не дали додушити українську мову
Ноги гудуть..пару годин тому приїхала додому.
Акція протесту почалася о 13.00, я прибігла о 15й, побачила багато знайомих облич (всі "наші люди"), простояла 5 годин, пішла о 20.00, більшість лишилася ще, мали намір стояти "поки ті пацюки не повилазять всі".. бо хто їх знає.
Ми думали що побили тільки Колесниченка, трьом шидким кричали "Ганьба".. а виявилося, постраждав Петрук, про якого якийсь депутат, який до нас вийшов вкінці, розповів що під час помаранчевої революції саме той Петрук, ризикуючи посадою, не допустив введення військ.
Вранці батько-науковець пікетував із профсоюзами кабінет міністрів (урізають підтримку науки і культури), потім поїхав на роботу.
А я навпаки. По обіді прийшли ті кияни, які змогли вирватися з роботи, захищати мову.
Що мені найбільше сподобалося в акції, то це (вже традиційне на таких акціях) відмежування "простих людей" і політичних сил, навіть опозиційних.
Під рясними прапорами БЮТу і Свободи стояли з одного краю, а прямо перед входом до ВР (на протилежному боці вулиці, затиснені між міліцією і стіною будинку), в тисняві, стояли оті "прості люди": від майже дітей до старих людей, під національними прапорами, із саморобними плакатами, з футбольними дудками (а я із сопілкою замість тих вувузел різних порід :) ).. Гарно сказав хтось із виступаючих: "в Україні завжди було таке явище як громада. Ми тут - громада. І якщо опозиція хоче бути з нами, хай відкладе свої прапори і стає разом із нами тут".
..години через три після цього спостерігала картину як звідтам сердечковий прапор "приповз", йому щось пояснювали, і потім він поплив-повернувся назад до своїх прапорів.
І я вважаю, що це правильно. Хоч ніби і виглядає як "відсутність єдності".
Та і в решті заходів коли збираються люди самі, а до них підходить хтось із політичним прапором - для сторонніх потім виглядає (і в новинах), що ВСІ зібралися під тим прапором (або "проплачені" тим, чий то є прапор).
Співали, читали вірші, скандували..
Щодо бійки у ВР.. поміж надривними криками і звуками (хоч нас було небагато, але галас і лемент голосом, пляшками із монетками, відрами, барабанами, бубнами українськими, вчиняли такий щоб ТАМ, під куполом, нас почули, що ми - є ) нам передавали час від часу через когось із тих хто був біля мікрофону, новини "он-лайн".
При такому розкладі сил який був, якби тільки закон поставили на голосування - його би прийняли більшістю (проголосувавши за відсутніх їх картками). Тому єдиним виходом було блокування трибуни. І люди на вулиці різними гаслами кричали опозиційним депутатам, щоб вони це зробили. Хоча при такій товщині стін... не знаю чи було чути ті всі децибели. Але люди старалися як могли, таке було буйство і щирість, що у молодих міліціонерів яких частоколом поставили біля людей, фактично притисши їх до стіни, змінювалися очі.. я бачила. Хто не мав у що дути - люди просто кричали, надриваючи голос. Потім співали. Скандували. Знову співали.. гімн України, Святий сумний вечір, Ой на горі на Маківці, Ой на горі та й женці жнуть і знову гуділи і кричали. 7 годин безперервно, як мінімум.
І тим образливіше було випадково почути від Петра Ющенка по каналу "Рада", що "це жалюгідні протести", щось таке... ну да, йому би хотілося "масовості", це зрозуміло. А як людина стоїть на обладнанні і не може його покинути, а як не може встати із-за каси, стола медика, з вагону потяга чи маршрутки, дитсадка, і піти з роботи... деякі політики думають що люди такі ж вільні як вони посеред робочого дня..
І вони це зробили, хоч Петруку - переказали по тому ж "он-лайн" каналу просто із ВР- кастетом чи чимсь таким розбили голову досить серйозно. Заблокували і не допустили голосування, вже вкотре. (років два тому я теж там була із того ж приводу.. отак і будемо регулярно ходити чи що?..)
