Тамплиеры в предгорьях Карпат
Селище Середнє - на території сучасного селища археологами були виявлені предмети доби неоліту 4 тис. до н. е. та доби бронзи 2 тис. до н. е.
Назву селища пов’язують з його розташуванням відносно двох найбільших міст Закарпаття - Ужгорода та Мукачево, а також відносно центру долини, в якій воно знаходиться.
Поселення на території сучасного селища виникло поряд із замком, побудову якого приписують монахам ордену Тамплієрів (Храмовиків). Орден мав володіння у країнах Європи, в тому числі й в Угорщині. Монахи торгували солотвинською сіллю і на шляху від копалень до європейських базарів побудували низку укріплень для оборони торгового шляху та збирання мита, а при потребі і як пункту дислокації невеликих військових гарнізонів. Одним із таких укріплень і стала башта -донжон у Середньому, 12-13 ст. Це єдина споруда Ордену на території сучасної України.
Діяльність тамплієрів в цьому регіоні досить суперечлива тема і багато науковців та дослідників заперечують факт приналежності ордену до побудову замку. Завідувач відділу архітектури Закарпатського краєзнавчого музею Й. Кобаль стверджує, що орден тамплієрів до Середнянського замку не має жодного стосунку. За його словами, монахи жили не у замку, а в монастирі 12ст., від якого на пагорбі біля р. Веля збереглися руїни.
За однією з легенд саме у Середнянському замку тамплієри переховували священний Грааль та значну частину багатств.
Дослідники припускають, що видимі нині руїни вежі є лише частиною фортечного комплексу, а сам замок схований під шаром ґрунту. Площа усього замчища разом з ровами, валами та стінами сягала 3-х гектарів. Замкова споруда була захищена чотирма оборонними лініями. Знайдені на території замку кераміка, скло, прикраси і зброя відносяться до 15-16 ст.
Чотирикутну башту-донжон висотою 20 м, площею 18,6 х 16,5м та з товщиною стін 2,5-3 м було побудовано за прикладом прикордонних римських оборонних веж на Рейні та Дунаї. Такі башти загалом мали хорошу оглядовість та можливість вести круговий обстріл. Триярусна башта мала вхід на рівні другого ярусу, до якого з боку двору вела дерев’яна драбина, яка легко демонтувалась, або спалювалась у разі небезпеки.
дальше можно прочитать тут
Назву селища пов’язують з його розташуванням відносно двох найбільших міст Закарпаття - Ужгорода та Мукачево, а також відносно центру долини, в якій воно знаходиться.
Поселення на території сучасного селища виникло поряд із замком, побудову якого приписують монахам ордену Тамплієрів (Храмовиків). Орден мав володіння у країнах Європи, в тому числі й в Угорщині. Монахи торгували солотвинською сіллю і на шляху від копалень до європейських базарів побудували низку укріплень для оборони торгового шляху та збирання мита, а при потребі і як пункту дислокації невеликих військових гарнізонів. Одним із таких укріплень і стала башта -донжон у Середньому, 12-13 ст. Це єдина споруда Ордену на території сучасної України.
Діяльність тамплієрів в цьому регіоні досить суперечлива тема і багато науковців та дослідників заперечують факт приналежності ордену до побудову замку. Завідувач відділу архітектури Закарпатського краєзнавчого музею Й. Кобаль стверджує, що орден тамплієрів до Середнянського замку не має жодного стосунку. За його словами, монахи жили не у замку, а в монастирі 12ст., від якого на пагорбі біля р. Веля збереглися руїни.
За однією з легенд саме у Середнянському замку тамплієри переховували священний Грааль та значну частину багатств.
Дослідники припускають, що видимі нині руїни вежі є лише частиною фортечного комплексу, а сам замок схований під шаром ґрунту. Площа усього замчища разом з ровами, валами та стінами сягала 3-х гектарів. Замкова споруда була захищена чотирма оборонними лініями. Знайдені на території замку кераміка, скло, прикраси і зброя відносяться до 15-16 ст.
Чотирикутну башту-донжон висотою 20 м, площею 18,6 х 16,5м та з товщиною стін 2,5-3 м було побудовано за прикладом прикордонних римських оборонних веж на Рейні та Дунаї. Такі башти загалом мали хорошу оглядовість та можливість вести круговий обстріл. Триярусна башта мала вхід на рівні другого ярусу, до якого з боку двору вела дерев’яна драбина, яка легко демонтувалась, або спалювалась у разі небезпеки.
дальше можно прочитать тут