предки і попередні покоління
947 записів у журналі - пише мій профіль, і більше 15 тисяч коментарів написано мною по всьому жж.. я розумію що то більше ніж за 6 років, але все одно, боже мій, невже я настільки балакуча.. :)
Так от, практично у жодному з цих 15000 дописів немає нетерпимості до того що у різних людей - різні віросповідання. І це не тому що я так пишу, а тому що так і є.
Але сьогодні вранці я зрозуміла що є один виняток... мене вже реально пересмикує коли я чую про "віру наших прєдков" (друк не може передати ледь відчутної російської вимови українських слів - не такої як у Азарова, звичайно, але хто знає як це звучить, той зрозуміє).
Це почалося у 90-х у столиці (до того про "віру предків" мало хто знав, включно із самими предками, автохонними українськими мешканцями-селянами, носіями мови і етно-культури). У 2003му я з дитиною випадково була присутньою на зібранні даждьбожих онуків на островах Дніпра у дубовому гаю, на Купала у день сонцестояння. Бо вони знали старовинні гімни які співали в цей день оті самі дуже далекі предки (а також точно знали які вони проводили обряди, і вся ця інформація дійшла в точності, уявляєте?), але інформація про Купала і купальські пісні і обряди до них не дійшла зовсім, тому просили сторонніх заспівати. Ось так дивно воно буває з передачею знань...
А ще до них не дійшла мова. Бо мені здалося що чи не половина даждьбожих онуків були російськомовними..
І воно все б нічого. Я би толерантно ставилася до віруючих цього напрямку, і рідна мова віруючих тут ні до чого.
Якби не ширилася теза про те що саме ця віра - це "віра наших предків".. Не "моїх", коли людина говорить за свій рід у якому збереглася традиція з покоління в покоління (цікаво було б побачити таку родину), а саме - наших (себто, українців вцілому).
А коли ці слова говорить людина, яка мислить російською (і вимова її зраджує) - мене таки пересмикує... це якесь чергове витончене зведення на манівці, чергова підміна... ніби і так не пошматовано все цілісне..
Одна втіха, що ця віра живе у містах. У жодному селі немає її носіїв. ..поки що.
Так і хочеться сказати: люди, поки живі останні наші предки - їдьте до них, переймайте у них все що їм передали їх предки.. не вигадуйте собі предків і не підміняйте ними наших справжніх, реальних предків.. Не розвивайте теорій, а краще вивчіть ту пісню, де є приспів "лелю-полелю" - уламок того колишнього якого ніхто достеменно не знає, бо воно трансформувалося безповоротно, у більш складне і цілісне..
Але ніколи цих слів цим людям не кажу, бо сперечатися про релігії не варто. Нехай кожний вірить у те що йому ближче.
Тільки нехай не стає на заваді передачі знань і цілісного світогляду, світовідчуття, від покоління до покоління, не нівелює словом "предки" значення "попереднього і перед-передпопереднього покоління", роду кожного з нас.
Так от, практично у жодному з цих 15000 дописів немає нетерпимості до того що у різних людей - різні віросповідання. І це не тому що я так пишу, а тому що так і є.
Але сьогодні вранці я зрозуміла що є один виняток... мене вже реально пересмикує коли я чую про "віру наших прєдков" (друк не може передати ледь відчутної російської вимови українських слів - не такої як у Азарова, звичайно, але хто знає як це звучить, той зрозуміє).
Це почалося у 90-х у столиці (до того про "віру предків" мало хто знав, включно із самими предками, автохонними українськими мешканцями-селянами, носіями мови і етно-культури). У 2003му я з дитиною випадково була присутньою на зібранні даждьбожих онуків на островах Дніпра у дубовому гаю, на Купала у день сонцестояння. Бо вони знали старовинні гімни які співали в цей день оті самі дуже далекі предки (а також точно знали які вони проводили обряди, і вся ця інформація дійшла в точності, уявляєте?), але інформація про Купала і купальські пісні і обряди до них не дійшла зовсім, тому просили сторонніх заспівати. Ось так дивно воно буває з передачею знань...
А ще до них не дійшла мова. Бо мені здалося що чи не половина даждьбожих онуків були російськомовними..
І воно все б нічого. Я би толерантно ставилася до віруючих цього напрямку, і рідна мова віруючих тут ні до чого.
Якби не ширилася теза про те що саме ця віра - це "віра наших предків".. Не "моїх", коли людина говорить за свій рід у якому збереглася традиція з покоління в покоління (цікаво було б побачити таку родину), а саме - наших (себто, українців вцілому).
А коли ці слова говорить людина, яка мислить російською (і вимова її зраджує) - мене таки пересмикує... це якесь чергове витончене зведення на манівці, чергова підміна... ніби і так не пошматовано все цілісне..
Одна втіха, що ця віра живе у містах. У жодному селі немає її носіїв. ..поки що.
Так і хочеться сказати: люди, поки живі останні наші предки - їдьте до них, переймайте у них все що їм передали їх предки.. не вигадуйте собі предків і не підміняйте ними наших справжніх, реальних предків.. Не розвивайте теорій, а краще вивчіть ту пісню, де є приспів "лелю-полелю" - уламок того колишнього якого ніхто достеменно не знає, бо воно трансформувалося безповоротно, у більш складне і цілісне..
Але ніколи цих слів цим людям не кажу, бо сперечатися про релігії не варто. Нехай кожний вірить у те що йому ближче.
Тільки нехай не стає на заваді передачі знань і цілісного світогляду, світовідчуття, від покоління до покоління, не нівелює словом "предки" значення "попереднього і перед-передпопереднього покоління", роду кожного з нас.