особливе Різдво
З Різдвом Христовим! Христос народився - Славімо Його!
Різдво під час війни - особливе (а те що в країні війна - видно навіть по центру Києва і метро.. дуже багато хлопців у військовому, з рюкзаками і т.і. ..і це тільки те що очевидно)
Вже більше 10 років колядуємо, але продовжувати ніби нічого не сталося - якось мені було не по собі.. поки не придумала ЗНАК, який би показував що це Різдво - особливе.
Виявляється, окрім відомої мені колядки "сумний святий вечір в 46-м році" були і інші так звані "повстанські колядки". Оці їх слова (автор колядки - Михайло Дяченко) проказувала цього року як "віншівки":
На Різдво уранці сніжок пролітає,
Сива мати, мов зозуля, з горя умліває...
Вислухай молитву, Боже щедрий, Боже! -
Хай блаженна зброя ката переможе!
А ці слова вирішила написати на стрічках і прикріпити до Зірки (фарбу по тканині знайшла лише синю в крамничці, довелося "жовтим" контуром писати - а він не призначений до того, так що вийшло не ахті, але прочитати можна :) ):
Просим тя, Ісусе, щодня щогодини
Поможи нам окупантів вигнати з країни!
Моя красуня колядує десятий із своїх 15 років.. :) цього року намагалися вив'язати її буковинсько-гуцульським варіантом)
А цю фотографію я назвала (по аналогії з альбомом старовинних фотографій українців, виданим в музеї Гончара): "Україна і українці. ХХІст., Київське метро" ;)
Колядували на Софіївській площі - фотографій поки не переслали.
Потім спустилися на Майдан, і тут сталася дивовижна Різдвяна історія-зустріч. Ви ж знаєте знамените неповторне тріо "Золоті ключі"? Ніна Матвієнко, Марія Миколайчук, Валентина Ковальська". Так ось, надворі - -15-16С, ми змерзли.. співали з дівчатами "Пустіть до хати колядувати, надворі мороз стояти не мож" з репертуару тріо "Золоті ключі".
..коли це бачу - десь там далеко Валентина Ковальська іде!! почула пісню - підійшла до нас. Ми якраз закінчили, питаю : "пані Валентино, це нічого що ми вашу пісню співаємо?" - "Так я ж і іду на свою пісню" - каже :))
..при тому тактовно промовчала що ми її трохи не зовсім так в другій частині співаємо.. бо у мене немає скачаного аудіо, десь ледь-ледь знайшла раз он-лайн "прослухати", і з пам'яті..
7 січня ми мандрували по добрим людям.. зокрема на Академмістечку, де провідником був легендарний Микола Біляшівський, наш колядницький друг (позивний - Святий Миколай :) ).
Чекаємо його на ст.метро, співаємо (до речі, цього року чи то тому що у нас класичного Міхоноші не було - ні примовок, ні натяків, чи то тому що в людей став нижчий рівень життя - але дуже-дуже рідко якусь 1-2, максимум 5-10 грн. хтось підійде в торбину кине. По вмісту колядницької торби в людних місцях можна робити економічну аналітику :) )
Але найнезвичнішим був день 8 січня.
Завдяки низці повідомлень "від одного до іншого" спочатку волонтерам які допомагають лікарням, дійшли повідомлення що у 11й лікарні на околиці Києва є "атошники", і привезли ще - всього 34, з контузіями і травмами хребта (остеохондрозами і іншим. ..я думаю, таке тягати важке яке вони там носять і тягають..), у яких немає взагалі нічого. Як це було і що вийшло з того "нуля" - цитую :
"Лекарства нужны дорогостоящие, помощи практически нет и ребята вынуждены или покупать за свои деньги или искать себе спонсоров…
Мы проверили. Все оказалось хуже, чем ожидали. В больнице не было даже систем, физраствора и цитрамона….
Бросили клич - Укропы, ХЭЛП!!!
И ЛЮДИ…эту бандеровскую хунту разве можно остановить, если они что-то задумали???!!!
