Пісня про вдову
В іудеїв вдів чекало підпорядкування левірату, в Індії вдова поставала перед вибором смерті через обряд саті, або життя яке було приблизно такою ж мукою, лише розтягненою у часі (вдова виконувала найважчу роботу в домі де жила, не мала права їсти за одним столом з іншими, розмовляти з родичами, словом, вважалася "нечистою" ), ще у неї був варіант левірату (якщо брат чоловіка захоче взяти з нею шлюб).
В багатьох культурах жінка-вдова не мала права наслідування власності чоловіка, у Новій Гвінеї найперше підозрювалася у чаклунстві (і мала самогубством довести зворотнє).. це міг би бути довгий і печальний перелік, майже у всіх народів вдовам жилося (або не жилося взагалі) тяжко.
Вчені-дослідники, якщо коротко, виводять всі ці речі, в основному, від майнового і матеріального чинника: годувати роду чоловіка велику кількість утриманців було невигідно, та і роду жінки теж.
Що стосується майнових прав українських вдів, то це цікаво було б знати.. наразі не заглиблююся, у А.Кримського бачила свідчення селянина (кінець ХІХ, початок ХХст.), правда, малозрозумілі в другій частині через пряму мову:
В українських музеях архітектури і побуту просто неба мене колись дивувало чому хата вдови була самою бідною.. адже колишня жінка-селянка так багато сама всього робить: пряде полотно, порає худобу, пече, варить, миє, пере, поле городину, жне пшеницю.. і лише пізніше, коли збагнула роль хліба, зернових, у виживанні давніх українців, зрозуміла основну причину. Хліб. Щоб виорати, заволочити, посіяти, зібрати - одних жіночих рук не вистачить.. потрібна фізична сила, запряжені воли, важкі металеві чи дерев'яні плуги і т.і. А на одній картоплі теж не прохарчуєшся (та й скільки там століть та картопля у нас є, порівняно недавно). А ще перепошити хату (батько каже що процес заміни солом'яного покриття даху на нове називали "пошивати хату"), залагодити повітки та все інше..
Ще у 2010му році записала пісню про вдову у "своїх бабусь": " А всі гори зеленіють, де багачі жито сіють, а одная гора чорна, де сіяла бідна вдова.." Чому чорна - бо всі вже посіяли і посіяне зійшло, а вдова, вочевидь, і досі не може дати ради: зорати, бороною заволочити..
Агатангел Кримський подає таку пряму мову селянина у його чудовезній книзі яку всім рекомендую "Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалекторогічного", що мала бути виданою у 1930му, але так тоді і не побачила світ. Можете судити про те як непросто було жінці самотужки це все господарство освоїти і фізично подужати. Заодно повтішайтеся розкішною технічною українською мовою, яка могла би від того рівня дотепер зберегтися і розвинутися значно краще, якби.. не ряд причин.. :
Судячи з тексту пісні, вдова просить захисту у свого роду - у брата.
Брат, до речі, у весільній обрядовості виступає опікуном і захисником дівчини, саме його вона просить розплести її косу, саме йому часто віддають викуп. Очевидно, після смерті чоловіка жінка ніби повертається до свого опікуна, просить у нього захисту (чому не до батька, не знаю.. є вчені які досліджують ці всі складні матріархальні і патріархальні роди і стосунки між родами).
Брат відказує "Коли в тебе діток стілько.." - вже не кажучи про харчування, самі хати були невеликих розмірів, що брата не виправдовує, звичайно, але ситуації були складні для всіх. Вдові було "горе жити біля роду", як і дітям-сиротам.. тим не менш, її хоча б не штовхали до самогубства.
Отже, пісня про вдову, Хмельниччина:
В багатьох культурах жінка-вдова не мала права наслідування власності чоловіка, у Новій Гвінеї найперше підозрювалася у чаклунстві (і мала самогубством довести зворотнє).. це міг би бути довгий і печальний перелік, майже у всіх народів вдовам жилося (або не жилося взагалі) тяжко.
Вчені-дослідники, якщо коротко, виводять всі ці речі, в основному, від майнового і матеріального чинника: годувати роду чоловіка велику кількість утриманців було невигідно, та і роду жінки теж.
Що стосується майнових прав українських вдів, то це цікаво було б знати.. наразі не заглиблююся, у А.Кримського бачила свідчення селянина (кінець ХІХ, початок ХХст.), правда, малозрозумілі в другій частині через пряму мову:
В українських музеях архітектури і побуту просто неба мене колись дивувало чому хата вдови була самою бідною.. адже колишня жінка-селянка так багато сама всього робить: пряде полотно, порає худобу, пече, варить, миє, пере, поле городину, жне пшеницю.. і лише пізніше, коли збагнула роль хліба, зернових, у виживанні давніх українців, зрозуміла основну причину. Хліб. Щоб виорати, заволочити, посіяти, зібрати - одних жіночих рук не вистачить.. потрібна фізична сила, запряжені воли, важкі металеві чи дерев'яні плуги і т.і. А на одній картоплі теж не прохарчуєшся (та й скільки там століть та картопля у нас є, порівняно недавно). А ще перепошити хату (батько каже що процес заміни солом'яного покриття даху на нове називали "пошивати хату"), залагодити повітки та все інше..
Ще у 2010му році записала пісню про вдову у "своїх бабусь": " А всі гори зеленіють, де багачі жито сіють, а одная гора чорна, де сіяла бідна вдова.." Чому чорна - бо всі вже посіяли і посіяне зійшло, а вдова, вочевидь, і досі не може дати ради: зорати, бороною заволочити..
Агатангел Кримський подає таку пряму мову селянина у його чудовезній книзі яку всім рекомендую "Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалекторогічного", що мала бути виданою у 1930му, але так тоді і не побачила світ. Можете судити про те як непросто було жінці самотужки це все господарство освоїти і фізично подужати. Заодно повтішайтеся розкішною технічною українською мовою, яка могла би від того рівня дотепер зберегтися і розвинутися значно краще, якби.. не ряд причин.. :
Судячи з тексту пісні, вдова просить захисту у свого роду - у брата.
Брат, до речі, у весільній обрядовості виступає опікуном і захисником дівчини, саме його вона просить розплести її косу, саме йому часто віддають викуп. Очевидно, після смерті чоловіка жінка ніби повертається до свого опікуна, просить у нього захисту (чому не до батька, не знаю.. є вчені які досліджують ці всі складні матріархальні і патріархальні роди і стосунки між родами).
Брат відказує "Коли в тебе діток стілько.." - вже не кажучи про харчування, самі хати були невеликих розмірів, що брата не виправдовує, звичайно, але ситуації були складні для всіх. Вдові було "горе жити біля роду", як і дітям-сиротам.. тим не менш, її хоча б не штовхали до самогубства.
Отже, пісня про вдову, Хмельниччина:
Click to view