Акція протесту почалася о 13.00, я прибігла о 15й, побачила багато знайомих облич (всі "наші люди"), простояла 5 годин, пішла о 20.00, більшість лишилася ще, мали намір стояти "поки ті пацюки не повилазять всі".. бо хто їх знає.
Ми думали що побили тільки Колесниченка, трьом шидким кричали "Ганьба".. а виявилося, постраждав Петрук, про якого якийсь депутат, який до нас вийшов вкінці, розповів що під час помаранчевої революції саме той Петрук, ризикуючи посадою, не допустив введення військ.
Вранці батько-науковець пікетував із профсоюзами кабінет міністрів (урізають підтримку науки і культури), потім поїхав на роботу.
А я навпаки. По обіді прийшли ті кияни, які змогли вирватися з роботи, захищати мову.
Що мені найбільше сподобалося в акції, то це (вже традиційне на таких акціях) відмежування "простих людей" і політичних сил, навіть опозиційних.
Під рясними прапорами БЮТу і Свободи стояли з одного краю, а прямо перед входом до ВР (на протилежному боці вулиці, затиснені між міліцією і стіною будинку), в тисняві, стояли оті "прості люди": від майже дітей до старих людей, під національними прапорами, із саморобними плакатами, з футбольними дудками (а я із сопілкою замість тих вувузел різних порід :) ).. Гарно сказав хтось із виступаючих: "в Україні завжди було таке явище як громада. Ми тут - громада. І якщо опозиція хоче бути з нами, хай відкладе свої прапори і стає разом із нами тут".
..години через три після цього спостерігала картину як звідтам сердечковий прапор "приповз", йому щось пояснювали, і потім він поплив-повернувся назад до своїх прапорів.
І я вважаю, що це правильно. Хоч ніби і виглядає як "відсутність єдності".
Та і в решті заходів коли збираються люди самі, а до них підходить хтось із політичним прапором - для сторонніх потім виглядає (і в новинах), що ВСІ зібралися під тим прапором (або "проплачені" тим, чий то є прапор).
Співали, читали вірші, скандували..
Щодо бійки у ВР.. поміж надривними криками і звуками (хоч нас було небагато, але галас і лемент голосом, пляшками із монетками, відрами, барабанами, бубнами українськими, вчиняли такий щоб ТАМ, під куполом, нас почули, що ми - є ) нам передавали час від часу через когось із тих хто був біля мікрофону, новини "он-лайн".
При такому розкладі сил який був, якби тільки закон поставили на голосування - його би прийняли більшістю (проголосувавши за відсутніх їх картками). Тому єдиним виходом було блокування трибуни. І люди на вулиці різними гаслами кричали опозиційним депутатам, щоб вони це зробили. Хоча при такій товщині стін... не знаю чи було чути ті всі децибели. Але люди старалися як могли, таке було буйство і щирість, що у молодих міліціонерів яких частоколом поставили біля людей, фактично притисши їх до стіни, змінювалися очі.. я бачила. Хто не мав у що дути - люди просто кричали, надриваючи голос. Потім співали. Скандували. Знову співали.. гімн України, Святий сумний вечір, Ой на горі на Маківці, Ой на горі та й женці жнуть і знову гуділи і кричали. 7 годин безперервно, як мінімум.
І тим образливіше було випадково почути від Петра Ющенка по каналу "Рада", що "це жалюгідні протести", щось таке... ну да, йому би хотілося "масовості", це зрозуміло. А як людина стоїть на обладнанні і не може його покинути, а як не може встати із-за каси, стола медика, з вагону потяга чи маршрутки, дитсадка, і піти з роботи... деякі політики думають що люди такі ж вільні як вони посеред робочого дня..
І вони це зробили, хоч Петруку - переказали по тому ж "он-лайн" каналу просто із ВР- кастетом чи чимсь таким розбили голову досить серйозно. Заблокували і не допустили голосування, вже вкотре. (років два тому я теж там була із того ж приводу.. отак і будемо регулярно ходити чи що?..)