К бойцам сразу поехали Natali KoZina, Наталія Лисиченко, Elya Belyaeva, Svetlana Shevko и навезли ребятам лекарств!!!
А вчера вечером, когда позвонили человек сорок, подтвердить, что будут, стало страшновато…))))) По подсчетам, нас намечалось больше, чем самих пациентов))) Но мы решили - гулять, так гулять!)))
Спасибо Вам, НЕВЕРОЯТНЫЕ люди!
За то, что привезли два огромных пакета таких ОЧЕНЬ нужных дорогостоящих лекарств!!! (и это помимо того, что я принесла целый рюкзак лекарств от Lesya Shokha и Iryna Kulyk).
За потрясающий профессиональный народный коллектив "Зоряниця" отдельное спасибо Марія Поливач!!! Как они пели, колядовали, играли!!! Какие детки пришли в вышиванках прекрасные!!!
За то, что накрыли ТАКОЙ стол!!! Девочки!!! Хозяюшки!!! Это были произведения искусства!!! Стол ЛОМИЛСЯ!!! Запах на этаже стоял такой, что, подозреваю, после нашего ухода туда подтянутся и другие этажи))) (научите так готовить))))
За подарочки, открыточки и пожелания такие чудесные!!! Да, они сейчас не на фронте. Но даже врачи попросили - они все равно ждут такого искреннего внимания!!!
За то, что затарили отделение большущим количеством хозяйственных средств, о которых они просили (стиральные порошки, мыло, салфетки, пенки для бритья, станки и многое другое) питьевой водой, кофе-чаем, носками-трусами и другими полезностями.
Все выше перечисленное отдали в руки бойцам, у них свой склад и они сами там всем распоряжаются.
Но самое большое Вам спасибо за тепло и заботу и МОРЕ позитива, которые вы подарили нашим Воинам!!! За внимание. За то, что Вы такие светлые люди) Они поняли, что не забыты. Что их любят, ими гордятся и о них заботятся!!! Молятся за них. Просто мы не знали, что они там.
Хоть и Храбрые Сердца, но такие застенчивые))) И кокетливые))) Застеснялись девушек, не все вышли к столу, приходилось некоторых тянуть из палат)))
Я в это время общалась с врачами… Если б Вы только знали, КАК они Вас всех благодарили! КАК они радовались лекарствам!!! Реально - выдохнули, что теперь ребят можно долечить без перерывов в лечении из-за нехватки медикаментов. Благодарили, благодарили и благодарили… Заведующий отделением, ЗАМЕЧАТЕЛЬНЫЙ врач, очень хороший человек, Андрей Николаевич, постоянно забегал в кабинет «Вы слышали, как поют?!!!» «Вы видели, сколько всего принесли?!!!» «ЧТО творится-то!!!»)))
Давайте и дальше их проведывать, а? Они же теперь на нас будут надеяться. И ждать. Лекарства - все те же. Ничего нового, потому что диагноз почти у всех одинаковый и пациенты постоянно прибывают, к сожалению(((
Ребята очень дружат с врачами. Знакомы еще с Майдана. Так что у нас есть и контакты врачей и контакты ребят - обращайтесь! Можно им звонить и спрашивать, что из лекарств нужно срочно.
Мы их не бросим, наших Защитников!!!
Да, народ, который за несколько дней может организовать такой праздник - никогда и никто не победит!!! Слава Героям и Народу нашему!"
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1520856514847165&id=100007684936958¬if_t=like_tagged
В фотографіях це було так:
лікарі героїчно заплющували очі на порушення норм відвідування лікарні в кожухах )) )
Народу було більше ніж пацієнтів :)) (частина з який не вийшла з палат. хтось соромився, хтось не виносив шуму через контузії.. )
Самих атошників не фотографували майже.. сказали що один - розвідник, і скоро повертається назад. ну і взагалі..
Скромний козак що не зважаючи на височенний зріст і на цьому фото примудрився сховатися - після нічної зміни, працює на Водоканалі. Носив нам важкі сумки з їстівними подарунками для бійців (цього року у нас все навпаки ) і чекав у холі всіх поверхів всіх лікарень.
