війна і психологічні драми людських доль
Ця війна "малює" такі "сюжети" що можна було би писати романи і сценарії драм на зламі психологічних ситуацій..
Сьогодні їхала на зустріч присвячену етнографічній спадщині Олени Пчілки (дівчата на ініціативі і власною працею такі відшили зразки вишивок волинських з альбомів Пчілки, такі сучасні дитячі речі з ручною вишивкою показали, і майстер-клас провели, безкоштовний, і чай, і кава, і пироги-цукерки-тортики, і гості цікаві були, дуже тепла жива зустріч, може будуть фотографії - покажу пізніше). Я завжди їжджу у строях прямо з дому, тому буває люди дорогою увагу звертають.
Стою на платформі метро, чекаю потяг, коли жіночка підійшла спитати що це сьогодні за захід чи концерт чи що воно.. виявилося, вчителька з сусідньої школи, дуже мила приємна жіночка родом з Липовецького району Вінничини. На одній із станцій зайшло дві мрачні лицем жінки під 60 з хоругвами і рубаха-парєнь з якимсь старовинним ліхтарем, посідали з "посконними ліцами".
-о, знов ходу російськомовних московського патріархату будуть робити біля Лаври - сказала моя подорожня.. і розповіла що в її порожню після смерті батьків хату в селі попросився чи "напросився" (жалівся що нема де) жити місцевий батюшка. Її то було вигідно щоб за хатою хтось доглянув, щоб не пустувала. ..в результаті хату він "довів до такого стану що..", та ще й надодачу по телефону перевиховував мою співрозмовницю що вона "ходить у розкольнічью церкву - українського патріархату"..
а тоді розповіла що в селі у сусідки забрали сина в армію, мобілізували, відправли на навчання "кудись під Львовом" (Яворівський полігон?..). 39 років, спокійний, непитущий. І каже що там на тих навчаннях мобілізовані на картку платню отримують, а їм чи то місцеві чи то невідомо звідки привозять алкоголь, наркотики в необмежених кількостях - і п'ють там дуже сильно. це так з розповіді сина тієї жінки, який і сам там почав пити. Потім телефонує командир до мами і питає чи не приходив він додому, бо вже три дні як втік.. Жінка каже що ні, бо так і було. Коли це хтось в селі питає чи вже вернувся ваш Юра бо бачили там десь.. - не може бути, каже жінка. Почала шукати по селі - знайшла в покинутій хаті, сидів при свічці. Він її "покаявся" і сказав що краще сяде в тюрму але назад не повернеться. - Та й як.. 9-10 років сидіти в тюрмі?.. - казала жінка. Зателефонувала командиру, розказала, той сказав що якщо завтра повернеться назад - не буде піднімати нічого офіційно. (але хоч розповіла йому що там робиться з випиванням? - спитала я, - так, розказала - каже оповідачка). Жінка напекла курей-гусей і повезла сина на вокзал, хотіла з ним туди їхати, але квитків не було. аж там всіх впрошувала на колінах.. (каже що посивіла та мати через те все) в результаті поїхав він сам, а жінка попросила командира його зустріти. Зустрів. Три дні пробув той її син там.. і знову напився і втік.
"Краще б його там в АТО застрелили чим такий позор терпіти" - сказала його мати...
.....
а ще інша драма у самої оповідачки. її сестра (якщо я не помиляюся, рідна!!) вже 20 років живе в Керчі. За весь цей час жодного разу не приїхала, навіть на могили батьків, "на гробки" ..То каже що вимушена була перестати з нею спілкуватися телефоном, бо постійно "там у вас одни бандеровцы" і заклики і питання - звідки вона родом, і що хоч би приїхала в село на могили батьків - нічого не змінили..
...отакі драматичні "сюжети" людських стосунків і ситуацій.. і це лише одна випадкова співрозмовниця..
Сьогодні їхала на зустріч присвячену етнографічній спадщині Олени Пчілки (дівчата на ініціативі і власною працею такі відшили зразки вишивок волинських з альбомів Пчілки, такі сучасні дитячі речі з ручною вишивкою показали, і майстер-клас провели, безкоштовний, і чай, і кава, і пироги-цукерки-тортики, і гості цікаві були, дуже тепла жива зустріч, може будуть фотографії - покажу пізніше). Я завжди їжджу у строях прямо з дому, тому буває люди дорогою увагу звертають.
Стою на платформі метро, чекаю потяг, коли жіночка підійшла спитати що це сьогодні за захід чи концерт чи що воно.. виявилося, вчителька з сусідньої школи, дуже мила приємна жіночка родом з Липовецького району Вінничини. На одній із станцій зайшло дві мрачні лицем жінки під 60 з хоругвами і рубаха-парєнь з якимсь старовинним ліхтарем, посідали з "посконними ліцами".
-о, знов ходу російськомовних московського патріархату будуть робити біля Лаври - сказала моя подорожня.. і розповіла що в її порожню після смерті батьків хату в селі попросився чи "напросився" (жалівся що нема де) жити місцевий батюшка. Її то було вигідно щоб за хатою хтось доглянув, щоб не пустувала. ..в результаті хату він "довів до такого стану що..", та ще й надодачу по телефону перевиховував мою співрозмовницю що вона "ходить у розкольнічью церкву - українського патріархату"..
а тоді розповіла що в селі у сусідки забрали сина в армію, мобілізували, відправли на навчання "кудись під Львовом" (Яворівський полігон?..). 39 років, спокійний, непитущий. І каже що там на тих навчаннях мобілізовані на картку платню отримують, а їм чи то місцеві чи то невідомо звідки привозять алкоголь, наркотики в необмежених кількостях - і п'ють там дуже сильно. це так з розповіді сина тієї жінки, який і сам там почав пити. Потім телефонує командир до мами і питає чи не приходив він додому, бо вже три дні як втік.. Жінка каже що ні, бо так і було. Коли це хтось в селі питає чи вже вернувся ваш Юра бо бачили там десь.. - не може бути, каже жінка. Почала шукати по селі - знайшла в покинутій хаті, сидів при свічці. Він її "покаявся" і сказав що краще сяде в тюрму але назад не повернеться. - Та й як.. 9-10 років сидіти в тюрмі?.. - казала жінка. Зателефонувала командиру, розказала, той сказав що якщо завтра повернеться назад - не буде піднімати нічого офіційно. (але хоч розповіла йому що там робиться з випиванням? - спитала я, - так, розказала - каже оповідачка). Жінка напекла курей-гусей і повезла сина на вокзал, хотіла з ним туди їхати, але квитків не було. аж там всіх впрошувала на колінах.. (каже що посивіла та мати через те все) в результаті поїхав він сам, а жінка попросила командира його зустріти. Зустрів. Три дні пробув той її син там.. і знову напився і втік.
"Краще б його там в АТО застрелили чим такий позор терпіти" - сказала його мати...
.....
а ще інша драма у самої оповідачки. її сестра (якщо я не помиляюся, рідна!!) вже 20 років живе в Керчі. За весь цей час жодного разу не приїхала, навіть на могили батьків, "на гробки" ..То каже що вимушена була перестати з нею спілкуватися телефоном, бо постійно "там у вас одни бандеровцы" і заклики і питання - звідки вона родом, і що хоч би приїхала в село на могили батьків - нічого не змінили..
...отакі драматичні "сюжети" людських стосунків і ситуацій.. і це лише одна випадкова співрозмовниця..