи читали ви їхні твори? Назвіть найвідоміших співаків та співачок Румунії. А Білорусі? А Молдови? А художників Угорщини ви знаєте? А хто зараз президент Словаччини? А може навіть так: а ви знали, що президент Словаччини - жінка? Чи, може, в перерахованих мною країнах ніхто не вмів та не вміє досі малювати, співати, писати вірші чи музику, знімати фільми?
А от коли мова заходить про Росію, то тут не вистачить місця в стрічці, щоб про все це писати. Вас ніколи не бентежило, що наші діти половину письменників із зарубіжної літератури вивчають саме російських? До того ж, майже усі "класики" російської літератури - шовіністи по відношенню до України та українців. Може, Булгаков хороший, який жив у Києві, не визнавав УНР, зневажав українське і втікав від мобілізації? Чи Солженіцин, який на старості літ став геть схибленим українофобом?
Чому ми вивчаємо стільки російської літератури, коли у світі налічується майже 200 країн?
Це саме про відомих художників, музикантів, композиторів... Іноді складається враження, що малювати ніхто, крім росіян, не вмів та не вміє... Та достатньо зайти в Львівську картинну галерею, щоб побачити десятки шедеврів не російських митців, щоб збагнути: і представники інших національностей вміють, виявляєтьс