А їх було дві. Бо зразу після цієї лікарні ми поїхати в Ірпінь, в госпіталь, який знаходиться на території військової частини, до речі. Там КПП такий сурйозний..
Він фактично в лісі.. а там така вологість+мороз - Боже мій Боже, ЯК там наші хлопці на фронті в такий мороз..
Добралися до волонтерського постійно-діючого пункту: там в маленькій кімнатці склад, на який приходять бійці за всім необхідним: комусь взуття (бо їдальня в іншому корпусі, а їх привозять в берцях, а їх довго і незручно шнурувати..), комусь миючі засоби, "печеньки", консервації, рукавиці, медикаменти, в коридорі - маленька бібліотечка і фільмотека.. ВСЕ що треба.
..а які подяки від бійців на стінах.. такі щирі і гарні слова.. вони їх варті. і підписи: батальйон Айдар, така-то частина, такий-то батальйон..
Наша провідниця - невтомна, і де енергія береться.. провела нас по 7ми із 9ти поверхів, деколи просила підійти з двох палат в одну.. Госпіталь дуже чистий, ремонт непоганий в кімнатах.. меблі, килимки старенькі, звичайно, але все дуже доглянуте, охайне, повітря свіже, медсестри чепурненькі.
Чоловічий склад гурту або працював цей день, або сказав що не піде бо краще щоб до чоловіків ішли дівчата а не чоловіки.. Тому єдиний наш чоловік (той який із нічної зміни) помагав носити тяжкі сумки з подарунками. Замість цукерок я склала 30 кульочків з таким вмістом: пів житної хлібинки (порізаної), цибулина і дві часничинки в кульочку, брусочок сала посипаного перцем, в фользі куряче запечене стегенце (10шт. запекла кума - дякую їй!, 12 вранці купила і запекла я) або биточок свиний (вночі напередодні посмажила мама - дякую їх теж!, бо я просто фізично не встигала), серветки). Ще 10 пиріжків із смородиною (своя пекарня Сільпо в сусідньому мікрорайоні, дууже смачні - як домашні), 10 пар шкарпеток і "Пригоди Шерлока Холмса" українською для одного хлопця молодого в травматології, у якого 8 січня в той день якраз був день народження.
Тому так сталося що віншувальником і привітальником на цей раз була я..
шалена напруга і відповідальність. (ура, схудла на півтора кілограми за добу)) )
Щоб за кілька хвилин відкрити своїм серцем їх серця - потрібно було бути максимально відкритим і щирим, і знайти такі слова і побажання, так захопити своїм "енергетичним потоком" - щоб зцілили хоч на мить душу і вселили віру і силу, трохи "розтормошили".. бо як сказала одна жіночка "їх тіла тут, але вони всі ще там". Намагалися співати коротенько - щоб не потомити, шукала можливості якось пожартувати - наскільки вдавалося..
"Чи спите, чи чуєте, чи вдома ночуєте, чи колядувати?!..
На стінах палат госпіталя - дитячі малюнки, прапори з пам'ятними написами, інконки...
Що мене "вбило" найбільше - то це два моменти.. один - це коли колядували двом хлопцям в хірургії.. обоє лежачі, дуже тяжкі, очевидно, не сказали ні слова - але такі гарні.. один - з вусами і "оселедцем", молодий, чорнявий, настільки красиве обличчя - як з малюнку.. не тоді, а аж тепер можу позволити собі заплакати - так шкода цей направду ЦВІТ і нації, і чоловіків.
Я шукала фото в інтернеті хоч приблизне.. немає. Навіть не молодий Миколайчук. ..для мене це якесь знакове обличчя всього українського козацтва сучасності.. і стражденної долі українців (як не крути - але так воно і є, хоч би як не критикували "от, ті українці постійно плачуть")
А другий момент.. наша провідниця-волонтерка - спритна як моторчик.. перед виходом з волонтерського центру в корпус сказала: так, треба захопити дві пари шнурків.. там один боєць виписується і їде назад в АТО, то просив.
