Що не кажіть, а листопад - магічний місяць. Тонкі мережива голих гілок дерев, шарудливі текстури сухих трав, довгі стежки між втомленої зеленої трави. До міст і лісів підступає блакитна далечінь, воно вже зовсім ближче і ця блакитність розливається між дерев і будинків, затихає в чагарниках. Холод дихає вже зовсім близько, темрява підходить до кордонів світла впритул. У гілках плутаються червоні ягоди й далекі зорі. Довгі тіні йдуть нашими слідами.
А ми поїхали до Василькова
шукати Змієві вали, розглядати ці борозни які проорав колись Змієм Кирило Кожум’яка.
І хай це нині просто горби, що поросли травою, деревами й чагарником, все одно вражає грандіозність цих земляних споруд.
І хай навколо просто будинки, просто гуси, паркани, діти на гойдалках, просто сірі панельки, бездомні собаки, труби котельні, депресивність маленьких українських міст, все одно приємно думати, що місто тут було ще з незапам'ятних часів, що все це довга-довга традиція жити тут.
А ще в Василькові є красива річка Стугна
Врешті, це була приємна подорож вихідного дня.
А які ви знаєте місця для нетривалої подорожі на один день навколо Києва?