народ
Намагаюся привести у більш-менш пристойний вигляд подряпані пересохлі руки і чорняві пучки, бо завтра на роботу - а всього-то на вихідних трошки помогла бабусі і дідусеві позбирати сливи і горіхи, та двічі бігала шукати у соснових молодих джунглях маслята.. привезла додому дві низочки шматочків- насушу, буде взимку на грибні супчики ароматні.
Була на своїй Хмельниччині, як же я її люблю... і восени, і взимку, і навесні, і літом.
Вкотре відчула що для мене на більшу частину відчуття "народу" складається з відчуття своїх дідусів і бабусь.. а вже потім - родини у селах, сусідів і знайомих, інших джерел.. Із саме їх мови, їх вставання із сонцем і календарним життям - через коловорот тварин і рослин, їх жартів, їх пісень, їх гостинності, їх відкритості, їх душі.. чим більше вони старіють - тим більше я їх люблю і розумію.. і з жахом і розпачем думаю що вони не вічні..
. . .
Кажу дідусеві що визбирала горіхи від верху до горіха. А він каже що треба було навпаки збирати - знизу до верху.. "а то будеш вниз іти збирати, ще полетиш нурця.." - "як-як?"- питаю. - "НурцЯ.. ну, носом вперед" -сміється дідусь.
Тлумачний словник подає значення "нурець-те саме що нирок" - тобто, наприклад, пташки що пірнають тощо.
В українській мові є такі вирази
"ставати кружкА", "стати стіймА",
"іти зАтоки" (так у нас кажуть коли людина заточується від слабкості),
"дати (доброго) дубцЯ" (вредному комусь з педагогічною метою :) ),
і так далі..
Є ще ніби синонім "летіти сторчма", але "сторч" - це вниз, строго кажучи.
А от "летіти нурцЯ" (тобто, фактично по такій же траекторії як пловець) - такого я ще не чула. :)
Для мене кожна така дрібничка - це і є н а р о д.
А я.. а ми, ті хто живе на асфальті, якщо і можемо щось вигадати.. то це переважно буде таке ж відірване від землі і природи, від етносу, як той асфальт.. за винятком випадків коли якась важлива частина життя щільно дотикалася до, власне, народу, носія всього, що вкладається у це слово. Якщо залишилося оте чуття - слова, коловороту сонця, всього що не опишеш і не розкладеш на складові, але що відчуває кожний, який розуміє про що це. Тоді з нього може створитися щось якщо не "народне", то хоч частково приналежне, не штучно "приліплене" - а все-таки "щеплене".. хоча не знаю чи в повній мірі це є "носій". Мабуть, це не так важливо, "головне щоб людина була хороша" - і це справді так.
Але є таке слово - "народ" у приміненні до української мови, культури.. і коли я думаю про те звідки він живиться - то не можу не думати про це все.
p.s. у моєму пісеннику "Жартівливі та сатиричні народні пісні" (видавництво Дніпро, 1988р.) є цілий розділ пісень, які називаються "приспівками до танців". Мені завжди цікаво було, до якого танцю одвічна бабусина приспівка для маленьких діток, якою вона забавляє тапер вже правнучку, плещучи в долоні:
гоп-гоп-гопа-па,
нема грошей у попа,
а в попаді трошки є-
то попові не дає!
Була на своїй Хмельниччині, як же я її люблю... і восени, і взимку, і навесні, і літом.
Вкотре відчула що для мене на більшу частину відчуття "народу" складається з відчуття своїх дідусів і бабусь.. а вже потім - родини у селах, сусідів і знайомих, інших джерел.. Із саме їх мови, їх вставання із сонцем і календарним життям - через коловорот тварин і рослин, їх жартів, їх пісень, їх гостинності, їх відкритості, їх душі.. чим більше вони старіють - тим більше я їх люблю і розумію.. і з жахом і розпачем думаю що вони не вічні..
. . .
Кажу дідусеві що визбирала горіхи від верху до горіха. А він каже що треба було навпаки збирати - знизу до верху.. "а то будеш вниз іти збирати, ще полетиш нурця.." - "як-як?"- питаю. - "НурцЯ.. ну, носом вперед" -сміється дідусь.
Тлумачний словник подає значення "нурець-те саме що нирок" - тобто, наприклад, пташки що пірнають тощо.
В українській мові є такі вирази
"ставати кружкА", "стати стіймА",
"іти зАтоки" (так у нас кажуть коли людина заточується від слабкості),
"дати (доброго) дубцЯ" (вредному комусь з педагогічною метою :) ),
і так далі..
Є ще ніби синонім "летіти сторчма", але "сторч" - це вниз, строго кажучи.
А от "летіти нурцЯ" (тобто, фактично по такій же траекторії як пловець) - такого я ще не чула. :)
Для мене кожна така дрібничка - це і є н а р о д.
А я.. а ми, ті хто живе на асфальті, якщо і можемо щось вигадати.. то це переважно буде таке ж відірване від землі і природи, від етносу, як той асфальт.. за винятком випадків коли якась важлива частина життя щільно дотикалася до, власне, народу, носія всього, що вкладається у це слово. Якщо залишилося оте чуття - слова, коловороту сонця, всього що не опишеш і не розкладеш на складові, але що відчуває кожний, який розуміє про що це. Тоді з нього може створитися щось якщо не "народне", то хоч частково приналежне, не штучно "приліплене" - а все-таки "щеплене".. хоча не знаю чи в повній мірі це є "носій". Мабуть, це не так важливо, "головне щоб людина була хороша" - і це справді так.
Але є таке слово - "народ" у приміненні до української мови, культури.. і коли я думаю про те звідки він живиться - то не можу не думати про це все.
p.s. у моєму пісеннику "Жартівливі та сатиричні народні пісні" (видавництво Дніпро, 1988р.) є цілий розділ пісень, які називаються "приспівками до танців". Мені завжди цікаво було, до якого танцю одвічна бабусина приспівка для маленьких діток, якою вона забавляє тапер вже правнучку, плещучи в долоні:
гоп-гоп-гопа-па,
нема грошей у попа,
а в попаді трошки є-
то попові не дає!