..мене ті "дві пари шнурків" потрясли більше ніж якби вона йому несла гранатомет..
..а ще один хлопчинка її допомагав носити йогурти (уявляєте, вони їм "Активію" привозять ящиками.. це супер, бо після антибіотиків відновити флору дуже важливо), натягався, вона його питає: "що б ти хотів?" Він - та нічого не треба, та ну.. а потім таки сказав: так би хотілося смаженої картоплі.. і курочку запечену". І уявіть, вона йому привезла (з Києва, маршруткою, 9грн. в один кінець) смаженої картоплі і запеченої курочки в фользі.. яка так пахнула що волонтерки (які самі весь день моталися так що нічого не їли, розносячи кутю і гостинці) сміялися що це тортури.
..а потім, каже, приходив і казав "я вам так вдячний".
.. каже що до них дуже рідко хтось із рідних приїжджає, і незрозуміло чому так. Один чоловік 54 роки, просив сина приїхати - так той каже що грошей немає, діти малі, він не може.. інші не зізнаються рідним, кажуть що "тренують на базі в Кіровограді" а самі по 4 місяці в госпіталі..
Волонтери (російськомовні в основному, до речі) просто потрясли мене своєю організованістю і відданістю.. висловила свої почуття і захоплення тій моїй тепер знайомій, яка була нашим провідником, а вона каже: "вони всі мені як діти. тільки великі".
Ще раз переконуюся: в цьому світі є плюс-мінус безмежність.. у всьому, і в людях теж.
p.s. брат однієї з медсестер був а АТО, зараз - в центральному госпіталі зі страшними обмороженнями ніг.. дуже важкий стан, познімали всю шкіру..(( то він її казав що якби не волонтери, то..
p.p.s. каже - привезли сьогодні кіборга... високий, гарний, всі дівчата бігали "подивитися на кіборга".. а хлопці з інших палат ревнують: "як, та ми ж - розвідка, без нас же нікуди!! які там кіборги, а як же ми?!" :))
Різдво під час війни - особливе (а те що в країні війна - видно навіть по центру Києва і метро.. дуже багато хлопців у військовому, з рюкзаками і т.і. ..і це тільки те що очевидно)
Вже більше 10 років колядуємо, але продовжувати ніби нічого не сталося - якось мені було не по собі.. поки не придумала ЗНАК, який би показував що це Різдво - особливе.
Виявляється, окрім відомої мені колядки "сумний святий вечір в 46-м році" були і інші так звані "повстанські колядки". Оці їх слова (автор колядки - Михайло Дяченко) проказувала цього року як "віншівки":
На Різдво уранці сніжок пролітає,
Сива мати, мов зозуля, з горя умліває...
Вислухай молитву, Боже щедрий, Боже! -
Хай блаженна зброя ката переможе!
А ці слова вирішила написати на стрічках і прикріпити до Зірки (фарбу по тканині знайшла лише синю в крамничці, довелося "жовтим" контуром писати - а він не призначений до того, так що вийшло не ахті, але прочитати можна :) ):
Просим тя, Ісусе, щодня щогодини
Поможи нам окупантів вигнати з країни!
Моя красуня колядує десятий із своїх 15 років.. :) цього року намагалися вив'язати її буковинсько-гуцульським варіантом)
А цю фотографію я назвала (по аналогії з альбомом старовинних фотографій українців, виданим в музеї Гончара): "Україна і українці. ХХІст., Київське метро" ;)
Колядували на Софіївській площі - фотографій поки не переслали.
Потім спустилися на Майдан, і тут сталася дивовижна Різдвяна історія-зустріч. Ви ж знаєте знамените неповторне тріо "Золоті ключі"? Ніна Матвієнко, Марія Миколайчук, Валентина Ковальська". Так ось, надворі - -15-16С, ми змерзли.. співали з дівчатами "Пустіть до хати колядувати, надворі мороз стояти не мож" з репертуару тріо "Золоті ключі".
