на завершення читацьких вражень

Jan 31, 2011 11:34


Дочитуючи "Записки.." подумала, що багато з тих, що "думає і рефлексує", бачив і бачить те саме що і Ліна Василівна.  Ставить собі час від часу фактично ті самі або подібні питання і дає ті самі відповіді (хоч найчастіше - залишає риторичні питання чи вирішує слідувати вічному правилу "роби що належить і хай буде що буде).
Може, у тому і цінність твору, що талановито озвучені всі оті суперечності і складності ситуації як у світі вцілому, так і в Україні зокрема, які не під силу змінити ні  особистим вчинком, ні часто,  навіть згуртованістю навколо якогось існуючого руху, як не дивно.

В чомусь перегукується з уривком її твору і мій вірш, написаний ще на початку 2009-го:

"Я схопився б за зброю, я пішов би на барикади. Мій День Гніву уже настав. Але у нас в яку ситуацію не ступиш, гарантована провокація. Ти кинешся на барикади боротися за правду, за справедливість, «За вашу і нашу свободу!» - я дуже люблю це гасло польських повстань - а поруч раптом вигулькне ідіот і наверзе такого, з чим ти себе не можеш ідентифікувати.
Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів." ("Записки..", Л.В. Костенко)
***
Де ворог, де? Навколо - мирні люди,
А нищить нас невидима п'ята.
Сховавсь хосен поміж слова облуди
І згіркла віра в майбуття свята.

В нокдаун совість шле ясновельможний,
А невельможний  - зайцем без квитка.
Хтось вірить у свій внесок переможний,
А там чиясь вже гріється рука.

Малі - грішать в малому, а великі -
Нестримно заливають береги.
І знову хитрість солодкоязика
Розтрушує нещирості сніги.

Де ворог, де? Чи він в мені сховався?
Що я не так роблю, як чесно мені жить?
Щоб Україні шеляг хоч дістався,
До рук чиїх мені його ложить?

27.01.2009

читацьке, поезія, філософське

Previous post Next post
Up