ціна життя
Масштаби "золотої лихоманки" по-більшовицьки відповідали "графікам" геноциду: якщо в 1931 році через систему торгзіну до казни надійшло 6 млн., у 1932 р. - близько 50 млн., то у 1933 р. - 107 млн. валютних карбованців. З них 75,2% становили дорогоцінні метали - золото, срібло, платина. Так званий "золотобрухт" становив 38%, монети царського карбування -18% від загальної суми валютних надходжень.
Якщо в 1932 році торгзін УСРР "заготовив" 21 тонну золота (26,8 млн. крб.) та 18,5 тонн срібла (0,3 млн. крб.) від населення, то у 1933 р. - 44,9 тонн золота (58 млн. крб.) і 1420,5 тонну срібла (22,9 млн. крб.).
http://www.pravda.com.ua/articles/2007/01/5/3193641/
Я ще встигла розпитати свою бабусю, 1915р.н. у 1992 році влітку про колективізацію і голод, правда вона не могла згадати скільки її тоді було років і в якому це було році.. тому я так і не знаю чи у 1924му чи у 1932му.
Можливо і 1924-25й, тому що її батька заслали на 8 років і він будував Біломоро-Балтійський канал, сплавляв ліс і відповідав за коней (тому і вижив, бо міг зварити жменю вівса, але не всім пощастило і загинуло там багато)
"После окончания строительства 4 августа 1933 года освобождены 12 484 заключённых, сокращены сроки для 59 516 заключённых" -пише Вікіпедія. Бабуся казала що її батько повернувся через 8 років. 33-8=1925 рік.
Можливо так. А можливо і забрали у 1932, а повернувся перед війною.. зараз вже не з'ясуєш, бабусі вже немає 20 років на світі.
Вона розповідала що комнезамівці забрали з хати і комори, і звідусіль все що тільки було (вже після того як забрали батька у табори), почепили на хаті замок і їх четверо дітей з мамою залишилися в чому були надворі. Що забрали геть усе - до діжечки із борщем, до подушок і інших побутових речей. Що все добро звозили на підводах і складали біля школи (та школа і досі стоїть.. кіно можна знімати, майже все так і лишилося), то вона побігла, стягла із воза їхню подушку і бігом побігла назад. Що в тій порожній хаті без їжі вони до весни з мамою опухли вже, десь був у торбинці горох то вони його посіяли (не з'їли ж, хоч який голод, тримали на посів.. ) і їли молоденькі листочки. Що вижили тільки завдяки тому, що в садку були закопані гроші (монети) і хустки, і мама їх продавала і міняла на їжу.
(А ще були і борщі із лободи, і перепічки із чого завгодно.. післявоєнний голод пам'ятає навіть мій батько. Тоді пекли "бабку" із перегнилої картоплі що випадково перезимувала на городі бо не викопали.. дітям вона "була така добра", що через багато років старший син, мій дядько, попросив маму спекти ще таку.. "Синку, ти її їсти не будеш"- казала, але він хотів.. вибирала ще таку, більш-менш, а та бабка була така що дорослий син до рота не міг піднести. Який же був той голод, що таке було за ласощі..)
Стало легше тільки після того як брати пішли в колгосп.. але щоб їх прийняли, треба було ще зректися батьків у районній газеті. "А я не зреклася" - з якоюсь подобою гордості в інтонації казала бабуся.. для ТИХ людей, які до батьків зверталися на "Ви", зректися прилюдно батьків - яке це було... вишукане приниження і знущання.
Разом із винищеним найроботящішим і кращим селянством, майбутнім населенням України, було виметене і матеріальне багатство людей, стільки тон золота і срібла відібрано за мізерні гроші які міняли на борошно і їжу.. десь там у тому золоті і монети моїх прадіда і прабаби, завдяки яким і я народилася і живу.
Плачу і поминаю всіх наших стражденних рідних і всіх українців, які померли в той страшний час страшною смертю або вижили у той страшний час.
Світла пам'ять.