..коли це бачу - десь там далеко Валентина Ковальська іде!! почула пісню - підійшла до нас. Ми якраз закінчили, питаю : "пані Валентино, це нічого що ми вашу пісню співаємо?" - "Так я ж і іду на свою пісню" - каже :))
..при тому тактовно промовчала що ми її трохи не зовсім так в другій частині співаємо.. бо у мене немає скачаного аудіо, десь ледь-ледь знайшла раз он-лайн "прослухати", і з пам'яті..
7 січня ми мандрували по добрим людям.. зокрема на Академмістечку, де провідником був легендарний Микола Біляшівський, наш колядницький друг (позивний - Святий Миколай :) ).
Чекаємо його на ст.метро, співаємо (до речі, цього року чи то тому що у нас класичного Міхоноші не було - ні примовок, ні натяків, чи то тому що в людей став нижчий рівень життя - але дуже-дуже рідко якусь 1-2, максимум 5-10 грн. хтось підійде в торбину кине. По вмісту колядницької торби в людних місцях можна робити економічну аналітику :) )
Але найнезвичнішим був день 8 січня.
Завдяки низці повідомлень "від одного до іншого" спочатку волонтерам які допомагають лікарням, дійшли повідомлення що у 11й лікарні на околиці Києва є "атошники", і привезли ще - всього 34, з контузіями і травмами хребта (остеохондрозами і іншим. ..я думаю, таке тягати важке яке вони там носять і тягають..), у яких немає взагалі нічого. Як це було і що вийшло з того "нуля" - цитую :
"Лекарства нужны дорогостоящие, помощи практически нет и ребята вынуждены или покупать за свои деньги или искать себе спонсоров…
Мы проверили. Все оказалось хуже, чем ожидали. В больнице не было даже систем, физраствора и цитрамона….
Бросили клич - Укропы, ХЭЛП!!!
И ЛЮДИ…эту бандеровскую хунту разве можно остановить, если они что-то задумали???!!!
К бойцам сразу поехали Natali KoZina, Наталія Лисиченко, Elya Belyaeva, Svetlana Shevko и навезли ребятам лекарств!!!
А вчера вечером, когда позвонили человек сорок, подтвердить, что будут, стало страшновато…))))) По подсчетам, нас намечалось больше, чем самих пациентов))) Но мы решили - гулять, так гулять!)))
Спасибо Вам, НЕВЕРОЯТНЫЕ люди!
За то, что привезли два огромных пакета таких ОЧЕНЬ нужных дорогостоящих лекарств!!! (и это помимо того, что я принесла целый рюкзак лекарств от Lesya Shokha и Iryna Kulyk).
За потрясающий профессиональный народный коллектив "Зоряниця" отдельное спасибо Марія Поливач!!! Как они пели, колядовали, играли!!! Какие детки пришли в вышиванках прекрасные!!!
За то, что накрыли ТАКОЙ стол!!! Девочки!!! Хозяюшки!!! Это были произведения искусства!!! Стол ЛОМИЛСЯ!!! Запах на этаже стоял такой, что, подозреваю, после нашего ухода туда подтянутся и другие этажи))) (научите так готовить))))
За подарочки, открыточки и пожелания такие чудесные!!! Да, они сейчас не на фронте. Но даже врачи попросили - они все равно ждут такого искреннего внимания!!!
За то, что затарили отделение большущим количеством хозяйственных средств, о которых они просили (стиральные порошки, мыло, салфетки, пенки для бритья, станки и многое другое) питьевой водой, кофе-чаем, носками-трусами и другими полезностями.
Все выше перечисленное отдали в руки бойцам, у них свой склад и они сами там всем распоряжаются.
Но самое большое Вам спасибо за тепло и заботу и МОРЕ позитива, которые вы подарили нашим Воинам!!! За внимание. За то, что Вы такие светлые люди) Они поняли, что не забыты. Что их любят, ими гордятся и о них заботятся!!! Молятся за них. Просто мы не знали, что они там.
