Оонде дзюрка..
так за часів мого дитинства (і досі) у бабусі на Хмельниччині кажуть після слів похвали маленьким діткам - щоб ненароком не зурочити щастя. Адже часто так буває.. як тільки чимсь гарним поділишся, похвалишся (в гарному сенсі), скажеш "все добре" - як тут же (якась нечисть нашкодить) може те добре і зіпсуватися..
Дзюрка - діалектна вимова "дірка". "Дз" вимовляється як один звук аналогічно до "дж". Дзюравий (мішок) = дірявий мішок (літературна вимова).
До речі, вода таки дзюрчить, коли витікає із дірочки, малого отвору, і падає вниз із характерним тонким звуком, а не "дірчить". Так що слово цілком (для мене) природнє.
Очевидно, це один із засобів так званої "народної магії", захисту від заздрісних лихих сил. Я їх знаю два.
Наприклад:
- Ой же гарний хлопчик.. Оооонде дзюрка! (очима на стелю)
- Ой який паршИвий хлопчик.. фу! (з лукавим сміхом, бо всі знають що мається на увазі протилежне по змісту)
ну або тричі тьхукати після сказаної похвальби. (щоб стукали по дереву - це набагато рідше.. здається, не було такого)
І от зовсім недавно, читаючи досліди етнографів стосовно облаштування української хати, натрапила на таке:
"Слід зазначити такий прояв магічної дії, котра мала вберегти мешканців нової хати від усякого лиха, як ідея незавершеності. Закінчуючи будівництво, майстри обов'язково залишали непокритою частину даху над сіньми, вважаючи, що через цей отвір мусить вилетіти усе зло. Через декілька днів отвір все ж закривали. Крім того, після спорудження хати протягом року не можна було білити всю будівлю, а залишити хоча б невелику "латку" де-небудь, щоб не бачили сторонні люди. "
Як дивно зберігає Слово звичай, який вже може і забутий, загублений у поколіннях які саме так будували хати.. вже давно не лишають "дзюрки" - але і досі спрямовують будь-яке зло подалі від маленьких діток. :)
Дзюрка - діалектна вимова "дірка". "Дз" вимовляється як один звук аналогічно до "дж". Дзюравий (мішок) = дірявий мішок (літературна вимова).
До речі, вода таки дзюрчить, коли витікає із дірочки, малого отвору, і падає вниз із характерним тонким звуком, а не "дірчить". Так що слово цілком (для мене) природнє.
Очевидно, це один із засобів так званої "народної магії", захисту від заздрісних лихих сил. Я їх знаю два.
Наприклад:
- Ой же гарний хлопчик.. Оооонде дзюрка! (очима на стелю)
- Ой який паршИвий хлопчик.. фу! (з лукавим сміхом, бо всі знають що мається на увазі протилежне по змісту)
ну або тричі тьхукати після сказаної похвальби. (щоб стукали по дереву - це набагато рідше.. здається, не було такого)
І от зовсім недавно, читаючи досліди етнографів стосовно облаштування української хати, натрапила на таке:
"Слід зазначити такий прояв магічної дії, котра мала вберегти мешканців нової хати від усякого лиха, як ідея незавершеності. Закінчуючи будівництво, майстри обов'язково залишали непокритою частину даху над сіньми, вважаючи, що через цей отвір мусить вилетіти усе зло. Через декілька днів отвір все ж закривали. Крім того, після спорудження хати протягом року не можна було білити всю будівлю, а залишити хоча б невелику "латку" де-небудь, щоб не бачили сторонні люди. "
Як дивно зберігає Слово звичай, який вже може і забутий, загублений у поколіннях які саме так будували хати.. вже давно не лишають "дзюрки" - але і досі спрямовують будь-яке зло подалі від маленьких діток. :)