Хоть и Храбрые Сердца, но такие застенчивые))) И кокетливые))) Застеснялись девушек, не все вышли к столу, приходилось некоторых тянуть из палат)))
Я в это время общалась с врачами… Если б Вы только знали, КАК они Вас всех благодарили! КАК они радовались лекарствам!!! Реально - выдохнули, что теперь ребят можно долечить без перерывов в лечении из-за нехватки медикаментов. Благодарили, благодарили и благодарили… Заведующий отделением, ЗАМЕЧАТЕЛЬНЫЙ врач, очень хороший человек, Андрей Николаевич, постоянно забегал в кабинет «Вы слышали, как поют?!!!» «Вы видели, сколько всего принесли?!!!» «ЧТО творится-то!!!»)))
Давайте и дальше их проведывать, а? Они же теперь на нас будут надеяться. И ждать. Лекарства - все те же. Ничего нового, потому что диагноз почти у всех одинаковый и пациенты постоянно прибывают, к сожалению(((
Ребята очень дружат с врачами. Знакомы еще с Майдана. Так что у нас есть и контакты врачей и контакты ребят - обращайтесь! Можно им звонить и спрашивать, что из лекарств нужно срочно.
Мы их не бросим, наших Защитников!!!
Да, народ, который за несколько дней может организовать такой праздник - никогда и никто не победит!!! Слава Героям и Народу нашему!"
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1520856514847165&id=100007684936958¬if_t=like_tagged
В фотографіях це було так:
лікарі героїчно заплющували очі на порушення норм відвідування лікарні в кожухах )) )
Народу було більше ніж пацієнтів :)) (частина з який не вийшла з палат. хтось соромився, хтось не виносив шуму через контузії.. )
Самих атошників не фотографували майже.. сказали що один - розвідник, і скоро повертається назад. ну і взагалі..
Скромний козак що не зважаючи на височенний зріст і на цьому фото примудрився сховатися - після нічної зміни, працює на Водоканалі. Носив нам важкі сумки з їстівними подарунками для бійців (цього року у нас все навпаки ) і чекав у холі всіх поверхів всіх лікарень.
А їх було дві. Бо зразу після цієї лікарні ми поїхати в Ірпінь, в госпіталь, який знаходиться на території військової частини, до речі. Там КПП такий сурйозний..
Він фактично в лісі.. а там така вологість+мороз - Боже мій Боже, ЯК там наші хлопці на фронті в такий мороз..
Добралися до волонтерського постійно-діючого пункту: там в маленькій кімнатці склад, на який приходять бійці за всім необхідним: комусь взуття (бо їдальня в іншому корпусі, а їх привозять в берцях, а їх довго і незручно шнурувати..), комусь миючі засоби, "печеньки", консервації, рукавиці, медикаменти, в коридорі - маленька бібліотечка і фільмотека.. ВСЕ що треба.
..а які подяки від бійців на стінах.. такі щирі і гарні слова.. вони їх варті. і підписи: батальйон Айдар, така-то частина, такий-то батальйон..
Наша провідниця - невтомна, і де енергія береться.. провела нас по 7ми із 9ти поверхів, деколи просила підійти з двох палат в одну.. Госпіталь дуже чистий, ремонт непоганий в кімнатах.. меблі, килимки старенькі, звичайно, але все дуже доглянуте, охайне, повітря свіже, медсестри чепурненькі.
Чоловічий склад гурту або працював цей день, або сказав що не піде бо краще щоб до чоловіків ішли дівчата а не чоловіки.. Тому єдиний наш чоловік (той який із нічної зміни) помагав носити тяжкі сумки з подарунками. Замість цукерок я склала 30 кульочків з таким вмістом: пів житної хлібинки (порізаної), цибулина і дві часничинки в кульочку, брусочок сала посипаного перцем, в фользі куряче запечене стегенце (10шт. запекла кума - дякую їй!, 12 вранці купила і запекла я) або биточок свиний (вночі напередодні посмажила мама - дякую їх теж!, бо я просто фізично не встигала), серветки). Ще 10 пиріжків із смородиною (своя пекарня Сільпо в сусідньому мікрорайоні, дууже смачні - як домашні), 10 пар шкарпеток і "Пригоди Шерлока Холмса" українською для одного хлопця молодого в травматології, у якого 8 січня в той день якраз був день народження.
Тому так сталося що віншувальником і привітальником на цей раз була я..
шалена напруга і відповідальність. (ура, схудла на півтора кілограми за добу)) )
Щоб за кілька хвилин відкрити своїм серцем їх серця - потрібно було бути максимально відкритим і щирим, і знайти такі слова і побажання, так захопити своїм "енергетичним потоком" - щоб зцілили хоч на мить душу і вселили віру і силу, трохи "розтормошили".. бо як сказала одна жіночка "їх тіла тут, але вони всі ще там". Намагалися співати коротенько - щоб не потомити, шукала можливості якось пожартувати - наскільки вдавалося..
"Чи спите, чи чуєте, чи вдома ночуєте, чи колядувати?!..
На стінах палат госпіталя - дитячі малюнки, прапори з пам'ятними написами, інконки...
Що мене "вбило" найбільше - то це два моменти.. один - це коли колядували двом хлопцям в хірургії.. обоє лежачі, дуже тяжкі, очевидно, не сказали ні слова - але такі гарні.. один - з вусами і "оселедцем", молодий, чорнявий, настільки красиве обличчя - як з малюнку.. не тоді, а аж тепер можу позволити собі заплакати - так шкода цей направду ЦВІТ і нації, і чоловіків.
Я шукала фото в інтернеті хоч приблизне.. немає. Навіть не молодий Миколайчук. ..для мене це якесь знакове обличчя всього українського козацтва сучасності.. і стражденної долі українців (як не крути - але так воно і є, хоч би як не критикували "от, ті українці постійно плачуть")
А другий момент.. наша провідниця-волонтерка - спритна як моторчик.. перед виходом з волонтерського центру в корпус сказала: так, треба захопити дві пари шнурків.. там один боєць виписується і їде назад в АТО, то просив.
..мене ті "дві пари шнурків" потрясли більше ніж якби вона йому несла гранатомет..
..а ще один хлопчинка її допомагав носити йогурти (уявляєте, вони їм "Активію" привозять ящиками.. це супер, бо після антибіотиків відновити флору дуже важливо), натягався, вона його питає: "що б ти хотів?" Він - та нічого не треба, та ну.. а потім таки сказав: так би хотілося смаженої картоплі.. і курочку запечену". І уявіть, вона йому привезла (з Києва, маршруткою, 9грн. в один кінець) смаженої картоплі і запеченої курочки в фользі.. яка так пахнула що волонтерки (які самі весь день моталися так що нічого не їли, розносячи кутю і гостинці) сміялися що це тортури.
..а потім, каже, приходив і казав "я вам так вдячний".
.. каже що до них дуже рідко хтось із рідних приїжджає, і незрозуміло чому так. Один чоловік 54 роки, просив сина приїхати - так той каже що грошей немає, діти малі, він не може.. інші не зізнаються рідним, кажуть що "тренують на базі в Кіровограді" а самі по 4 місяці в госпіталі..
Волонтери (російськомовні в основному, до речі) просто потрясли мене своєю організованістю і відданістю.. висловила свої почуття і захоплення тій моїй тепер знайомій, яка була нашим провідником, а вона каже: "вони всі мені як діти. тільки великі".
Ще раз переконуюся: в цьому світі є плюс-мінус безмежність.. у всьому, і в людях теж.
p.s. брат однієї з медсестер був а АТО, зараз - в центральному госпіталі зі страшними обмороженнями ніг.. дуже важкий стан, познімали всю шкіру..(( то він її казав що якби не волонтери, то..
p.p.s. каже - привезли сьогодні кіборга... високий, гарний, всі дівчата бігали "подивитися на кіборга".. а хлопці з інших палат ревнують: "як, та ми ж - розвідка, без нас же нікуди!! які там кіборги, а як же ми?!" :))